Search:

Кушнірство села Пістинь

Реферати » Народні промисли » Кушнірство села Пістинь

ПЛАН

Показ моделей кожухів і кептарів різних часів і різних фасонів нашого села.

Що треба було зробити, щоб такий кожух чи кептар появився у нас на плечах.

Коротка історична довідка.

Цікаво знати, що ... (короткі відомості про пістинських кушнірів, їх навчання).

Розгляд фотографій (з моїм коментуванням).

Слово художній самодіяльності.


КОРОТКА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Кушнірство – промисел, який включав вичинку шкіри з хутром і пошиття з неї кожухів, кептарів, шапок. Цей промисел мав на нашій території сприятливі умови – чималі запаси місцевого хутряного одягу в умовах клімату з різкими перепадами температури.

У Косівському повіті у 80-х роках ХІХ ст. налічувалось 107 кушнірів.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. виділяється кушнірством село Пістинь. Майстерність пістинських кушнірів була відома не тільки в усіх довколишніх селах, а й на Коломийщині, Снятинщині.

Кушнірство Гуцульщини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. носило винятково кустарний характер. Якщо в інших промислах із зародженням капіталістичних відносин змінюються до певної міри знаряддя праці чи види сировини, то у кушнірстві увесь процес обробки сировини та пошиття виробів і далі здійснював майстер вручну, саморобними примітивними знаряддями. До роботи залучались члени сім’ї (приклад – ясінка Дмитра Костинюка і дочка, пізніше – внучка), у міських майстернях – 1-2 челядники (приклад – у Рибака челядником був Пліхтак Юрій Дмитрович.

До першої світової війни у північній частині Гуцульщини шили довгі кожухи: відрізні в лінії талії, рясовані. На пошиття такого кожуха йшло 7-8 шкір. Подібного крою кожухи виготовляли в районі Делятина, Пістині, Шешор, Уторопів – аж до Кут.

Вибравши певну форму, майстер кожну шкіру кроїв так, щоб найменше зрізати. Користувався при цьому ножем (“Бричем”), шив спеціальною тригранною голкою і лляними нитками, для міцності дубленими у вільховій корі або навощеними. Готовими викройками не користувалися, хіба що іноді, при пошитті дублених кожухів. Не тільки в оздобленні, а й пошитті кожухів, кептарів виявлялась майстерність народних умільців. Щоб річ служила якомога довше, була зручною в побуті, дбали і про види швів, і про способи з’єднання окремих деталей. Шви застосовували лицеві та виворітні. На давніх традиційних білих кожухах і кептарях усі шви робили лицеві, прикриті тонкою шкіряною смужкою, яку дрібно стебнували чорними або білими нитками. Для зміцнення внутрішніх швів гуцульські майстри між двома деталями вкладали тоненький шкіряний ремінець (”серце”). У дублених кожухах усі шви виворітні.

Крім кожухів, кептарів, кушніри займались і пошиттям хутрових шапок. У нашому селі поширеними були смушеві шапки двох видів (показую на фотографіях : де я в дружках – шапки у молодих і де вуйко Михайло – типу “козацькі”).

А ще в нашому селі поширеними вважались шапки-клепані – шапка з синього або червоного сукна, підшита овечим хутром, а краї облямовані лисячими хвостами.

Напевно, наші предки запозичили собі такий вид шапок від наших завойовників –монголо-татар.

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ?

(записано з уст Рибак(Білецької)

Анни Юрівни, 1923 р.н. – дочки Микитинського кушніра Рибака Юрія Михайловича – 1903-1944 на уроці-зустрічі 9.ІІ.1994 р.):

Різали барана, або купували шкіру на ярмарку, ішли в ріку, добре прали ту шкіру, клали у шкафу, потім п’єлом (такий закочений саморобний ножик) відбирали пліву від шкіри.

Далі брали житньої або кукурудзяної муки, замішували з неї густий чир, розстелювали шкіри і мастили ці шкіри цим чиром.

Після кожну шкіру звивалося, як голубці і складалось в цебер. Заливалосі ці шкіри в цебрі холоднов соленов водов. І так вони там кисли 4-6 днів. Обов’язково – у теплі, на печі.

Був такий ключ (як стремено у коня) – називалосі ключувати шкіру, тобто натягувати, аби була м’яка, щоб не було на ній ніяких зморшок.

Далі клалосі на п’єла і білилосі гальбестром – аби шкіра була біла.

З такої вже файної відбіленої шкіри тато шив кожухи всім, хто замовляв.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Кушнірство села Пістинь

ПЛАН Показ моделей кожухів і кептарів різних часів і різних фасонів нашого села. Що треба було зробити, щоб такий кожух чи кептар появився у нас на плечах. Коротка історична довідка. Цікаво знати, що ... (короткі відомості про пістинських кушнірів, їх навчання). Розгляд фотографій (з моїм коментуванням). Слово художній самодіяльності. КОРОТКА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Кушнірство – промисел, який включав вичинку шкіри з хутром і пошиття з неї кожухів, кептарів, шапок. Цей промисел мав на нашій території сприятливі умови – чималі ...

Різьба по дереву як ужиткове мистецтво

Велич нашого карпатського краю підносить народ на мудрість народний епос, який оточує нас навколо. Коли побуваєш на Косівському, Кутському чи Яремчанському базарах, назавжди залишиться в душі глибокий спогад про чудові твори народних умільців: різьблені з дерева тарелі, пудренички, зображення тварин (скульптурна різьба), побутові речі прикрашені різьбою, ворсисті ліжники, вишивані сорочки, рушники, як кольори райдуги виграють на сонці. А які чудові речі побуту прикрашені випалюванням! Це майстерно виготовлені бондарські ...

Регіональні особливості розпису на склі

Живопис на склі виступає яскравою сторінкою образотворчого фольклору, що живиться багатими мистецькими традиціями минулих віків. У малюванні на склі відбилися естетичні смаки народу, соціальні мотиви, розуміння явищ навколишнього світу. Тут органічно поєдналися казка і правда, фантазія і реальність. Зараз в Україні, на жаль, у техніці розпису на склі працює небагато митців, але головне, що вона не забута. На Львівщині в техніці живопису на склі працює народний умілець-самородок Іван Сколоздра. У своїх роботах майстер ...