Search:

Предмет і завдання курсу Історія економічних вчень

Сісмонді одним із перших поставив проблему становища робіт­ничого класу за умов капіталізму, виступивши з критикою ідеології економічного лібералізму класиків. Економічна свобода сприяла не лише розвитку продуктивних сил, вона призвела до зубожіння робіт­ничого класу і криз. Сісмонді намагається з'ясувати причини цих явищ і знайти способи їх подолати.

Сісмонді не був соціалістом, проте його ідеї знайшли підтримку в соціалістів Прудона, Родбертуса, Лассаля. Вони виступали із за­кликами справедливішого розподілу, втручання держави в економі­чні й соціальні процеси, реформування суспільства. Соціалісти-утопісти ставили своїм завданням вирішення соціальних питань. Проблему розподілу вони підпорядковували проблемі відносин вла­сності і на цій підставі дійшли висновку про протилежність ін­тересів, суперечності між трудящими й «експлуататорами». Вирішення соціальних проблем вони сподівалися здійснити через свідо­му й розумну діяльність суспільства, організацію асоціацій, добро­вільну кооперацію. Проти теорій соціалістів виступали Бастіа і Кері, проголошуючи гармонію інтересів праці й капіталу. Ця гармонія зумовлена тим, що, на їхню думку, частка праці й капіталу в проду­кті зростає паралельно, проте частка праці зростає й абсолютно й відносно, а капіталу — лише абсолютно.

Історична школа сприяла розвитку та поширенню реформізму, зокрема доказу доцільності його застосування у сфері розподілу.

Маркс чітко й однозначно сформулював проблему класових су­перечностей, експлуатації. Її суть полягає у привласненні капіталіс­тами додаткової вартості. Усунення експлуатації, за Марксом, мож­ливе лише революційним шляхом.

Маржиналісти розподіл пов'язують із оплатою факторів вироб­ництва, хоч самі фактори та їхня продуктивність набувають нового тлумачення. Теорія граничної корисності маржиналістів передбача­ла відхід від розгляду соціально-економічних відносин. Проте її іде­ологічна спрямованість породила особливо багато суперечок. Якщо Шумпетер уважав за можливе розглядати її як ідеологічно нейт­ральну, то Дж. Робінсон заявляла, що цю теорію просякнуто ідеоло­гією і її покликано покласти край іншим ідеологіям.

Маршалл, як і маржиналісти, теорію розподілу зв'язує з теорією факторів виробництва. Проте в нього, на відміну від маржиналістів, і, зокрема, їхньої теорії граничної продуктивності, ідеться про умо­ви попиту і пропозиції, якими визначається нормальна ціна кожного фактора виробництва. І тому завдання теорії розподілу Маршалл убачає в тім, щоб з'ясувати елементи, рушійні сили, які визначають попит і пропозицію. Він визнає недосконалість розподілу, його не­рівність, проте виступає проти соціалістичних принципів рівного розподілу. Маршалл запропонував замінити назву «політична еко­номія» новою — наука економіки (economics).

Якщо у XIX ст. відбувалася гостра теоретична боротьба різних шкіл, котра ще посилювалась політичними розбіжностями й різними соціальними інтересами, то поява нової функціональної теорії «eco­nomics» означала послаблення її соціальної і класової спрямованості.

Але разом з неокласичним напрямом виник інституціоналізм, прихильники якого одразу заявили про себе гострою критикою ка­піталізму, критикою «бездіяльного, паразитичного класу». Інститу-ціоналісти виступили з вимогою соціального контролю суспільства над економікою.

Кейнс не надавав особливого значення політичним і соціальним факторам і стояв на позиціях безперервності економічного розвитку, хоч і не заперечував необхідність реформ. Проте в посткейнсіанців У центрі уваги стоять проблеми економічного зростання й розподілу.

У 70-х — початку 80-х pp. на зміну кейнсіанству прийшов неоконсерватизм, який спирався переважно на неокласичні ідеї, хоч у неоконсервативних теоріях чіткіше виявляється ідеологічна спрямо­ваність. Прихильники цих теорій виправдовують нерівність у дохо­дах, у розподілі багатства. Вони виступають за податкові пільги для найбагатших верств населення, домагаються скорочення соціальних програм. Про зростання ролі політики та ідеології у неокласичному напрямі писали й західні економісти, зокрема американці А. Айхнер і Р.Ерл.

Не залишався незмінним і економіко після появи перших дослі­джень з цієї дисципліни А. Маршалла (1890) і американського еко­номіста А. Гедлі (1896). Маршалл називав економіко наукою «чис­тою і прикладною», незалежною від державної політики.

Такі самі погляди іисловлював і професор Чиказького універси­тету Ф. Найт, який писав, що поява економіко означала відокрем­лення чистої науки від проблем державної політики. Проте ці заяви цілком безпідставні. Навіть сам Найт, визначаючи проблеми еконо­міко, не зміг уникнути питань державної політики.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Господарство України між першою і другою світовими війнами

План. Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції (1917-1919 рр. ). Економічні експерименти більшовиків в Україні: «воєнний комунізм» та неп. Сталінська індустріалізація в Україні: хід, особливості, наслідки. Колективізація сільського господарства та її наслідки в Україні. Економічний розвиток західноукраїнських земель у 20-30-их роках. Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції (1917-1919 рр. ). Господарство України доби національно-визвольних змагань ...

Становлення неокласичної традиції. Кембріджська школа

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембрідж-ська економічна школа, засновником якої був досить відомий еко­номіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний. Наукові заслуги А. Маршалла в царині економіки на Заході іноді навіть порівнюють з відкриттями Коперника в астрономії. У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи ...

Австрійська школа граничної корисності

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919). Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео­рія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію ...