Search:

Проблема реконструкції наукового знання

Часто стверджують, навiть у спецiальнiй лiтературi, що "метод" класичної фiзики - "гiпотетико-дедуктивний". Це вiрно, але, як iнодi висловлюються математики: "з точнiстю до навпаки". Цей метод був i є "дедуктивно-гiпотетичним", i це зовсiм не перестановка термiнiв, а констатацiя принципово iншого смислу.

З викладених вище причин, за самим способом завдання класичної "фiзичної реальностi" домiнуюча роль підводилась математицi. Якщо множина експериментальних даних не оброблена логiчно, не набула аналiтичної форми, щоб бути придатною для математичного обґрунтування i дедуктивного виведення, то сам емпiричний матерiал мiг розглядатись поки що (до обґрунтування) тiльки як гiпотетичний, можливий, але "недiйсний елемент теоретичної iстини". Вiдзначи­­­мо, що математична дедукцiя столiттями слугувала нiби перевiркою надiйностi, достеменностi, "чистоти" експерименту, а також засобом обґрунтування чи спростування його як гiпотетичного, недостеменно­­­го. Можливо, знамените кредо І. Ньютона "Гiпотез я не вигадую" в цьому контекстi є ближчим до iстини, адже факти iсторiї показують, що вiн вмiло користувався послугами наукової гiпотези, серед яких мiстився й "iдеал" повної аксiоматизацiї фiзики за зразком гео­­­метрiї, але з врахуванням природи i змiсту фiзичної науки. Це, як вiдомо, реалiзувати не вдалось.

Новий, квантово-механiчний спосiб мислення вiдразу ж починає з того, що "скидає" з себе домiнуючу в класичнiй фiзицi математичну форму i прiоритет математичної дедукцiї над фiзичним змiстом.

Збереження класичної традицiї в умовах появи нового (мiкрофiзичного) "об'єкта" дослiдження i нових видiв експерименту­­­вання з ним загрожувало накопиченням та наростанням теоретичних "iлюзiй", що виходили з наперед заданої передумови майже абсолют­­­ного "сходження" фiзичних даних до вiдпрацьованих формул та траєкторій. Побiчно i основою, i продуктом самих цих iлюзiй було бажан­­­ня та вiра в iснування наперед встановленої гармонiї мiж свiтом "фiзичним" i "математичним".

Таким чином, новий спосiб мислення став "фiзико-математичним". Здійснилось неначе повернення до iндуктивiзму, необхiднiсть якого вже з 1826 року обґрунтовували першi позитивiсти: О.Конт, Дж.С.Мiлль, Г.Спенсер, В.Уевелл. Нагадаємо, що в своєму "Новому Органонi" Френсiс Бекон розробляв iдею переважного використання методу iндукцiї для експериментального природознавства; але без з'єднання цих методiв iз математичною формою вони не володiли не­­­обхiдними властивостями "операцiональностi" та "iнструменталь­­­ностi", яка мала мiсце в прогресi швидкої та успiшної математи­­­зацiї (дедуктивiзацiї) фiзики. Тепер на основi iндуктивної логiки Мiлля, що заклала логiчнi пiдвалини статистичному аналiзу, iндукцiя була вже не в iзоляцiї вiд математики, а в усвiдомленiй та критичнiй єдностi з математичною формою викладу власного фiзич­­­ного змiсту. В основу була покладена "фактична", експериментально визначена фiзична реальнiсть. I лише пiд емпiричний базис, на його фактуальнiй основi виникали проблеми пошуку нової i адекватної форми математичного вiдображення цiєї реальностi (як вторинної, теоретично похiдної, мiнливої та множинної, а не єдино можливої).

Квантово-механiчний спосiб мислення випробував на собi вплив не тiльки позитивiзму, а й неокантiанства. Принаймнi кантiвську вимо­­­гу строгого розмежування предметiв наявного, апостерiорного, емпiричного "досвiду", з одного боку, i предметiв тiльки лише по­­­тенцiйного, гiпотетичного, можливого, теоретичного "досвiду", з iншого. Слiдуючи за аргументацiєю Г.Когена, у середовищi значного кола фiлософiв i природознавцiв затвердилася думка, що чисте спог­­­лядання є не даним суб'єкту саме собою, воно формується i є про­­­дукт певного ступеня розвитку мислення, як i категорiї. А оскiльки поступ науки засвiдчив, що без опори на iндуктивне узагальнення емпiричних даних мислення не здатне знаходитися на рiвнi останнiх проблем природознавства, поступ наукової думки повинен спиратися на зiткнення з дiйснiстю яка знаходиться за межами форм буття са­­­мої думки. До речi, тут iдея iнтерпретацiї принципово не здатна поєднатися з емпiричними даними.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Класична модель наукового знання

На початку 80-х рокiв у фiлософських колах СРСР активно диску­­­тувалося питання проблеми протирiччя мiж логiко-методологiчними дослiдженнями наукової дiяльностi та дослiдженнями соцiально-куль­­­турної детермiнованостi науки. Найбiльшого клопоту завдала пробле­­­ма "стандартної моделi наукового знання". Стандартну модель, як правило, розглядають у виглядi логiко-методологiчної чи логiко-лiнгвiстичної реконструкцiї наукової теорiї. Ця концепцiя визнає, що реальнiсть в системi наукових знань репрезентується тiльки ...

Проблема реконструкції наукового знання

"Усi" прагнуть - "розумiти". Це виявляє себе не тiльки в загальних інтерпретаціях соцiокультурних текстiв, а й в процесi студiювання наук та здiйснення наукового дослiдження. Розробка фе­­­номенологiї розумiння, онтологiї розумiння, герменевтики розумiння найбiльш помiтнi філософські ознаки цього прагнення. Однак, здебiльшого не звертається увага, що саме усвiдомлення наявностi "нерозумiння" важить значно бiльше нiж аналiз прикладiв ро­­­зумiння. Нескладно виявити, що коли в науках ...

Методологічні аспекти дослідження сучасного суспільно-політичного розвитку

Ми живемо сьогодні в епоху глобальних змін - як у нашому суспільстві, так і в світі в цілому. Дуже важливо розглядати ці процеси не як хаотичне нагромадження випадкових явищ, а як етапи постання нової цивілізації, що народжується на зламі тисячоліть. За всіх часів, коли відбувалися важливі суспільні зміни, надзвичайно актуальною ставала проблема спрямованості та сутності соціально-політичного розвитку. Для його дослідження використовувалися різні підходи: цивілізаційний, формаційний, соціокультурний, функціональний та інші. ...