Search:

Предмет і завдання курсу Історія економічних вчень

У марксистській літературі застосовувався класовий принцип періодизації в поєднанні з формаційним. Аналізувалась економічна думка Стародавнього світу, середньовіччя (феодалізму), доби капі­талізму й соціалізму. У рамках капіталізму економічна думка поді­лялась на буржуазну класичну (наукову) та буржуазну вульгарну (ненаукову). Розглядалась також дрібнобуржуазна економічна думка.

У сучасній літературі деякі автори пропонують нову періодиза­цію, нову структуру курсу історії економічної думки. Так, Я. Ядгаров уважає за необхідне застосувати позбавлену класового підходу періодизацію етапів і напрямів розвитку економічної думки.

Він пропонує поділити історію економічної думки (економічних учень) на три етапи: 1) економічні вчення доби доринкової економі­ки; 2) економічні вчення доби нерегульованої ринкової економіки;

3) економічні вчення доби регульованої (соціальне орієнтованої) ринкової економіки'. Не вдаючись у детальну критику такої схеми, зауважимо, що далеко не всі теорії вкладаються в запропоновані ав­тором етапи. Це особливо стосується третього етапу.

Щодо пріоритетів, то цілком зрозуміло, що всю історію економі­чної думки, навіть у стислому викладі, неможливо вмістити в одній книжці. Кожний дослідник обмежує себе певними періодами, на­прямами, країнами. У нашому підручнику теж досліджуються лише основні напрями, школи, які сприяли формуванню сучасних еконо­мічних ідей.

Важливим моментом дослідження історії економічної думки є ви­явлення співвідношення між економічними теоріями та ідеологією. Ця проблема є особливо актуальною для пострадянських країн. Адже історія економічної думки, як і всі суспільні науки, була занадто ідео-логізованою. Деякі економісти пострадянських країн удаються тепер у іншу крайність. Намагаючись позбутись марксистського догматиз­му та зайвої ідеологізації економічної теорії, вони заперечують будь-який зв'язок економіки та ідеології. Але ігнорувати цей зв'язок не­правомірно. Це питання є предметом широких дискусій серед захід­них економістів. Усі вони визнають роль ідеології, проте не всі одна­ково визначають цю роль. Одні економісти заперечують наявність ідеологічних елементів у економічній теорії, інші — визнають ці еле­менти як такі, що реально існують і є неминучими. Одні намагаються «звільнити» економіку від ідеології, інші — визнають функціональну роль ідеології і науки як знарядь соціального контролю.

Ті, хто заперечує роль ідеології в економічній теорії, твердять, що «чисту» економічну теорію можна використати для дослідження будь-якої економічної системи без огляду на її ідеологічну суть. Ін­ші — навпаки, наголошують на необхідності враховування ідеоло­гічних аспектів у економічному аналізі.

Як правило, радикальніш! економісти надають цій проблемі більшого значення. Ортодоксальні, або консервативні, — примен­шують її роль. Крім того, є різні погляди й на саму суть ідеології:

західні економісти визнають її явищем групової, професійної свідо­мості, а не особливою формою класової свідомості, як К. Маркс.

Й. Шумпетер визнавав вплив ідеології на економічну теорію, але вважав, що він не є суттєвим. Шведський економіст Г.Мюрдаль твердив, що політико-ідеологічні елементи неможливо усунути з економічного аналізу, хоч їхня роль у сучасному суспільстві посту­пово зменшується. А відомий французький економіст, лауреат Но­белівської премії (1988) Моріс Алле, навпаки, підкреслював поси­лення політизації науки й наукової діяльності «через вплив ідеологічних концепцій, до якого б крила вони не належали». І саме тому економіка, на його думку, іще не є «справжньою наукою», оскільки «її вихідний матеріал тісно зв'язаний із інтересами та ідео­логією»'. Англійські економісти Моріс Добб і Дж. Робінсон ствер­джують, що економічна теорія неминуче має ідеологічний характер. Дж. Робінсон наголошує, що економічний аналіз відіграє основну роль у виправданні існуючого ладу. Американський економіст Пол Суїзі неокласичний економічний аналіз прямо називав однією зі стадій апологетики капіталізму. Польський економіст Оскар Ланге й американський Р. Хейлбронер наголошували на безпосередній за­лежності економічних теорій від ідеології. І справді, якщо розгляда­ти історичну еволюцію економічної думки, то зв'язок економічних теорій і ідеології простежується досить виразно.

А. Сміт проголошував ідею гармонії приватних і суспільних ін­тересів. Проте він поширював цю ідею лише на виробництво багат­ства, а не на його розподіл. На відміну від А. Сміта Д. Рікардо по­клав саме проблему розподілу в основу своєї праці. Він висловив думку про протилежність і взаємозалежність заробітної плати й прибутку, наголосив на трудовому характері ренти. Теорію ренти Рікардо використав у боротьбі проти землевласників, викриваючи протилежність їхніх інтересів та інтересів робітників і промисловців.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Господарство України між першою і другою світовими війнами

План. Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції (1917-1919 рр. ). Економічні експерименти більшовиків в Україні: «воєнний комунізм» та неп. Сталінська індустріалізація в Україні: хід, особливості, наслідки. Колективізація сільського господарства та її наслідки в Україні. Економічний розвиток західноукраїнських земель у 20-30-их роках. Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції (1917-1919 рр. ). Господарство України доби національно-визвольних змагань ...

Бусідо, як засновник економіки Японії

План Вступ 1. Період розвинутого феодалізму – період становлення самураїв, як класової величини 2. Основні риси філософії буси до, лягли в основу свідомості сучасності Вступ Бусидо – це кодекс поведінки самураїв у Японії в середні віки, в основі якого лежавши бойовий дух воїнів та презирливе ставлення до робочого населення. Обов'язково передбачалось самогубство в разі нешанобливого ставлення до честі самурая. Самураями у феодальній Японії були світські феодали, починаючи від крупних властителів і ...

Економічна програма Ф.Лассаля

Фердинанд Лассаль (1825—1864) — німецький соціаліст, що вважав себе учнем К. Маркса. 1848 року був заарештований за рево­люційну агітацію. Після звільнення (1851) він припиняє свою про­пагандистську діяльність і присвячує себе науковій роботі. 1862 ро­ку Лассаль повертається на політичну арену, створює «Загальний союз німецьких робітників» (1863—1875). Ф. Енгельс писав про Лассаля як про надзвичайно талановиту й різнобічне освічену людину. Водночас він підкреслював, що Лассаль не був оригінальним мислителем, а запозичив ...