Історія села Рунгури
1912р. у сілі проживало 2044 осіб (євреїв-140, поляків-50). Школа зареєстрована як одно класова, але з російською мовою.
В наслідок першої світової війни розпалася Австро-Угорщина. 1 листопада 1918р. у Львові проголошена ЗУНР. (Західно-Українська Республіка).
24 травня 1919р. Покуття зайняли румуно-боярскі окупанти, а у вересні 1919р. їх замінили польські війська. Польський уряд не признавав ніяких рішень уряду ЗУНР. Тому в 1919р. створюється українсько Галицька Армія.
Рунгурські хлопці були мобілізовані в УПА.
1930р. у селі працювало чотирикласова утраквістична школа, три класова школа була у Слободі і одно класова з польською мовою у Ропах.
Часи панування польських окупантів були соками жорстокого адміністративного і соціального гніту та тяжких бідувань і для селян с.Рунгури.
Про це свідчать дані перепису населення від 9 грудня 1931року, де визначалась рідна мова тільки польська, а замість української вживався термін «інша». І цією «іншою» мовою говорило 2093 чол. населення села.
Польська міліція переслідувала членів товариства «Просвіта» та кооперативи «Праця». Переслідувались і ті, хто передплачував газети, тому для села приходилось всього 13 примірників газет. Селяни платили податок по 5 золотих за морг.
1937році побудовано нова школа. З приходом армії більшовиків в селі відбувалися зміни. 18 вересня у Рунгурах був створений селянський комітет в складі 5 чоловік і відділ народної міліції в складі 8 чоловік.
2 липня 1941р. с. Рунгури було окуповано німецько-угорськими військами. За час тимчасової окупації з Рунгур було вивезеного на примусові роботи 41 чол.,11 жінок.
У квітні – серпні 1944 року на території села точилися кровопролитні бої. Під час воєнних дій загарбниками спалено 655 дворів (з 718 усіх), вбито 36 чол. цивільного населення .
Важким тягарем лягла війна на плечі селян нашого села. Вони змушені були залишити Рунгури і перебути зиму в навколишніх селах :Сопові, Нижньому вербіжі, Верхньому Вербіжі, Корнилі, Воскресіннях, Замулинцях та запрутських селах – Грушеві , Дебеславцях.
Повернулися рунгуряни до своїх домівок, на місці яких застали згарища. Копали землянки, бурдеї, щоб було де пережити. Не було що ні їсти , ні сіяти , ні садити.
Почалася епідемія тифу. Селяни варили сіль і пішки на плечах несли її до Дністра, а то і за Дністер, щоб поміняти на зерно чи муку. А в 1947 році додався ще й голод.
В 1946 році с. Рунгури було перейменовано на с. Новомарківку. (Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.06.1946 р.)
В 1950 р. В селі побудували нову школу – семирічку.
В 1977 р. Побудована середня школа.
Після війни селяни платили дуже великі податки: за гектар землі – 400 крб. , 250 л. молока, 150 яєць, 60-80 кг м’яса , 3 кг вовни, 1,5 шкіри 50 кг зерна, козячу шерсть.
21 травня 1990 р. Селу Новомарківка повернуто його назву Рунгури ((Указ Президії Верховної Ради від 21 травня 1990 р.)
В 1990 році жителі с. Рунгури почали будувати нову церкву. Так як збудована після війни маленька церква не вміщувала парафіян села (церква у війну згоріла).
1992 рік
2 серпня відбулася панахида і освячення хреста на місці повстанської криївки в урочищі Пекупчєва. В цей же день був освячений і хрест на місці загибелі повстанців Михайла і Орисі з Вербіжа. До хрестів були покладені живі квіти, вінки. На місце освячення прийшли цілими сім’ями . Було багато людей із Слободи, Печеніжина, Вербіжа, Коломиї і ін. сіл . Після освячення довго лунали повстанські пісні, які виконували жінки горішнього кутка с. Рунгури .
19 вересня – Архістратига Михаїла Чудотворця – храмове свято – праздник у Рунгурах . В цей день відбулося освячення нової церкви. На освячення церкви прибули : владика – єпископ Іриней, гості із Німеччини, Польщі, Риму, Канади. Були присутні 18 священиків із інших парафій .Після привітання владики всі вийшли на зустріч із парафіянами Печеніжина і Слободи.
Потім відбулося освячення церкви. Владика звернувся з подякою до парафіян села. Парафіяни привітали владику, священиків, а також Федька Прокопа – старшого церковного брата, який керував будовою церкви.
20 вересня – освячення хреста в урочищі Глини ця. Відбулася панахида.
13 жовтня відбулося свято приурочене 50 –річчю УПА, на яке були запрошені учасники УПА – ОУН і їм були вручені грамоти.
В селі 4 каплиці. Відновлено каплицю, яка була поставлена в честь скасування панщини. На Василія – 14 січня 1991 року освячено каплицю. На той час в селі мешкало 2570 осіб.
Подібні реферати:
Життєвий і творчий шлях Тараса Мельничука
Мельничук Тарас Юрійович народився 20 серпня 1939 р. в селі Уторопи Косівського р-ну Івано-Франківської області. Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети "Радянська Гуцульщина", далі - в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії. 1958 р. вступає до Чернівецького держуніверситету. На третьому курсі покидає навчання, їде по комсомольській путівці на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі - впродовж двох років працює теслею на ...
Моє село - Саджавка
У вересні 1939 року, після розгрому Польщі гітлерівською Німеччиною, в наш край з “визвольною місією” прийшли радянські війська. Жителі Саджавки стали громадянами Радянського Союзу. Із встановленням радянської влади у селі заборонено діяльність усіх національних товариств, обидві читальні “Просвіти” перетворено на клуби, кооперативи – на державні харчові крамниці. Однак спроби нової влади заборонити ходити в неділю до церкви, організувати колгосп і осередок комсомолу цілковито провалюються, незважаючи на більшовицькі ...
Місто над Прутом
Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у глибину тисячоліть. Археологи виявили на околицях сучасного міста пам'ятки, які підтверджують, що майже 6 тисяч років тому у цій місцевості жили племена, які залишили після себе відому трипільську культуру. Археологічні знахідки разом з писемними джерелами засвідчують, що Коломия належить до найдавніших галицьких міст. Перша літописна згадка про неї йде від 1241 року, хоча на думку дослідників є всі підстави рахувати вік міста значно більшим. ...