Search:

Проблема реконструкції наукового знання

Ейнштейн вiдповiв, що я невiрно його зрозумiв, оскiльки його заперечення мають вiдношення до концепцiї реальностi, а не де­­­термiнiзму. Наступне листування було багате на приклади взаємного нерозумiння"[3. -с.168-169].

Причина "фатального нерозумiння" мiж двома видатними фiзиками насправдi полягала в "конкретнiй фiлософiї наукового мислення", а потiм вже у витлумаченнi фундаментальних фiзичних понять i проб­­­лем.

М.Борн прямо вказує на цей факт i цю причину: "На певнiй стадiї свого розвитку теоретична фiзика, крокуючи своїм власним шляхом, була змушена відмовитись вiд значної частини традицiйних фiло­­­софських iдей i замiнити їх новими. Але, все ж таки, ряд провiдних фiзикiв - в тому числi Ейнштейн, де Бройль i Шредiнгер - не прий­­­няли нового способу мислення"[3. -с.162].

Немає нiчого дивного у тому, що поява нового способу мислення супроводжується критикою старого. Водночас "нове" спiввiдносять з попереднiм перевiряючи iстиннiсть i ефективнiсть першого. Однак, як "перевести" абстрактнi сутностi, такi як фiлософськi iдеї, в русло їх конкретної перевiрки, обробки та селекцiї? Так чи iнакше в структурi наукового знання вони займають не останнє мiсце, що засвiдчило падiння класичної фiзики з п’єдесталу "iмператрицi на­­­ук".

Немає iншого способу репрезентувати фiлософськi iдеї, анiж "оп­­­редметити" їх. Це вiдомо ще з часiв античностi: як вiдзначав Аристотель, "справдi, знання у дiї є те ж саме, що його предмет" [4.-с.316]. Iнша справа, що "мiра" цiєї точностi повинна бути ро­­­зумною, вiдповiдати природi самого дослiджуваного питання чи пред­­­мету. Епiстемологiчним засобом такого опредмечування слугує "мо­­­дель" [Див.:5.-с.265-268]. Так, наприклад, концепцiї атомiзму, перш за все, є не що iнше, як конструювання i селекцiя все бiльш адекватних моделей розумової дiї, а не картина свiту.

Модельнiсть мала мiсце i у висвiтленiй нами ситуацiї. Ейнштейн здiйснював свою критику висловлюючи свої iдеї за допомогою простих модельних прикладiв. Борн керується таким самим принципом, стверд­­­жуючи, що його модель "дає можливiсть проiлюструвати абстрактнi фiлософськi iдеї при допомозi досить елементарних геометричних мiркувань. Це, звичайно, не забезпечує отримання прямої вiдповiдi на метафiзичнi питання, але дозволяє звести їх до чiтко розрiзню­­­ваних альтернатив, допомагаючи, таким чином, прояснити логiчну си­­­туацiю"[3.-с.162].

У кожного принципу iснує "межа", тобто певна сфера "застосову­­­ваностi", за якими вiн з конструктивного i ефективного засобу пiзнання перетворюється в одну з головних причин консервацiї i стагнацiї старого. Це яскраво виявляє приклад використання принци­­­пу "iзоморфiзму" мiж математичним та фiзичним континуумом, який дозволяв у класичнiй механiцi "мислити траєкторіями".

Теоретична i фiлософська проникливiсть М.Борна полягають, зок­­­рема, в тому, що саме в цьому найфундаментальнiшому способi мис­­­лення вiн "угледiв" перешкоду для побудови нової, квантової фiзи­­­ки. I тут же криється "секрет нерозумiння" А.Ейнштейна, який не хтiв змиритись з втратою такого основоположного математичного принципу в застосуваннi до мислимого конструювання образу "фiзич­­­ної реальностi".

Сумнiв у iстинностi фундаментального принципу - це вже вершина тiєї багаторiчної та копiткої розумової працi, коли не одне по­­­колiння вчених, теоретикiв i експериментаторiв, намагається пiд тиском "контрфактiв" цей принцип все ж таки зберегти при допомозi рiзних адаптацій i модифiкацiй. Методологiчно сумнiв спонукає до когнiтивної дiї i до створення нової мислимої конструкцiї. У дано­­­му випадку справа була грандiозною. Необхiдно було зруйнувати ста­­­ре уявлення про фiзичну реальнiсть i рух тiл за строго i однознач­­­но описуваними "траекторiямиа", замiнивши його новим i незвичним фiлософсько-теоретичним i модельним уявленням про способи матема­­­тико-фiзичного вiдображення дослiджуваного об'єкта. Тобто критика старого принципу стає завершеною тодi, коли той чи iнший творчий суб'єкт готовий заявити про наявнiсть нового у формi категоричного твердження i демонстрацiї цiлiсного змiсту нової моделi i нового способу мислення.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Класична модель наукового знання

На початку 80-х рокiв у фiлософських колах СРСР активно диску­­­тувалося питання проблеми протирiччя мiж логiко-методологiчними дослiдженнями наукової дiяльностi та дослiдженнями соцiально-куль­­­турної детермiнованостi науки. Найбiльшого клопоту завдала пробле­­­ма "стандартної моделi наукового знання". Стандартну модель, як правило, розглядають у виглядi логiко-методологiчної чи логiко-лiнгвiстичної реконструкцiї наукової теорiї. Ця концепцiя визнає, що реальнiсть в системi наукових знань репрезентується тiльки ...

Науково-методична та науково-дослідна робота викладачів

Державна політика в галузі освіти вимагає переосмислення та переоцінки застарілих уявлень, стереотипів щодо системи підготовки педагогічних кадрів. Одним з найголовніших завдань є відродження і подальша розбудова української національної школи, утвердження орієнтації молоді на формування таких якостей особистості, як почуття власної гідності, віри в свої сили, бажання кращою працею домогтися кращого життя, а не пасивно очікувати його. Вирішення цього завдання вимагає піднесення загальної і професійної культури педагогічних ...

Про чуттєву та раціональну складові наукового пізнання

Методологiї науки, як знання про взаємовiдношення методiв пiзнання, свiдоме використання котрих дозволяє отримувати нове на­­­укове знання, не можуть виникати та iснувати без гносеологiї - на­­­уки, що вивчає пiзнання. Тому теорiю пiзнання, яку можуть розумiти як гносеологiю чи епiстемологiю (якщо дотримуватися концепцiї про вiдмiннiсть гносеологiї та епiстемологiї), доречно вбачають за визначальний засiб вивчення органiзованого суспiльством пiзнання. У свою чергу, найбiльш послiдовною формою дослiдження можливостей та ...