Search:

Проблема реконструкції наукового знання

Часто стверджують, навiть у спецiальнiй лiтературi, що "метод" класичної фiзики - "гiпотетико-дедуктивний". Це вiрно, але, як iнодi висловлюються математики: "з точнiстю до навпаки". Цей метод був i є "дедуктивно-гiпотетичним", i це зовсiм не перестановка термiнiв, а констатацiя принципово iншого смислу.

З викладених вище причин, за самим способом завдання класичної "фiзичної реальностi" домiнуюча роль підводилась математицi. Якщо множина експериментальних даних не оброблена логiчно, не набула аналiтичної форми, щоб бути придатною для математичного обґрунтування i дедуктивного виведення, то сам емпiричний матерiал мiг розглядатись поки що (до обґрунтування) тiльки як гiпотетичний, можливий, але "недiйсний елемент теоретичної iстини". Вiдзначи­­­мо, що математична дедукцiя столiттями слугувала нiби перевiркою надiйностi, достеменностi, "чистоти" експерименту, а також засобом обґрунтування чи спростування його як гiпотетичного, недостеменно­­­го. Можливо, знамените кредо І. Ньютона "Гiпотез я не вигадую" в цьому контекстi є ближчим до iстини, адже факти iсторiї показують, що вiн вмiло користувався послугами наукової гiпотези, серед яких мiстився й "iдеал" повної аксiоматизацiї фiзики за зразком гео­­­метрiї, але з врахуванням природи i змiсту фiзичної науки. Це, як вiдомо, реалiзувати не вдалось.

Новий, квантово-механiчний спосiб мислення вiдразу ж починає з того, що "скидає" з себе домiнуючу в класичнiй фiзицi математичну форму i прiоритет математичної дедукцiї над фiзичним змiстом.

Збереження класичної традицiї в умовах появи нового (мiкрофiзичного) "об'єкта" дослiдження i нових видiв експерименту­­­вання з ним загрожувало накопиченням та наростанням теоретичних "iлюзiй", що виходили з наперед заданої передумови майже абсолют­­­ного "сходження" фiзичних даних до вiдпрацьованих формул та траєкторій. Побiчно i основою, i продуктом самих цих iлюзiй було бажан­­­ня та вiра в iснування наперед встановленої гармонiї мiж свiтом "фiзичним" i "математичним".

Таким чином, новий спосiб мислення став "фiзико-математичним". Здійснилось неначе повернення до iндуктивiзму, необхiднiсть якого вже з 1826 року обґрунтовували першi позитивiсти: О.Конт, Дж.С.Мiлль, Г.Спенсер, В.Уевелл. Нагадаємо, що в своєму "Новому Органонi" Френсiс Бекон розробляв iдею переважного використання методу iндукцiї для експериментального природознавства; але без з'єднання цих методiв iз математичною формою вони не володiли не­­­обхiдними властивостями "операцiональностi" та "iнструменталь­­­ностi", яка мала мiсце в прогресi швидкої та успiшної математи­­­зацiї (дедуктивiзацiї) фiзики. Тепер на основi iндуктивної логiки Мiлля, що заклала логiчнi пiдвалини статистичному аналiзу, iндукцiя була вже не в iзоляцiї вiд математики, а в усвiдомленiй та критичнiй єдностi з математичною формою викладу власного фiзич­­­ного змiсту. В основу була покладена "фактична", експериментально визначена фiзична реальнiсть. I лише пiд емпiричний базис, на його фактуальнiй основi виникали проблеми пошуку нової i адекватної форми математичного вiдображення цiєї реальностi (як вторинної, теоретично похiдної, мiнливої та множинної, а не єдино можливої).

Квантово-механiчний спосiб мислення випробував на собi вплив не тiльки позитивiзму, а й неокантiанства. Принаймнi кантiвську вимо­­­гу строгого розмежування предметiв наявного, апостерiорного, емпiричного "досвiду", з одного боку, i предметiв тiльки лише по­­­тенцiйного, гiпотетичного, можливого, теоретичного "досвiду", з iншого. Слiдуючи за аргументацiєю Г.Когена, у середовищi значного кола фiлософiв i природознавцiв затвердилася думка, що чисте спог­­­лядання є не даним суб'єкту саме собою, воно формується i є про­­­дукт певного ступеня розвитку мислення, як i категорiї. А оскiльки поступ науки засвiдчив, що без опори на iндуктивне узагальнення емпiричних даних мислення не здатне знаходитися на рiвнi останнiх проблем природознавства, поступ наукової думки повинен спиратися на зiткнення з дiйснiстю яка знаходиться за межами форм буття са­­­мої думки. До речi, тут iдея iнтерпретацiї принципово не здатна поєднатися з емпiричними даними.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Методи наукового-пізнання. Суть наукової теорії

ВСТУП Однією з якостей, що відрізняє наукове знання від ненаукового, є його системність. Це означає, що той емпіричний матеріал яким володіє наука, відповідним образом організований, зведений в певні класи і групи. Наукове знання має надто складну структуру, воно складається з безлічі самих різноманітних елементів. На "мікроскопічному" рівні науки можна виділити, наприклад, такі елементи, як поняття, судження, умовиводи,що добре відрізняються одне від одного за рядом формальних якостей. Однак вони не висловлюють ...

Метод і методологічне дослідження в науці

Коли доведення геометричної теореми у давнiх грекiв виявлялося настiльки очевидним та ясним, що полягало, для прикладу, у прове­­­деннi всього лише однiєї (додаткової) лiнiї на геометричному крес­­­леннi, то вони в таких випадках без якихось додаткових слiв про смисл доведення пiдписували креслення своїм знаменитим та добре вiдомим з iсторичних текстiв - "Дивись!". I що можна було б заперечити людинi, яка б, скажiмо, у вiдповiдь на цю пропозицiю просто повернулася б до креслення спи­­­ною. Добре б, якби при цьому ...

Національна система стандартизації, метрології та сертифікації

1. Сучасний стан науково-технічного прогресу характеризується прискореним темпом розвитку науки і техніки, більш тісною взає­модією та впливом їх на виробництво. Розвиток техніки пов'язаний зі значним ускладненням обладнання, використанням різних систем машин і приладів, які взаємопов'язані між собою більш жорстким режимом їх експлуатації, використанням широкої номенклатури речовин і матеріалів. Відбувається процес поширення кооперації і значне ускладнення зв'язків між галузями народного господарства, ...