Search:

Поняття і сутність культури. Культурно-історичні цінності

Світ культури, будь-який її предмет або явище сприймаються як результат діяльності людей, спрямованої на обробку, перетворення того, що дано безпосередньо природою. В такому розумінні культура виступає як міра співвідношення природного і позаприродного (створеного штучно), віддалення людини від природи. Подібне розуміння культури розвивалось в минулі віки, особливо в епоху Просвітництва XVII—XVIII ст. Філософія цього часу, заснована на ідеї всезагальності людського розуму та його законів, природним чином пов’язала культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. І оскільки розум був визнаний іманентною властивістю людини, то різниця між людьми, їх спільнотами і народами на цій основі виражалась тільки мірою розумності, кількістю тих прирощень, які несе з собою вдосконалення розуму. Звідси був зроблений ряд висновків принципового значення. По-перше, люди і народи не відрізняються наявністю або відсутністю культури, а тільки рівнем культурності; по-друге, культура має єдине джерело і загальнолюдський характер; по-третє, усякі культурні відмінності між людьми й народами — наслідок їхньої різновіддаленості від первісного природного світу й мають суто вимірний, а не сутнісний характер. У цих висновках містяться вже й принаймні три важливі світоглядні ідеї — ідея одвічної єдності усього людського роду, ідея історизму як руху суспільства шляхом просвіти, та ідея прогресу, пов’язана зі спадкоємним розвитком історії, з успадкуванням та нагромадженням людського досвіду.

Цілком природно, що основоположник німецької класичної філософії Імануїл Кант (1724—1804) бачив основу культури не в самій природі людини, а в сфері її морального існування. При цьому він вважав, що принципово неможливо примирити цю сферу з емпіричною сферою існування людини. В кантівському розумінні культура — це здатність індивіда піднестись від обумовленого його тваринною природою емпіричного, чуттєвого існування, при якому мета його поведінки визначається зовнішнім світом, до морального існування, яке дозволяє йому вільно діяти в ім’я цілей, які він сам перед собою висуває, зважаючи на веління морального обов’язку [5, с.24].

Своєрідну спробу розв’язати кантівську суперечність між природним та моральним, між чуттєвою насолодою і моральним обов’язком зробив великий німецький поет і драматург Фрідріх Шіллер (1759—1805). Завдання культури, на думку Шіллера, полягає в гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого і розумового, насолоди й обов’язку. Таким чином, завдання культури двояке: по-перше, охорона чуттєвості від посягань свободи, по-друге, охорона особистості від сили відчуттів. Першого вона досягає розвитком здатності почувати, другого ж — розвитком розуму".

У працях сучасних вітчизняних вчених аналіз феномена культури здійснюється в рамках наукового напрямку, відомого під назвою діяльнісного підходу. Представник київської культурологічної школи В.П. Іванов розглядає культуру, як певний вимір і специфічну форму життєдіяльності людського суспільства. Вона виникає з історичною необхідністю як особлива інфраструктура в побудові усього людського світу, перш ніж її принципи і закони починають використовуватись членами суспільства. Тому генетичні корені культури сягають фундаментальних основ суспільно-людського ладу життя, а її властивості об’єктивним, природним чином складаються в суспільній організації раніше, ніж стають свідомими точками опори, правилами й нормами поведінки і творчості членів суспільства. Інакше кажучи, культурна форма, як така, одвічно є сутнісною визначеністю людини, способом людського буття, котрий реалізується у різногранності культурного існування індивідів та людських спільнот.

Зрозуміти сутність культури можна лише через призму діяльності людини, суспільства, народів, що населяють нашу планету. Культура не існує поза людиною. Її виникнення обумовлено тим, що людина постійно шукає сенсу свого життя та діяльності. Разом з цим, не існує ані суспільства, ні соціальної групи, ні людини без культури чи поза нею. В культурі розкривається духовний світ людини, її сутність, тобто: здібності, потреби, світогляд, знання, вміння, соціальні почуття, національний характер тощо. Будь-яка людина в процесі свого життя оволодіває тією культурою, яка була створена її попередниками. Разом з тим вона вносить свій вклад в культуру суспільства, оскільки результати її трудової діяльності мають культурне значення. За створеними в ту чи іншу епоху цінностями можна судити про рівень культури даної епохи.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Ужвій Наталія - укр. актриса

Народилася Наталія Михайлівна Ужвій 22 серпня 1898 року в містечку Любомлі на Волині, в селянській сім’ї. Згодом життєві обставини змусили батька майбутньої актриси шукати робітничого щастя на Привіслянській залізниці. До 1912 року сім’я Ужвій жила в робітничому селищі Брудно, поблизу Варшави. Там минали дитячі роки Наталі, там вона отримала початкову освіту — спершу в залізничному, а потім у міському дворянському училищі. Та дівчинці не вдалося далі продовжити навчання через матеріальну скруту в сім’ї. Наталя влаштовується ...

Жанри кінематографу

Документа́льное кіно́ (або неигрово́е кіно́) — жанр кінематографа. Документальним називається фільм, в основу якого лягли зйомки справжніх подій і осіб . Реконструкції справжніх подій не ставляться до документального кіно. Перші документальні зйомки були зроблені ще при зародженні кінематографа. Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві події, культурні явища, наукові факти й гіпотези, а також знамениті персони й співтовариства. Майстри цього виду кинотворчества нерідко піднімалися до ...

Культурний процес за радянської влади

План 1. Суспільно-політичні умови розвитку української культури. 2. Розвиток літератури, освіти та науки. 3. Новаторське сценічне мистецтво. 4. Оновлення образотворчого мистецтва. 5. Утвердження тотального партійного диктату над культурою. Українське "роз­стріляне відродження". 6. Українська культура в період правління Хрущова 7. Епохи шестидесятників 1. Українська революція 1917 р., утворення Централь­ної Ради, проголошення Української Народної Республі­ки, боротьба за збереження української державності в ...