Search:

Проблема реконструкції наукового знання

Слiд зазначити, що поширення негативного вживання поняття "свiт як образ i картина" виявляє не тiльки критичне ставлення до абс­­­трагування, як основи здорового глузду, а й до розуму (що, наприк­­­лад, досить прозоро висловлено у М.Хайдеггера). Однак, споглядаючи зразки живопису бiльшiсть глядачiв бажає розумiти задум автора, переважно абстрагуючись вiд нескiнченої множини обставин, яка мала мiсце пiд час творчого акту створення картини. Глядач цiлком до­­­речно абстрагується вiд цiни на фарби, вiд стосункiв художника з дружиною та дiтьми, вiд розладiв шлунку та гiпертонiї, що супро­­­воджували митця усе життя, вiд кiлькостi волосин з якої складався пензель майстра та безлiчi iнших дрiбниць, якi рiзними "мудрецями" можуть бути необмежено інтерпретовані. Чому так? Та тому, що нас насправдi не цiкавить неiстотне iснування: читай - нерозумне. Тоб­­­то, якщо комусь не подобається "пан-буття Cogito" в буттi людини, то скорiше за все йому не подобається усвiдомлення са­­­мовiдповiдальностi, самоусвiдомлення наявностi рiзницi (демар­­­кацiї) "дороги до пекла" та "дороги до храму".

"Спирайся на мужнiсть свiдомостi" писав Е.В.Iльєнков звертаючись до свого учня, який у розпачi вигукнув до свого вчителя: "Навiщо ти покарав нас здатнiстю усвiдомлювати?". Справа полягає у тому, що ми дiйсно будуємо образи i картини свiту, якi незалежно вiд інтерпретацій навiчно викарбують наше Cogito для наших нащадкiв. Вони знатимуть нас не за нашими iнтерпретацiями, а за викарбуваними на вiки (а не "тут-буття" чи "буття-в-повсякденностi") "картина­­­ми-ейдосами" створеного нами свiту. Так само ми сприймаємо архiтектора за його архiтектурою, Рембранта i Куiнджi за їх карти­­­нами, Моцарта i Глiнку за їх музикою, а не за інтерпретацією безлiчi тут-буття обставин. Тiльки прокурора та адвоката будуть цiкавити iнтерпретацiї, якщо нова багатоповерхова будiвля розва­­­литься.

У тому випадку, коли наукове нерозумiння безпосередньо усвiдом­­­лене, тобто пов'язане з "теоретичним сумнiвом" (дiєю наукового Cogito за Декартом), воно може бути здолане строгим доведенням, або ж переконливим експериментом. А що ж робити, коли "вирiшаль­­­ний" експеримент чи доведення потрапляють у полон нескiнченого регресу фальсифiкацiонiстських спростувань, що були описанi у пра­­­цях I.Лакатоса? Тодi окрема людина своє нерозумiння може здолати стаючи принципово iншою особистiстю, iншим "Я", своєрiдною вiдмо­­­вою вiд самого себе колишнього. Цей процес безпосередньо вiдно­­­ситься до дiяльностi духу, яку називають "фiлософiя". Тодi фiло­­­софствування починає вiдбуватися як закономiрний фрагмент певного роду послiдовного дослiдження, яке здiйснюють навiть найпереко­­­нанiшi науковi педанти, що систематично зустрiчаємо в працях виз­­­начних математикiв, фiзикiв, бiологiв, пiсля усвiдомлення ними власного нерозумiння. У нерозумiннi вони виявляють для себе факт втрати єдностi себе з наслiдками дiй свого власного розуму, фактом втрати єдностi свого "Я". I саме фiлософiя (а в ХХ ст. це фiло­­­софiя науки) залишається останнiм "бастiоном", який зберiгає "хит­­­кий" ґрунт самоусвiдомлення "Я-науковця" над порожнечею неро­­­зумiння.

Звертаючись до вiдомих фактiв з iсторiї науки ми можемо засвiдчити позитивне значення нерозумiння. Наприклад, у Ейнштейна та Борна було цiлком вiдмiнне, якiсно протилежне розумiння того, що таке "реальнiсть", особливо - "фiзична реальнiсть". Сам ефект нерозумiння (за свiдченням Борна) полягав ось у чому. Борн розро­­­бив принципово нове "статистичне" тлумачення квантової механiки. Ейнштейн у своїй статтi висловив аргументи проти такого пiдходу. Борн не визнав цi аргументи, i бiльше того, вважав, що саме мате­­­матична сторона аргументацiї Ейнштейна є незадовiльною. Вiн напи­­­сав вiдповiдь, в якiй спробував "обґрунтувати свою статистичну точку зору, показуючи, що вимоги класичної механiки про детермiно­­­ванiсть невиправданi, оскiльки вони ґрунтуються на припущеннi про те, що абсолютна точнiсть даних має фiзичний смисл, а саме це я вважав абсурдним. Таким чином, я розвинув статистичне формулювання класичної механiки. Потiм я дав строгу квантово-механічну обробку прикладу, запропонованого Ейнштейном, i показав, що в класичнiй границi вiн точно приводить до результату, отриманого ранiше з мо­­­го статистичного формулювання квантової механiки.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні

Зазначимо, що для появи iсторизму, не меш важливого значення нiж для появи конвенцiоналiзму, мала знаменита "теза Дюгема-Куай­­­на", яку ми розглядали вже у 2-му роздiлi даної книги. Вже конвенцiалiзм обгрунтував, а Куайн доповнив логiчним аналiзом, що мiж емпiричними даними i теорiями зв'язок не безпосе­­­реднiй, а має залежнiсть вiд процесу "переходу" бази емпiричних даних у мову символiв цiлої групи гiпотез. Отже визнається немож­­­ливiсть вiдокремлення кожної з гiпотез, наприклад, у теоретичнiй ...

Методи наукового-пізнання. Суть наукової теорії

ВСТУП Однією з якостей, що відрізняє наукове знання від ненаукового, є його системність. Це означає, що той емпіричний матеріал яким володіє наука, відповідним образом організований, зведений в певні класи і групи. Наукове знання має надто складну структуру, воно складається з безлічі самих різноманітних елементів. На "мікроскопічному" рівні науки можна виділити, наприклад, такі елементи, як поняття, судження, умовиводи,що добре відрізняються одне від одного за рядом формальних якостей. Однак вони не висловлюють ...

Класична модель наукового знання

На початку 80-х рокiв у фiлософських колах СРСР активно диску­­­тувалося питання проблеми протирiччя мiж логiко-методологiчними дослiдженнями наукової дiяльностi та дослiдженнями соцiально-куль­­­турної детермiнованостi науки. Найбiльшого клопоту завдала пробле­­­ма "стандартної моделi наукового знання". Стандартну модель, як правило, розглядають у виглядi логiко-методологiчної чи логiко-лiнгвiстичної реконструкцiї наукової теорiї. Ця концепцiя визнає, що реальнiсть в системi наукових знань репрезентується тiльки ...