Search:

Текст як модель комунікативного акту

Друга фраза абзацу нічого не скаже людині, яка не знає, що таке тест. Термін "тест", що означав "проба", запропонований ще 1890 року, але "тест" тепер позначає дещо інше - не пробу.

Напружуючи уяву, читач здогадується, зіставляючи другу фразу з першою, що тест - це не проба, а "завдання стандартизованої форми для виявлення відповідних вмінь, здібностей і властивостей".

"Читач, звичайно, чекає пояснень, як власне "використовуються малюнки чи відповідні словесні формулювання". Лишається також неясним повідомлення, що до тестування належить і "перевірка нейроасоціацій в випадку використання від’ємних сигналів". Його неможна пов’язати з попереднім. До того ж воно неясне само по собі. У думках вибудовується загадковий ряд предметів - малюнки, словесні формулювання, від’ємні сигнали.

Не знаючи, як відбувається тестування, важко зрозуміти, в чому швидкість дослідження і технічна простота тестів. Неясно, до чого тут про це сказано. Читачеві не вистачає інформації, щоб заповнити шпарини в тексті, відновити авторську логіку. В результаті текст уявляється йому недоладним.

Точніше, недоладним він уявляється читачеві-неспеціалісту. Читач, що знає суть справи, може подумки перебудувати його, відновлюючи зв’язки. Але для нього відновлений текст не міститиме нічого нового. Адже практично все читач привнесе зі своєї свідомості.

На недоладність, викликану надмірною шпаруватістю, вказує будова тексту. Поміж фразами майже немає слів, що повторюються. Тому непоінформованому читачеві нема за що "вхопитися", щоб пов’язати зовні непов’язані фрази.

Для спеціаліста ж неозначені вказівки: вельми цінні (які?), а більшості випадків (в яких?), означені (які?), деякі (які?), швидкість дослідження (яка?), технічна простота (в чому?) - роблять абзац беззмістовим.

Шпаруватість тексту - обов’язкова умова читацької творчості в сприйнятті тексту. Однак виправдана шпаруватість тільки підготовленим читацьким сподіванням, знаннями читача, зіставленням уривків з сусідніми і твором в цілому.

Практично не існує призначених для наскрізного читання текстів, де читач не мав би доповнювати сказане автором своїми пізнаннями (передбачуваними умовами, вихідними положеннями, загальновідомою інформацією). Дотепна манера писати полягає, як відомо, в тому, що вона лишає читачу самому сказати собі про відносини, умови і обмеження, за яких дане положення тільки й має значення і може бути мислиме.

Зрозуміло, такий підхід вимагає від автора чималої майстерності, бо ж об’єктивних даних про доцільну міру шпаруватості різних текстів немає.

Важливою передумовою сприйняття твору є контекст. Навіть підчас відбору інформації нові відомості займають ніби заздалегідь підготовлену позицію в комплексі знань читача.

Хоч після створення твору і випуску видання перед автором і читачем - один і той самий експонент, змісти, які вкладає автор в концепти слів, що складають повідомлення, і змісти, які здобуває читач, можуть не збігатися повністю внаслідок різниці в пізнаннях, життєвому досвіді і т.п. Однак, відмінність окремо взятих змістів в повідомленні в цілому не примножується, а здобуває тенденцію до зниження, завдяки коментуванню, бо слово тут дане в сполученні слів - синтагмі, яка усуває, як правило, його багатозначність, синтагма - у фразі, фраза - в складному синтаксичному цілому, котрі входять у свою чергу в більші ланки висловлювань. Нарешті, повідомлення в цілому завжди дано у відповідній дійсності і інформаційній ситуації-контекстах, які роблять його тлумачення більш однозначним.

Роль контексту виконують і приналежність предмету повідомлення до відповідної сфери людської діяльності - галузі науки, виробництва, побуту, і стилістичне забарвлення (тональність) тексту, і змістова перспектива твору, і поетико-мовленнєва концепція автора, яка виявляє себе в текстовій тканині (творчий контекст).

Роль контексту відіграють також описи конкретних обставин, які повідомляє автор, і поняття про них, яке складається в ході сприйняття у читача.

В основі контексту-пресупозиції (припущення) лежить ентимема (міркування, в якому пропущена одна із частин). Відновлюючи пропущене читач автоматично сприймає його як істину. Для уважного читача контекст, який мається на увазі, і авторська пресупозиція часто слугують для заперечення авторові.

Змістові елементи, які беруть участь у спілкуванні між автором і читачем, але матеріально не представлені в тексті і виникають із зіставлення його компонентів, майже завжди є в творі. Це і оцінка, яка передбачена, і пропущені автором вказівки на найпростіші логічні операції, і відомі читачеві, тому і опущені при викладі, факти і положення, до котрих близький, так названий "вертикальний контекст”[58].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43 


Подібні реферати:

Дієслово. Дієвідміна

(Verbum) Дієслівні категорії (спосіб, час, стан, число, особа) такі, як у рідній мові. ЧАС (Tempus) У латинській мові є такі часи: Praesens - теперішній час; Imperfectum - минулий час недоконаного виду; Perfectum - минулий час доконаного виду Plusquamperfectum - давноминулий час (звичайно означає дію, яка відбулася раніше іншої минулої дії); Futurum primum (I) - майбутній перший або недоконаного виду; Futurum secundum (II) - майбутній другий (означає дію, попередню щодо іншої майбутньої дії). СПОСІБ (Modus) Modus ...

Влада інформації, її місце й роль в інформаційному суспільстві

На сучасному етапі відбувається черговий вибух технологічної і мирної соціальної революції — становлення інформаційного суспільства. Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології (ІТТ) істотно змінюють не тільки те, як ми виробляємо продукти і послуги, але і те, як проводимо дозвілля, реалізуємо свої цивільні права, виховуємо дітей. Вони мають вирішальний вплив на зміни, які відбуваються в соціальній структурі суспільства, економіці, розвитку інститутів демократії тощо. Проблема, яку пропонується розглянути, ...

Текст як модель комунікативного акту

Вступ "Треба знати, як увійти і як вийти, тобто з чого почати і чим закінчити розмову”, - так повчав внука єврейської мудрості дід автора цього нарису. Посилення обміну інформацією в суспільстві супроводжується зростанням інтересу до наукового аналізу процнсів мовленнєвої діяльності і, особливо, до практичних рекомендацій, які випливають з цього аналізу і дозволяютьзабезпечити високу ефективність впливу повідомлення на адресата, підготовки мовленнєвого твору адресантом. Вперше таке зростання інтересу трапилось ще ...