Search:

Суб'єкти інвестиційної діяльності

Фінансова компанія — це корпорація, що фінансує обране за певним критерієм, визначене, але досить вузьке коло інших кор­порацій і не здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива ін­вестиційній компанії та іншим подібним структурам. Як правило, фінансова компанія (на відміну від холдингової ) не володіє конт­рольними пакетами акцій корпорацій, що нею фінансуються.

Інституційні інвестори першої групи при інвестуванні дуже рідко використовують фондову біржу, «вуличний» (позабіржовий) ринок та інших фінансових посередників.

• Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, не дотримуючись якогось певного, заздалегідь обраного набору об'єктів інвестування. Водночас їх портфель інвестицій широкий і відносно стабільний. У цю групу входять інвестиційні компанії, страхові та пенсійні фонди тощо. Свій капітал вони формують за рахунок внесків остаточних інвесторів (насамперед, дрібних (при­ватних осіб) і середніх), вкладаючи його у різноманітні цінні па­пери, щоб забезпечити певний рівень доходу на капітал.

У широкому розумінні всі інституційні інвестори другої групи можна назвати інвестиційними компаніями. Проте у вузькому розумінні інвестиційна компанія — це компанія, що формує свій капітал за рахунок внесків дрібних інвесторів на загальних підтставах і не займається страховою чи будь-якою іншою діяльністю. Вкладення у цінні папери для неї — єдиний вид діяльності. інвестиційні компанії можна класифікувати за такими ознаками :

1)юридичною формою — традиційно під інвестиційною компанією розуміють інвестиційне акціонерне товариство (формує випуску та продажу акцій); інвестиційна ж фірма, яка управляє капіталом вкладників за їх довіреністю, на­зивається трастом;

2) спеціалізацією вкладень. Інвестиційна компанія може вкла­дати капітал у різні види цінних паперів (універсальна інвести­ційна компанія) чи надавати перевагу вкладенням їх в окремий вид таких паперів. Спеціалізація інвестиційної компанії залежить від мети її акціонерів;

3) ступенем свободи менеджерів у прийнятті рішень. З цих позицій розрізняють інвестиційну компанію, в якій менеджери мають широку свободу дій стосовно інвестицій, і таку, де мене­джери мають обмежену свободу дій стосовно інвестицій.

Якщо інвестиційна компанія має лише один портфель інвес­тицій, то вона являє собою інвестиційний фонд, який може бути двох типів — відкритий і закритий.

Відкритий інвестиційний фонд постійно випускає та продає нові акції, скуповуючи при цьому власні акції у всіх бажаючих продати їх за ринковою ціною. Згідно з умовами організації тако­го фонду всі інвестори можуть продавати його акції тільки само­му фонду. Ринкова вартість акцій відкритого фонду приблизно дорівнює ринковій вартості частини його активів, що припадають на одну акцію.

Закритий інвестиційний фонд не вимагає продажу своїх акцій винятково самому собі. Нові акції випускаються ним відносно рі­дко, а курс акцій під впливом попиту та пропозиції на фондових ринках може коливатися від вартості активів фонду, що припа­дають на одну акцію.

• Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними дилерами. Ці інституції прагнуть отримати при­буток шляхом спекулятивної гри на біржі. До них належать тор­гові компанії, інвестиційні банки, фондові доми, інвестиційні пу­ли і т. д. За своїми функціями вони значно ближчі до посередни­ків на ринку цінних паперів, ніж до інституцій ринку інвестицій.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991

2. Омельченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Аті-ка, 1999.

3. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

4. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. – К.: „Центр навчальної літератури”, 2004. – 376 с.

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Подібні реферати:

Господарство в умовах формування і зміцнення командно-адміністративної системи

Українська РСР, увійшовши до складу Радянського Союзу (30 грудня 1922 p.), остаточно втратила ті формальні ознаки незалежності, якими вона нібито користувалася після її утворення. Відтепер всі рішення, що стосувалися України, в тому числі розвитку її господарства, приймалися в Москві. Запровадження необмеженої системи централізації (командно-адміністративної системи) в управлінні господарством, загальне (всесоюзне) функціонування транспортних засобів, фінансової системи, органів обліку матеріальних ресурсів — все це ...

Податок на додану вартість і податок на промисел

Зміст 1. Податок на додану вартість 2. Податок на промисел Список використаної літератури 1. Податок на додану вартість Податок на додану вартість (ПДВ) є загальнодержавним, непрямим податком на споживну вартість, що справляється з юридичних та фізичних осіб. ПДВ є відносно молодим податком. Він був розроблений і запроваджений вперше у Франції у 1954 р. В Україні податок на додану вартість почав справлятися з 1992 р. і зараз стягується на основі Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня ...

Сутність та форми прояву інтернаціоналізації господарського життя

План Вступ 1. Етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя 2. МПП та науково-технічне і виробниче співробітництво 3. Економічна інтеграція 4. Етапи міжнародної економічної інтеграції 5. Поширення інтеграційних процесів Висновок Вступ Важливою особливістю сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу. У процесі глобальної ...