Search:

Проблема реконструкції наукового знання

Слiд зазначити, що поширення негативного вживання поняття "свiт як образ i картина" виявляє не тiльки критичне ставлення до абс­­­трагування, як основи здорового глузду, а й до розуму (що, наприк­­­лад, досить прозоро висловлено у М.Хайдеггера). Однак, споглядаючи зразки живопису бiльшiсть глядачiв бажає розумiти задум автора, переважно абстрагуючись вiд нескiнченої множини обставин, яка мала мiсце пiд час творчого акту створення картини. Глядач цiлком до­­­речно абстрагується вiд цiни на фарби, вiд стосункiв художника з дружиною та дiтьми, вiд розладiв шлунку та гiпертонiї, що супро­­­воджували митця усе життя, вiд кiлькостi волосин з якої складався пензель майстра та безлiчi iнших дрiбниць, якi рiзними "мудрецями" можуть бути необмежено інтерпретовані. Чому так? Та тому, що нас насправдi не цiкавить неiстотне iснування: читай - нерозумне. Тоб­­­то, якщо комусь не подобається "пан-буття Cogito" в буттi людини, то скорiше за все йому не подобається усвiдомлення са­­­мовiдповiдальностi, самоусвiдомлення наявностi рiзницi (демар­­­кацiї) "дороги до пекла" та "дороги до храму".

"Спирайся на мужнiсть свiдомостi" писав Е.В.Iльєнков звертаючись до свого учня, який у розпачi вигукнув до свого вчителя: "Навiщо ти покарав нас здатнiстю усвiдомлювати?". Справа полягає у тому, що ми дiйсно будуємо образи i картини свiту, якi незалежно вiд інтерпретацій навiчно викарбують наше Cogito для наших нащадкiв. Вони знатимуть нас не за нашими iнтерпретацiями, а за викарбуваними на вiки (а не "тут-буття" чи "буття-в-повсякденностi") "картина­­­ми-ейдосами" створеного нами свiту. Так само ми сприймаємо архiтектора за його архiтектурою, Рембранта i Куiнджi за їх карти­­­нами, Моцарта i Глiнку за їх музикою, а не за інтерпретацією безлiчi тут-буття обставин. Тiльки прокурора та адвоката будуть цiкавити iнтерпретацiї, якщо нова багатоповерхова будiвля розва­­­литься.

У тому випадку, коли наукове нерозумiння безпосередньо усвiдом­­­лене, тобто пов'язане з "теоретичним сумнiвом" (дiєю наукового Cogito за Декартом), воно може бути здолане строгим доведенням, або ж переконливим експериментом. А що ж робити, коли "вирiшаль­­­ний" експеримент чи доведення потрапляють у полон нескiнченого регресу фальсифiкацiонiстських спростувань, що були описанi у пра­­­цях I.Лакатоса? Тодi окрема людина своє нерозумiння може здолати стаючи принципово iншою особистiстю, iншим "Я", своєрiдною вiдмо­­­вою вiд самого себе колишнього. Цей процес безпосередньо вiдно­­­ситься до дiяльностi духу, яку називають "фiлософiя". Тодi фiло­­­софствування починає вiдбуватися як закономiрний фрагмент певного роду послiдовного дослiдження, яке здiйснюють навiть найпереко­­­нанiшi науковi педанти, що систематично зустрiчаємо в працях виз­­­начних математикiв, фiзикiв, бiологiв, пiсля усвiдомлення ними власного нерозумiння. У нерозумiннi вони виявляють для себе факт втрати єдностi себе з наслiдками дiй свого власного розуму, фактом втрати єдностi свого "Я". I саме фiлософiя (а в ХХ ст. це фiло­­­софiя науки) залишається останнiм "бастiоном", який зберiгає "хит­­­кий" ґрунт самоусвiдомлення "Я-науковця" над порожнечею неро­­­зумiння.

Звертаючись до вiдомих фактiв з iсторiї науки ми можемо засвiдчити позитивне значення нерозумiння. Наприклад, у Ейнштейна та Борна було цiлком вiдмiнне, якiсно протилежне розумiння того, що таке "реальнiсть", особливо - "фiзична реальнiсть". Сам ефект нерозумiння (за свiдченням Борна) полягав ось у чому. Борн розро­­­бив принципово нове "статистичне" тлумачення квантової механiки. Ейнштейн у своїй статтi висловив аргументи проти такого пiдходу. Борн не визнав цi аргументи, i бiльше того, вважав, що саме мате­­­матична сторона аргументацiї Ейнштейна є незадовiльною. Вiн напи­­­сав вiдповiдь, в якiй спробував "обґрунтувати свою статистичну точку зору, показуючи, що вимоги класичної механiки про детермiно­­­ванiсть невиправданi, оскiльки вони ґрунтуються на припущеннi про те, що абсолютна точнiсть даних має фiзичний смисл, а саме це я вважав абсурдним. Таким чином, я розвинув статистичне формулювання класичної механiки. Потiм я дав строгу квантово-механічну обробку прикладу, запропонованого Ейнштейном, i показав, що в класичнiй границi вiн точно приводить до результату, отриманого ранiше з мо­­­го статистичного формулювання квантової механiки.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Вернадський В.І. - перший президент Академії наук

Народився Володимир Іванович Вернадський 12 березня 1863 р. Закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету. У 1917-1921 рр. працював в Україні, організатор і перший президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій. Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції. Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, ...

Проблема реконструкції наукового знання

"Усi" прагнуть - "розумiти". Це виявляє себе не тiльки в загальних інтерпретаціях соцiокультурних текстiв, а й в процесi студiювання наук та здiйснення наукового дослiдження. Розробка фе­­­номенологiї розумiння, онтологiї розумiння, герменевтики розумiння найбiльш помiтнi філософські ознаки цього прагнення. Однак, здебiльшого не звертається увага, що саме усвiдомлення наявностi "нерозумiння" важить значно бiльше нiж аналiз прикладiв ро­­­зумiння. Нескладно виявити, що коли в науках ...

Визначальні особливості філософії науки

Сучасний пафос критики рацiоналiзму, системностi, скорiше за все полагає у спробi спрощення уявлення про фiлософський дискурс, процес пiзнання. Учення, що мова становить систему знакiв, а кожна одиниця сис­­­теми одночасно визначає iншi елементи i визначається ними, спи­­­рається на тезу, що "все в мовi - вiдношення" (де Соссюра). Саме ця теза була покладена в основу структурної лiнгвiстики, яка поши­­­рила методи розробленi конвенцiоналiстами для створення природни­­­чонаукових теорiй у сферу гуманiтарних наук. ...