Search:

Текст як модель комунікативного акту

М. М. Бахтін виводить природу стилю із природи жанру. "Стиль нерозривно пов’язаний з певними, тематичними єдностями і, що особливо важливо, з певними композиційними єдностями: з певними типами побудови цілого, типами його завершення, тинами ставлення мовця до Інших учасників мовленнєвого спілкування (до слухачів чи читачів, партнерів, до чужої мови і т.п.). Стиль входить як елемент в жанрову єдність висловлювання" [82].

О. Чичерін зробив наголос на зв’язку стилю із складом мислення автора. Він так і назвав одну зі своїх книг "Ідеї і стиль". Досліджуючи стиль "Війни і миру", О. Чичерін відзначає "Найбільш захоплююче при цьому - прослідкувати надто сувору єдність в використанні окремого слова, в синтаксичній будові, в побудові образу, в архітектоніці нового типу роману. Адже власне внутрішня структурна узгодженість цих чотирьох планів призводить до виникнення жанру роману-епопеї..."

І трохи далі: "Природа розмірковуючого та повязуючого, охоплюючого рух предмету, - мислення автора таке, що воно створює внутрішньо узгоджену систему.

Слово, що відображає змінні стани, рух предметів, і синтаксична форма, що випливає з цього слова з ЇЇ співвідношеннями, протиборством, тяжінням до порізнених в часі обставин і подій - це основа для тієї діалектики образу, коли той самий персонаж виявляється наділений непримиренно протилежними ознаками, котрі то змінюють одна одну, то сполучаються навіть у часі. Та художня фактура прямо переходить в побудову сюжету"[83].

"Стиль, - пише він, - це не "сукупність засобів", не зовнішня форма, найважливіша властивість поетичного сприйняття світу і поетичного образного мислення. Письменник не просто досвідчений майстер, котрий вміє користуватися всякого роду засобами впливу на читача, ні, - він сам так бачить, так думає, так відчуває, і інакше бачити, думати і відчувати він не може, він може тільки приводити і те, і друге, і третє, тобто свій стиль, до все більшої повноти, до все більшої досконалості" [84].

Однак є і інший бік стилю. За справедливим зауваженням М.В. Гоголя в листі до С. Аксакова "Стиль у письменника утворюється тоді, коли він знає добре того, для кого пише"[85]. В цьому плані стиль авторові ніби приписаний ззовні - читачем. Наприклад, Л. Толстой, для котрого характерний складний діалектичний виклад, писав для учнів яснополянської школи на диво просто.

Функціональність повідомлення потребує від нього певної структури. "Всякий стиль - і функціонально-мовний і літературний - передбачає організуючий принцип у доборі і застосуванні елементів мови, що надає йому своєрідність і відрізняє його від інших стилів"[86].

Організуючий принцип (А. В. Федоров), конструктивний принцип (Ю. Н. Тинянов), тип знаку (В. Г. Костомаров), фактура (О. Чичерін) стилю твору і видання визначаються заразом і, як правило, більш, ніж мисленням автора, мисленням читача.

Поширене в літературознавстві (менше в наукознавстві) уявлення про стиль як відображення способу мислення (з застереженням - очікуваного читача, врахованого автором) дозволяє говорити про стиль як про відображення способу мислення і умов спілкування. Набір елементарних стилів і їх особливостей з певним наближенням виявляється мовною універсалією, обумовленою, додамо, екстралінгвістичними факторами.

Типи спілкування та способи мислення легко звести до чотирьох[87].

Мислення, пов’язане із знанням, що формується, представляють три типи. Живе споглядання з його емоційною оціночністю і налаштованістю. Початковий етап абстрактного мислення - буденна свідомість з її формально-логічним мисленням. Вищий етап абстрактного мислення - теоретична свідомість, що потребує діалектичного мислення.

Четвертий тип, пов’язаний з готовим знанням, обслуговує практику. Він також налаштований на виконання дії, але позбавлений (або майже позбавлений) емоційної оціночності.

Зі способами мислення корелюють раніше описані умови спілкування, коли, відповідно, при довільному прочитанні спілкування потребує особливо активного привернення уваги, виклику цікавості чи формування поглядів, при обов’язковому прочитанні важливо дати однозначне керівництво до дії.

У такого підходу до стилю є теоретичні підстави.

Процес спілкування неможливий без процесу пізнання, вони взаємно включають один одного. Перш ніж щось повідомити. автор пізнає деяку реальність, відображає її в своїй свідомості в зв’язку зі своїми собливостями, зі своєю метою, і опрацьовує результати відображення в повідомленні, що має за мету вплив на свідомість слухача і згодом - на його дії. Мовець в свою чергу, пізнає повідомлення, відновлює на його основі ту реальність, котру описав автор, але вже такою, якою той її сприйняв і висвітлив, тобто йде від спілкування до пізнання.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43 


Подібні реферати:

Журналістика як сфера масового розуміння

Минуло десять років відтоді, як журналістика на пострадянському просторі в теорії й на практиці відмовилася від самоназви "засоби масової інформації й пропаганди" (ЗМІП). Вилучення із терміна слова "пропаганда" було визначною, історичною подією для нашої галузі й усього суспільства. Десятки років це слово було точкою опори ідеології тоталітарної держави (хоч в усьому світі визнавався за синонім майстерно замаскованої брехні). Однак цей безсумнівний прорив вирішив тільки одну з теоретичних частин ...

Трансформація телевізійного сюжету в газетний текст

Слово "трансформація" походить від латинського transformare - перетворювати. "Зміна, перетворення виду, форми, істотних властивостей і т. ін. чого-небудь" [10, 233]. Розглянемо трансформацію як перетворення телевізійного сюжету в жанр газетної журналістики з відповідними стилістичними та композиційними змінами. Під текстом телевізійного сюжету, або телевізійним текстом, що безпосередньо зазнає трансформації, ми розуміємо текст, що втілюється в усному мовленні телесюжету. Потрібно визначити завдання, які ...

Преса Донбасу - від зародження до 1917 р.

Територія, яку нині займають Донецька та Луганська області, довгий час належала до Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область). Тому початком місцевої журналістики слід вважати 1838 рік, коли за рішенням царського уряду в семи губерніях Малоросії почали видаватися офіціозні газети губернських управ. “Екатеринославские губернские ведомости” - одна з них, перший номер її було видано 7 січня 1838 року, останній у 1918 році.У різні періоди вона виходила раз, двічі (з 1868 р.) або тричі (з 1904 р.) на тиждень, а з ...