Search:

Проблема реконструкції наукового знання

Використовуючи зазначений змiст поняття "переказ" для розгляду фiлософiї, в якостi окремого iсторичного типу свiтогляду, маємо пiдстави щоб зазначити, що тут перекази не iснують самi по собi. В фiлософiї вони, навпаки, спiвзалежнi та постiйно спiввiдносяться. Порiвняння, спiвставлення, визначення спiвзалежностей однiєї роз­­­повiдi по вiдношенню до другої є форма буття фiлософiї. Сама спе­­­цифiка фiлософського мислення, що визначається поняттям "реф­­­лексiя", складає безпосереднє спiвставлення переказу з переказом про переказ.

На вiдмiну вiд фiлософiї у релiгiях вiдношення мiж переказами має iншу форму - канонiзоване "святе письмо" складає еталон "Слова", з яким (i за змiстом, i за формою) повиннi бути узгод­­­женi усi iншi розповiдi. Толмуд, Бiблiя, Коран є лише переказ Сло­­­ва божого, який здiйснили довiренi Богу особи (пророки).

У свою чергу, науковий свiтогляд, вперше, пропонує вийти за межi переказiв. Подiляючи знання про свiт на факти, гiпотези i те­­­орiї, вiн вимагає порiвнювати перекази про свiт iз самим свiтом, а не розповiдями про нього. Тому, виключно, стосовно наукового пере­­­казу ми i маємо сприймати наведене вище зауваження Х.Патнема. У своїй вiдмiнностi вiд фiлософiї, мiфологiї та релiгiї, наука пре­­­тендує на можливiсть співвідношення переказу iз чимось зовнiшнiм щодо нього. За iнших умов не може йти навiть мови про iснування науки як чогось вiдмiнного вiд iнших свiтоглядних форм.

Конкретним виявом методологiчної вiдмiнностi фiлософського пе­­­реказу вiд наукового вважається дискурс. Нагадаємо, що дискурс (пiзньолат. вiд discursus - мiркування, аргумент) - теорети­­­ко-аналiтична процедура та метод наукового аналiзу з акцентуванням уваги на логiчних та понятiйних елементах i засобах аналiзу. Сь­­­огоднi дискурс вважається (Джефрi Александер, Ентонi Гiдденс) го­­­ловним шляхом взаємодоповнення рiзних пiдходiв, шкiл та традицiй в соцiальних науках. У дискурсi втiлюється специфiка соцiального пiзнання з його вiдмiннiстю вiд природничонаукового "пояснення". В ньому робиться наголос на формально-логiчнi мiркування, таким чи­­­ном, що у його фокусi знаходиться сам процес аналiзу, а не резуль­­­тати останнього.

Слiд визнати i наступну особливiсть дискурсу. Так, якщо для А.Ф.Лосєва [Див.:11] позитивне означення поняття "мiф" уявлялося принципово неадекватним i вiн систематично використовував лише не­­­гативну форму: "мiф це не...", то ми застосовуючи поняття "дис­­­курс" отримуємо пiдстави для визнання, що аутентичне (античному) тлумачення мiфу як переказу є найбiльш адекватна i точна форма йо­­­го визначення. Мiф як необмежений переказ є наслiдок безпосереднь­­­ої реалiзацiї стихiї чистого уявлення.

Бажання розчинитися у стихiї чистого уявлення подекуди пе­­­реслiдує кожну людину, що, на мою думку, є наслiдком усвiдомлення межi своїх можливостей, смертностi та неможливостi досягти абсо­­­лютних iдеалiв (краси взагалi, щастя, добра без зла, необмеженостi благ, здатностi бути кращим спортсменом завжди та т.п.). Таке усвiдомлення тимчасовостi власного буття, яке здобувається за до­­­помогою здатностi до континуально побудованого продуктивного уяв­­­лення, викликає вiдчуття страждання, а тому шукає порятунку в тих самих джерелах, у самозаспокоєннi безперервнiстю гри уявлень, тобто у самiй здатностi континуально уявляти.

Спiввiдносячи такий варiант гри продуктивної здатностi до уяв­­­лення з фiлософською рефлексiєю можемо запропонувати наступне тлу­­­мачення фiлософiї - це форма iнтелектуального експериментування з уявленням нескiнченого за допомогою занурення обмеженого у необме­­­жене. Здiйснюється така когнiтивна дiя через дискурсивний дiалог.

Рефлексiя (вiд лат. reflexio - обернутiсть до начал) - це, перш за все, спосiб фiлософських мiркувань, який полягає в постiйному врахуваннi наявностi самоусвiдомлення власного "Я".

Слiд нагадати, що на думку Св.Августина, Т.Кампанелли, Р.Декар­­­та рефлексiя - це самоусвiдомлення власного "Я", обов'язкове на­­­чало iстинного пiзнання; джерело знання про внутрiшнi дiї свiдо­­­мостi (Дж.Локк, Г.В.Лейбнiц); взаємне вiдображення одного в друго­­­му (Е.Гуссерль). Гегель, у свою чергу, розробив першу теорiю логiчної рефлексiї, пiд якою вiн розумiв спiввiдноснiсть кате­­­горiй.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Класична модель наукового знання

На початку 80-х рокiв у фiлософських колах СРСР активно диску­­­тувалося питання проблеми протирiччя мiж логiко-методологiчними дослiдженнями наукової дiяльностi та дослiдженнями соцiально-куль­­­турної детермiнованостi науки. Найбiльшого клопоту завдала пробле­­­ма "стандартної моделi наукового знання". Стандартну модель, як правило, розглядають у виглядi логiко-методологiчної чи логiко-лiнгвiстичної реконструкцiї наукової теорiї. Ця концепцiя визнає, що реальнiсть в системi наукових знань репрезентується тiльки ...

Проблеми реконструкції в науковому пізнанні

Питання про реконструювання системоутворень наукових знань кра­­­ще почати з концепцiї "дослiдницької програми" I.Лакатоса. Лакатос розглядає науковий розвиток у термiнах прогресивних чи регресивних зрушень проблем у серiї наукових теорiй. Такi серiї характеризуються безперервнiстю. Ця безперервнiсть розвивається iз ще незрозумiлої спочатку справжньої дослiдницької програми, котра складається з методологiчних правил: - негативної евристики; - позитивної евристики. Уся наука в цiлому також може розглядатись як ...

Емпіричні факти та теоретичні узагальнення в наці

У книзi "Логiчний синтаксис мови" (1934) Р.Карнап висловив те­­­зу, що фiлософськi проблеми виникли з неправильного розумiння мови i тому завдання фiлософiї полягає у її вивченнi. На його думку, це завдання краще за все може бути вирiшене шляхом строго вилучення з фiлософiї всiх посилань на сенс та ейдичне вiдношення думок до ре­­­чей, оскiльки такi посилання призводять до плутанини та безглуздя. Карнап вважав, що фiлософськi дискусiї слiд обмежити дослiдженням не сенсу, а синтаксису. Слiд зазначити, що для ...