Search:

Банкрутство підприємства

Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний впорядковувати процеси банкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної перебудови української економіки, перетворився на додатковий фактор руйнації її господарського комплексу.

Але банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30. У США в 1998 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки. Для України такі умови були створені після прийняття ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99 р. №784-XIV, який набрав чинність з 1 січня 2000 р. (для сільськогосподарських товаровиробників – з 1 січня 2004р.).

3. БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ: ПІДСТАВИ ТА НАСЛІДКИ

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не май­но, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недо­торканність. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торго­вому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банк­рутство.

Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному викорис­танню активів підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінан­сово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реа­білітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. У ринковій економіці банкрут­ство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до ЗО. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, становила близько 30 000, в Росії — 2040. В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банк­рутство (рис 1, 2). Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які по­дано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10-15% всіх пода­них позовів стосуються підприємств з державною формою власності.

Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової еконо­міки період положення закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисциплі­на. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного підприємницт­ва та знизить темпи його розвитку.

Рис.1. Кількість порушених справ про банкрутство в Україні протягом 1992-2002 років

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банк­рутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквід­ній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом[1]. .


Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 


Подібні реферати:

Підприємство як суб’єкт господарювання

П-во, його види та об’єднання. Форми організації в-ва. Виробничий процес на п-ві. Структура промислового п-ва. 1. Основу національної економіки складає в-во. Первинним осередком його є п-во. Виробниче п-во – це виробничо-господарська одиниця, організаційно відокремлений і економічно самостійний суб’єкт господарювання, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну чи комерційну діяльність з метою задоволення суспільних потреб і отримання прибутку. Основними рисами п-ва є виробничо-технічна, економічна і ...

Принципи роботи представництв фармацевтичних фірм

Сучасний маркетинг ставить перед фармацевтичними фірмами зав­дання не тільки щодо створення і виробництва ефективних та безпечних лікарських засобів і встановлення на них доступних цін, але й пошуку фірмою потенційних споживачів для збуту своєї продукції. З цією метою фармацевтичними фірмами формуються розгалужені мережі по просуван­ню і розподілу лікарських засобів. Основними тенденціями їх розвитку є: — організація представництв фармацевтичних фірм; — уніфікація маркетингових каналів; — надання першочергової уваги ...

Значення і напрямки підвищення фінансових результатів виробничої діяльності

1. Значення і напрямки підвищення фінансових результатів виробничої діяльності Процес виробництва на будь-якому пiдприємствi здійснюється за належної взаємодiї трьох визначальних його чинникiв: персоналу, засобiв працi та предметiв працi. Використовуючи наявнi засоби виробництва, персонал пiдприємства продукує суспiльно корисну продукцiю або надає виробничi та побутовi послуги. Це означає, що з одного боку мають мiсце затрати живої та уречевленої працi, а з iншого - такi фінансово-економічні результати виробництва. Останнi ...