Search:

Жанри красномовства

Сергій Андрієвський — майстер психологічного захисту, оригі­нальний ритор, самостійний, з яскраво вираженою творчою індиві­дуальністю. Уміло користувався влучними порівняннями, часто вжи­вав гострі зіставлення.

У своїй книзі «Драми життя. Захисні промови» С. Андрієвський пише: «...Взагалі ж для кримінального захисту, не рахуючись з ви­датними обдаруваннями, скоріше за все, корисні освічені, розумні, щирі, добрі люди, а менш за все потрібні казуїсти, або ж порожні фразери, які самовдоволено пропонують публіці пошарпані квіти красномовства».

А ось ще один витяг із цієї книги, який засвідчує житєве і професійне кредо автора: «Якось у Вільні, один з приятелів мого клієнта, після дебатів сказав мені: «Що б про вас не думали, але кожен, хто слухає вас, мимоволі відчуває: ця людина говорить прав­ду. t ні від кого іншого я не чув відгуку більше для мене цінного, більш відповідного тому, чого я завжди прагнув».

Промовиста деталь. У романі «Хождение по мукам» прообра­зом чоловіка Каті адвоката Миколи Івановича для Олексія Толсто­го був саме Сергій Андрієвський.

Досить успішно Андрієвський займався і літературною діяльніс­тю. Він часто друкувався у «Вестнике Европы». У книзі «Литератур­ные чтения» за 1881 рік опубліковано ряд його творів — критичних статей про Некрасова, Тургенева, Достоєвського, Баратинського. Опубліковано дві збірки його віршів. А згадувані вже судові промо­ви Сергія Андрієвського ще за його життя витримали п'ять видань. У 1997 році відзначено 150-річний ювілей від дня народження цьо­го видатного українця, про якого в Україні нині, окрім фахівців, мало хто й знає. Видання його праць в українському перекладі ста­ло б добрим початком у справі заслуженого повернення в Україну цього доброго імені Анатолій Коні (1844—1927). Народився в Санкт-Петербурзі в інтелігентній сім'ї; батько — викладач історії в гімназії, доктор філософії, мати — актриса і письменниця. 1865 року Анатолій Коні закінчив юридичний факультет Московського університету. По­чинав помічником секретаря Петербурзької судової палати. Потім — товаришем прокурора окружного суду в Сумах, Харкові, де звернув на себе увагу громадськості як сміливий, об'єктивний звинувач.

Двадцятисемирічний Анатолій Коні стає прокурором Петер­бурзького окружного суду, а через шість років призначається голо­вою столичного окружного суду — першого суду Російської імперії. Як голова суду пов'язав своє ім'я з одним із найвідоміших полі­тичних процесів того часу — процесом Віри Засулич.

Олександр П, висока судова адміністрація вимагали від голо­ви суду винесення звинувачувального вироку, причому якнайсуво­рішого. Проте А. Коні не лише не пішов на компроміс із власною совістю, але й відстояв незалежність своїх поглядів. Розгляд справи В. Засулич закінчився виправдувальним вердиктом. На непокірного суддю падає гнів начальства. «Вигнати» із суду його не могли, оскільки судді обиралися довічно, і Коні переводять у цивільну ко­легію «воювати з паперами». А його покровителя — міністра юс­тиції графа Палена було звільнено «за недбале ведення справи В. Засулич».

Після семирічного забуття, коли вляглися політичні пристрасті, вже за іншого царя, А. Коні присвоюють генеральський чин дійсно­го статського радника і призначають обер-прокурором Урядового Сенату, сенатором, членом Державної ради '. В 1888 році він знову в Україні, в Харкові, керує слідством у справі про аварію царсько­го потягу в районі ст. Борки. Невдовзі вченою радою Харківського університету йому присвоєно вчений ступінь доктора кримінально­го права за сукупністю робіт.

У 1917 році указом Тимчасового уряду А. Коні призначено го­ловою касаційних департаментів Сенату. А через рік його обирають професором кафедри кримінального судочинства Першого Петрог­радського університету, професором Інституту живого слова — уні­кального навчального закладу, де готували судових ораторів, спеці­алістів з мистецтва мовлення, письменників, акторів. На той час лише в Оксфордському університеті існувала кафедра поезії.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати: