Проблема реконструкції наукового знання
Релятивiзм безпосередньо пов'язаний з методологiчними постулатами плюралiзму. Плюральнi установки зумовлюють актуалiзацiю питання про спiввiдношення абсолютного i вiдносного, унiверсального i локального. Взаємозалежнiсть плюралiзму i релятивiзму особливо виразна в головних тезах - децентрованої "фiлософiї" (Фуко), радикальної деконструкцiї знання (Ж.Деррiда), вiдмовi вiд пошуку достовiрного (С.Тулмiн), дезавулювання дискурсу "Загального" як дискурсу "Влади" (Ж.Ф.Лiотар), знання як інтерпретація "текстiв" за допомогою довiльних "словникiв" (Р.Рортi), методологiчного анархiзму (П.Фейєрабенд).
Розповсюджений аргумент на захист релятивiзму полягає в твердженнi, що заперечення "загальних iстин", "спiльних критерiїв", обов'язкових правил та iнших аналогiчних положень гарантує свободу iндивiда, забезпечує лiбералiзацiю i гуманiзацiю суспiльного життя (Р.Рортi)[Див.:7.-с.127-143]. Фiлософи, що спираються на принципи плюралiзму i релятивiзму цiкавиться такими питаннями, як несумiрнiсть, конфлiкти, катастрофи, граматичнi парадокси. Носiї такого мислення вважають власну еволюцiю переривчастою, катастрофічною, нелiнiйною, парадоксальною [Див.:8.-p.7-12].
Однак, фундаментальний недолiк такого мислення одразу виявляє себе, коли прагматичне чи праксеологiчне тлумачення корисностi саме через протиставлення своєї позицiї поняттю "iстина" не може пояснити здатностi людини бути реальним, а не мiстичним началом iнновацiї, творення ще не iснуючого та нiколи не iснувавшого, тобто самореалiзацiї унiкальностi "Я"[Див.:9.-с.21-33]. Тому релятивiзм, як принцип, згiдно з яким утверджується вiдноснiсть будь-якого знання, "не витримує" перед послiдовною фiлософською рефлексiєю. Маючи певнi досягнення у якостi варiанту критичного мiркування релятивiзм не здатен до критичного самоаналiзу. Тому цiлком доречною виглядає пропозицiя визнання релятивiзму принципом побудови дофiлософського (дорефлексивного) мiркування.
Наголошуючи на дофiлософськiй природi релятивного мислення слiд звернути увагу на характернi особливостi фiлософiї, що вiдрiзняють її дискурс вiд iнших.
Так, в "Анонiмних пролегоменах до платонiвської фiлософiї" зазначено, що "Навчившись у поетiв оспiвувати порядок сущого, Платон кращий за них ось у чому: розповiдь поетiв бездоказова i, згiдно зi словами Платона, емоцiйна i афективна; його ж висловлювання завжди обґрунтовані; окрiм цього, вiн кращий за них у благочеснотах своїх мiфiв"[Див.:10.-c.483].
Враховуючи наведену оцiнку зробленого Платоном та безпосереднiй переклад вiд грецької слова "мiф" як "переказ", пiсля елементарного аналiзу можна запропонувати обґрунтування, що будь яка "оповiдь" заради самої "оповiдi" може класифiкуватися як мiф. А те, що називають "мiфологiчним свiтоглядом" цiлком слушно можна iнтерпретувати через вираз: "розповiдаючий свiтогляд".
Стосовно аналiзу здатностi до мiркувань, поряд з iдеєю "переказу" iнодi висувають поняття "демонстрацiя". Але проведений американським фiлософом Хiларi Патнемом аналiз дозволив визначити, що "Можливою, пропозицiєю буде, що усi речi не можуть бути "висловленi", а можуть бути лише "показаними". Однак проблема полягає у тому, що речi, якi "показанi" нам при поясненнях систематичної суперечностi, можуть бути показанi лише за допомогою висловлювання. Iдея про те, що iснують дискурсивнi думки, якi не можуть бути "висловленi", є формалiстична хитрiсть, яку я не розумiю"[2.-с.480]. Тому зупиняючись на переказi (текстах, трактатах), як на емпiрично наявному предметi аналiзу (принаймні у виглядi вимовленої iнформацiї) ми можемо лише вважати, що iснує дещо за висловленим, одночасно, вважаючи так ми не виходимо за межi висловлювання.
Розглядаючи будь який міфологічний переказ як iснуючий сам по собi, без порiвняння його будь iз чим, ми помiтимо, що вiн самодостатнє синкретичне утворення зi своїм порядком та змiстом. Власне те, що ми називаємо "мiфологiчним свiтоглядом" є рiзнi перекази, якi не спiввiдносяться мiж собою, не впливають одне на одного, цiлком самодостатнi сюжетно. Мiфи, як i казки, що кожний iз нас слухав у дитинствi, iснують поряд i не заважають одне одному. Розглядаючи випадки, коли кiнематографи роблять спробу синтезувати казки не важко помiтити, що виникає або нова казка зi своїм унiкальним сюжетом, або хаос невдалого твору.
Подібні реферати:
Методологічні аспекти дослідження сучасного суспільно-політичного розвитку
Ми живемо сьогодні в епоху глобальних змін - як у нашому суспільстві, так і в світі в цілому. Дуже важливо розглядати ці процеси не як хаотичне нагромадження випадкових явищ, а як етапи постання нової цивілізації, що народжується на зламі тисячоліть. За всіх часів, коли відбувалися важливі суспільні зміни, надзвичайно актуальною ставала проблема спрямованості та сутності соціально-політичного розвитку. Для його дослідження використовувалися різні підходи: цивілізаційний, формаційний, соціокультурний, функціональний та інші. ...
Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні
Зазначимо, що для появи iсторизму, не меш важливого значення нiж для появи конвенцiоналiзму, мала знаменита "теза Дюгема-Куайна", яку ми розглядали вже у 2-му роздiлi даної книги. Вже конвенцiалiзм обгрунтував, а Куайн доповнив логiчним аналiзом, що мiж емпiричними даними i теорiями зв'язок не безпосереднiй, а має залежнiсть вiд процесу "переходу" бази емпiричних даних у мову символiв цiлої групи гiпотез. Отже визнається неможливiсть вiдокремлення кожної з гiпотез, наприклад, у теоретичнiй ...
Ю.А.Корчак-Чепуркiвський - статист
Україна в минулому і в сьогоденні славиться своїми вченими. Не є виключенням в цьому і така наука як статистика. Щоправда багато хто з істориків відносить українських вчених до російських і у такий спосіб намагається зменшити роль України у продукуванні видатних вчених, однак в даному рефераті ставлю перед собою мету висвітлити долю одного з українських видатних вчених – Юрія Корчака-Чепурківського, який у важкі радянські часи займався статистикою та демографією. Цього року виповнюється 107 років з дня народження Юрія ...