Search:

Проблема реконструкції наукового знання

Ейнштейн вiдповiв, що я невiрно його зрозумiв, оскiльки його заперечення мають вiдношення до концепцiї реальностi, а не де­­­термiнiзму. Наступне листування було багате на приклади взаємного нерозумiння"[3. -с.168-169].

Причина "фатального нерозумiння" мiж двома видатними фiзиками насправдi полягала в "конкретнiй фiлософiї наукового мислення", а потiм вже у витлумаченнi фундаментальних фiзичних понять i проб­­­лем.

М.Борн прямо вказує на цей факт i цю причину: "На певнiй стадiї свого розвитку теоретична фiзика, крокуючи своїм власним шляхом, була змушена відмовитись вiд значної частини традицiйних фiло­­­софських iдей i замiнити їх новими. Але, все ж таки, ряд провiдних фiзикiв - в тому числi Ейнштейн, де Бройль i Шредiнгер - не прий­­­няли нового способу мислення"[3. -с.162].

Немає нiчого дивного у тому, що поява нового способу мислення супроводжується критикою старого. Водночас "нове" спiввiдносять з попереднiм перевiряючи iстиннiсть i ефективнiсть першого. Однак, як "перевести" абстрактнi сутностi, такi як фiлософськi iдеї, в русло їх конкретної перевiрки, обробки та селекцiї? Так чи iнакше в структурi наукового знання вони займають не останнє мiсце, що засвiдчило падiння класичної фiзики з п’єдесталу "iмператрицi на­­­ук".

Немає iншого способу репрезентувати фiлософськi iдеї, анiж "оп­­­редметити" їх. Це вiдомо ще з часiв античностi: як вiдзначав Аристотель, "справдi, знання у дiї є те ж саме, що його предмет" [4.-с.316]. Iнша справа, що "мiра" цiєї точностi повинна бути ро­­­зумною, вiдповiдати природi самого дослiджуваного питання чи пред­­­мету. Епiстемологiчним засобом такого опредмечування слугує "мо­­­дель" [Див.:5.-с.265-268]. Так, наприклад, концепцiї атомiзму, перш за все, є не що iнше, як конструювання i селекцiя все бiльш адекватних моделей розумової дiї, а не картина свiту.

Модельнiсть мала мiсце i у висвiтленiй нами ситуацiї. Ейнштейн здiйснював свою критику висловлюючи свої iдеї за допомогою простих модельних прикладiв. Борн керується таким самим принципом, стверд­­­жуючи, що його модель "дає можливiсть проiлюструвати абстрактнi фiлософськi iдеї при допомозi досить елементарних геометричних мiркувань. Це, звичайно, не забезпечує отримання прямої вiдповiдi на метафiзичнi питання, але дозволяє звести їх до чiтко розрiзню­­­ваних альтернатив, допомагаючи, таким чином, прояснити логiчну си­­­туацiю"[3.-с.162].

У кожного принципу iснує "межа", тобто певна сфера "застосову­­­ваностi", за якими вiн з конструктивного i ефективного засобу пiзнання перетворюється в одну з головних причин консервацiї i стагнацiї старого. Це яскраво виявляє приклад використання принци­­­пу "iзоморфiзму" мiж математичним та фiзичним континуумом, який дозволяв у класичнiй механiцi "мислити траєкторіями".

Теоретична i фiлософська проникливiсть М.Борна полягають, зок­­­рема, в тому, що саме в цьому найфундаментальнiшому способi мис­­­лення вiн "угледiв" перешкоду для побудови нової, квантової фiзи­­­ки. I тут же криється "секрет нерозумiння" А.Ейнштейна, який не хтiв змиритись з втратою такого основоположного математичного принципу в застосуваннi до мислимого конструювання образу "фiзич­­­ної реальностi".

Сумнiв у iстинностi фундаментального принципу - це вже вершина тiєї багаторiчної та копiткої розумової працi, коли не одне по­­­колiння вчених, теоретикiв i експериментаторiв, намагається пiд тиском "контрфактiв" цей принцип все ж таки зберегти при допомозi рiзних адаптацій i модифiкацiй. Методологiчно сумнiв спонукає до когнiтивної дiї i до створення нової мислимої конструкцiї. У дано­­­му випадку справа була грандiозною. Необхiдно було зруйнувати ста­­­ре уявлення про фiзичну реальнiсть i рух тiл за строго i однознач­­­но описуваними "траекторiямиа", замiнивши його новим i незвичним фiлософсько-теоретичним i модельним уявленням про способи матема­­­тико-фiзичного вiдображення дослiджуваного об'єкта. Тобто критика старого принципу стає завершеною тодi, коли той чи iнший творчий суб'єкт готовий заявити про наявнiсть нового у формi категоричного твердження i демонстрацiї цiлiсного змiсту нової моделi i нового способу мислення.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Гіпотетична реконструкція і принцип демаркації К.Поппера в науковому пізнанні

Власна методологiчна концепцiя була запропонована К.Поппером, для вирiшення проблеми визначення кращої з конвенцiонально прийня­­­тих науковим товариством теорiй, вона отримала назву "фаль­­­сифiкацiонiзм", оскiльки її основним принципом є принцип фаль­­­сифiкацiї. Карл Поппер (1902-1994) - австрiйський фiлософ, що розпочав свою наукову дiяльнiсть у Вiднi (славнозвiсному центрi iндуктивних наук), а з 1946 р. - проф. Лондонської вищої школи економiки i полiтичних наук. Вiн автор концепцiї "критичного ...

Етичні норми та цінності науки

Сутність науки і по сьогодні залишається не до кінця відкритою. Кожен трактує її по-різному. Що стосується питань про етичні норми та цінності науки, так і тут не має єдиного підходу у їх розкритті. Однак неможливо заперечити той факт, що наука на сьогоднішній день суттєво вплинула і впливає на життя сучасного суспільства. Друга справа – як саме наука впливає і які досягнення вона несе? Багато її відкриттів і технічних нововведень пригнічують і лякають сучасну людину, особливо коли мова йде про майбутнє. І це не дивно. ...

Конвенціональна реконструкція основоположень висновків у науці

Визнання "пiзнавальностi природи" супроводжується в Пуанкаре чи­­­сельними зауваженнями i обмеженнями. Вiн вважає, що наука "може осягнути... не речi самi по собi, як думають наївнi догматики, а лише вiдношення мiж речами; i поза цими вiдношеннями немає пiзна­­­ваної реальностi"[3. -с.268]. Проте, це твердження частково спрос­­­товується iншим висловом самого Пуанкаре: "Сказати, що наука не має об'єктивної цiнностi, тому що ми взнаємо за нею тiльки вiдно­­­шення, означає розмiрковувати ...