Search:

Традиції народної матеріальної культури

Відповідно до усталених художніх уподобань щодо кольору вишивок застосовувались аналогічні кольорові гами і в окремих видах одягу. В Поліссі, наприклад, надзвичайно поширені були спідниця-андарак та літник червоного кольору, в Галичині — білі полотняні, нерідко гофровані сукні, на Київщині — червоні та сині. Те саме стосувалось і взуття (перевага віддавалася червоним, жовтим та чорним кольорам), і поясів, найрозповсюдженішим кольором яких майже повсюдно в Україні був червоний.

З географічного погляду традиція використання кольорової гами варіювалася від світлих тонів на Поліссі, червоних (червоно-чорних, червоно-синіх) на Наддніпрянщині й Поділлі до багатобарвних — у Карпатах і переважно чорних — серед бойків Закарпаття. Як вважають етнопсихологи, регіонально-зональна символіка кольорів віддзеркалює відповідний тип характеру людей тієї або іншої місцевості (білий колір найбільш притаманний уподобанням людей із спокійним характером, багатобарвність — темпераментним). Символіка кольорів зумовлювалася звичайно і своєрідністю господарської діяльності та всім укладом життя.

Проте серед українства мав поширення і спільний для всіх регіонів колір — червоний. Його переважання зумовлене прадавніми традиціями, характерними для хліборобських народів у цілому і пов'язаними з культом сонця і культом життя. Власне, червоний колір просякує всю обрядово-ритуальну та світоглядну систему, набуваючи магічних властивостей. Згідно із народними уявленнями, червоний колір захищав від дії злих сил: звідси — червоний хрестик, намальований біля входу в оселю як її оберіг від зовнішніх недобрих сил, підфарбування призьби, пучечки калини понад дверима та вікнами.

Разом з тим червоний колір ототожнювався з гарним, веселим і радісним. Про дівчину, яка виходила на вулицю в синіх або зелених стрічках, але без червоних, казали: «Яка пісна дівка вийшла гулять» (червоного не можна було одягати під час посту). Червоний колір символізував радість народження дитини, втіленої у першій купелі, до якої додавали калини; з радістю зустрічали повідомлення про цнотливість молодої під час весільної обрядовості, на знак чого підфарбовували горілку та вивішували червону корогву.

Традиційний український кожух

Етнічна символіка містилася майже в кожному елементі традиційного одягу, нерідко набуваючи магічного або етичного значення.

Своєрідним талісманом, наприклад, був пояс, що визначав до того ж і деякі етичні норми: вважалось непорядним вийти на люди без пояса. Він слугував також за мірило заможності, тому його виготовляли з особливою ретельністю, з кращої вовни, використовуючи майстерно орнаментовані рушники, яскраві хустки або тиснену шкіру. Чоловічі шкіряні пояси — череси — оздоблювалися витисненням на шкірі, мідними ланцюжками, плетінкою із кольорової шкіряної тасьми, до них кріпилися: рекітезь — гаманець для грошей, кресало, протичка для люльки, підвішували до «великого ременя» ще й сучак, складний ніж та металевий топірець. З поясом асоціювалися народні повір'я й прикмети: вважалось, наприклад, що коли при першому випасі прогнати через червоний пояс череду, вона буде збережена і дасть приплід.

У системі морально-етичних народних уявлень українців усталилися традиції, пов'язані також з елементами головного убору, що відбивали етичні норми. Заміжня жінка повинна була обов'язково ховати своє волосся під очіпок чи убрус. Коріння цього звичаю сягає ще Київської Русі, бо про них згадується в уставі Ярослава Мудрого: «Оже огренет (зірве) чуже жене повой з голови... явится простоволоса — 6 гривен за сором». Гносеологічна основа звичаю «світити волоссям» базувалося на віруваннях та повір'ях, згідно з якими вважалося, що недотримання цього звичаю є великим гріхом, який падав не лише на гріховну жінку, а й її односельців: вона, за повір'ям, могла накликати неврожай, хвороби та пошесті.

Символіка народної матеріальної культури особливо насиченою була у сфері традиційної кулінарії та харчування. І це закономірно, оскільки українці — споконвічний хліборобський народ — залишалися такими аж до кінця XIX ст. Відповідно до цього і традиційно-побутова культура в своїй основі грунтувалася на цінностях хліборобської праці, культі землі й родючості та шануванні головної цінності хліборобства — хліба. Український фольклор рясніє сюжетами його звеличування та підкреслення пріоритету: «Хліб — усьому голова», «Без хліба — нема обіду», «Хліб та вода — то нема голода».

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 


Подібні реферати:

Державність і культурні традиції у XVII-XVIII ст

Почуваючи себе упослідженою, православна церква спершу не відважується приймати ті форми культури, які наближували б її до того культурного кола, звідкіля йшла небезпека втрати ідентичності. Ситуація почала змінюватися на краще, коли православні усвідомили, що не збережуть своїх позицій без реформи церковного життя і оновлення культури. Рух за віднову своїх прав став можливим на базі розвитку економіки, соціальної та політичної активізації міщанства, частини шлях­ти, а згодом і козацтва. Боротьба за національно-релігійні ...

Культурний процес за радянської влади

План 1. Суспільно-політичні умови розвитку української культури. 2. Розвиток літератури, освіти та науки. 3. Новаторське сценічне мистецтво. 4. Оновлення образотворчого мистецтва. 5. Утвердження тотального партійного диктату над культурою. Українське "роз­стріляне відродження". 6. Українська культура в період правління Хрущова 7. Епохи шестидесятників 1. Українська революція 1917 р., утворення Централь­ної Ради, проголошення Української Народної Республі­ки, боротьба за збереження української державності в ...

Українська інтелігенція

Рідна земля. Яке щастя, що вона є, що гріє нас своїм теплом. Славна Укра­їна своїми неозорими ланами, тихими зеленими гаями, повноводними ріками, вишневими садками. Та найбільше і найцінніше її багатство - люди: хлібороби, косарі, робіт­ники, воїни. Одні сіють хліб, інші прикрашають рідну землю будівлями, треті захищають її від ворогів, а четверті примножують культуру рідного народу і. самі того не усвідомлюючи, виховують свідомість нації. Це почесне нелегке завдання випало інтелігенції, зокрема письменникам Уярмлені нації ...