Search:

Держава скіфів

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різно­манітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудженнях. Поруч з царем поміщали вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, по­ряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам'яному мавзо­леї.

Навколо скіфського царя утворювався апарат дер­жавного управління. Як і у багатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з іншого — його особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н. е. — 23 р. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися «під владою Скілура і його синів з Палакам на чолі». А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят, за інши­ми — вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль війсь­кової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входили до складу цар­ської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому уп­равлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.

4. Джерела і норми Скіфського права.

Основним джерелом права у скіфів був звичай, пе­ретворений відповідно з інтересами правлячої верхівки на звичаєве право. Скіфи, згідно з Геродотом, уникали запозичення чужоземних звичаїв не тільки від інших народів й особливо від елеїнів. Скіфська культура про­тягом усієї історії залишалася, безписемною, тому і фік­сація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано з'являється й інше джерело права — правила, встановлені царською владою. На великій території Скіфської держави збереглися групи населення, які жили на основі своїх законів. Збе­регли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неври, що жили на південь від Прип'яті.

Норми скіфського права захищали приватну влас­ність на худобу, повозки з пересувними житлами, до­машні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на. землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями.

Зобов'язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажу і т. ін. Звичайно до­говори у скіфів скріплювали клятвою, як це робилося, наприклад, при укладенні договору знаменитого скіф­ського побратимства. Правова регламентація зачіпала й данницькі відносини. На практиці відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися грабуванням майна, крадіжкою худоби, захопленням полонених з наступним перетворенням їх у рабів.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах пат­ріархату. Рахування родоводу велося по чоловічій лінії. У сім'ї панував чоловік, практикувалося багато­женство. Старша жінка займала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила як май­но в спадщину до старшого брата померлого. Нерівність у сім'ї визначалася не тільки підкореним становищем жінки, але й тим, що старші сини у випадку одружен­ня одержували частку майна і право на виділ ще за життя глави дому, а молодший з синів ставав спадко­ємцем батьківського господарства.

Найбільш небезпечними злочинами у скіфів вважа­лися злочини проти царя (замах на життя правителя шляхом чаклунства, непокора царському наказу). Зло­чином була також неправдива клятва богам царського вогнища. Усі названі злочини каралися смертю. Пору­шення звичаїв і відступ від віри в богів також тягли за собою смертну кару винного.

Відомі злочини проти власності (крадіжка, грабіж і т. ін.), проти особи (вбивство, перелюбство, обра­жання).

Найбільш поширеними видами покарання були смертна кара, відрубання правої руки, вигнання. Дов­гий час у скіфів зберігалася кровна помста. Можна гадати, що оправи про злочини, які не зачіпали основ царської влади і взагалі інтересів держави, розглядалися у порядку здійснення змагального проце­су. Проте з найбільш небезпечних злочинів здійснював­ся слідчий процес.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Іван Мазепа

Іван Мазепа (20.3. 1639 – 21/22. 9. ст.ст. 1709), гетьман України (1687 – 1709рр.), великий діяч української державності, син Степана Адама М. і Марини з Мокієвських М., народився в селі Мазепинцях на Білоцерківщині, вчився у Києво-Могилянській Колегії і в єзуїтській колегії у Варшаві. Був “покойовим” у короля Яна Казіміра, який послав його для завершення освіти за кордон; 1656 – 1659 рр. був у Німеччині, Італії, Франції і Нідерландах, де вивчав мови іншу артилерійську справу. По повороті до Польщі Мазепа продовжував службу ...

Петро Дорошенко

Своє життя та діяльність гетьман України Петро Дорошенко підпорядкував боротьбі за її незалежність. Державний діяч і дипломат, він пройнявся метою вивести свою Вітчизну з руїни, об'єднати її розірвані частини, відновити самостійну Українську державу. На обох сторонах Дніпра він зустрічав визнання, довіру й пошану українського народу. Три сильні держави того часу — Московія, Річ Посполита, Оттоманська Порта, змагаючись між собою, намагалися завоювати Україну. Розраховуючи використати суперечності між ними, Дорошенко для ...

Життя і політична діяльність Петра Сагайдачного

Життя і політична діяльність Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного) багато в чому суголосна з історією України першої чверті XVII ст.— складного, все ще недостатньо дослідженого періоду. Це був час жорстокого соціального і наіонально-релігійного гноблення українського народу, бурхливого зростання визвольного руху, героїчних походів козаків на турецькі фортеці, нових явищ у розвитку культури тощо. Свідком і навіть безпосереднім учасником багатьох тогочасних подій став Петро Сагайдачний - особистість ...