Проблема реконструкції наукового знання
Використовуючи зазначений змiст поняття "переказ" для розгляду фiлософiї, в якостi окремого iсторичного типу свiтогляду, маємо пiдстави щоб зазначити, що тут перекази не iснують самi по собi. В фiлософiї вони, навпаки, спiвзалежнi та постiйно спiввiдносяться. Порiвняння, спiвставлення, визначення спiвзалежностей однiєї розповiдi по вiдношенню до другої є форма буття фiлософiї. Сама специфiка фiлософського мислення, що визначається поняттям "рефлексiя", складає безпосереднє спiвставлення переказу з переказом про переказ.
На вiдмiну вiд фiлософiї у релiгiях вiдношення мiж переказами має iншу форму - канонiзоване "святе письмо" складає еталон "Слова", з яким (i за змiстом, i за формою) повиннi бути узгодженi усi iншi розповiдi. Толмуд, Бiблiя, Коран є лише переказ Слова божого, який здiйснили довiренi Богу особи (пророки).
У свою чергу, науковий свiтогляд, вперше, пропонує вийти за межi переказiв. Подiляючи знання про свiт на факти, гiпотези i теорiї, вiн вимагає порiвнювати перекази про свiт iз самим свiтом, а не розповiдями про нього. Тому, виключно, стосовно наукового переказу ми i маємо сприймати наведене вище зауваження Х.Патнема. У своїй вiдмiнностi вiд фiлософiї, мiфологiї та релiгiї, наука претендує на можливiсть співвідношення переказу iз чимось зовнiшнiм щодо нього. За iнших умов не може йти навiть мови про iснування науки як чогось вiдмiнного вiд iнших свiтоглядних форм.
Конкретним виявом методологiчної вiдмiнностi фiлософського переказу вiд наукового вважається дискурс. Нагадаємо, що дискурс (пiзньолат. вiд discursus - мiркування, аргумент) - теоретико-аналiтична процедура та метод наукового аналiзу з акцентуванням уваги на логiчних та понятiйних елементах i засобах аналiзу. Сьогоднi дискурс вважається (Джефрi Александер, Ентонi Гiдденс) головним шляхом взаємодоповнення рiзних пiдходiв, шкiл та традицiй в соцiальних науках. У дискурсi втiлюється специфiка соцiального пiзнання з його вiдмiннiстю вiд природничонаукового "пояснення". В ньому робиться наголос на формально-логiчнi мiркування, таким чином, що у його фокусi знаходиться сам процес аналiзу, а не результати останнього.
Слiд визнати i наступну особливiсть дискурсу. Так, якщо для А.Ф.Лосєва [Див.:11] позитивне означення поняття "мiф" уявлялося принципово неадекватним i вiн систематично використовував лише негативну форму: "мiф це не...", то ми застосовуючи поняття "дискурс" отримуємо пiдстави для визнання, що аутентичне (античному) тлумачення мiфу як переказу є найбiльш адекватна i точна форма його визначення. Мiф як необмежений переказ є наслiдок безпосередньої реалiзацiї стихiї чистого уявлення.
Бажання розчинитися у стихiї чистого уявлення подекуди переслiдує кожну людину, що, на мою думку, є наслiдком усвiдомлення межi своїх можливостей, смертностi та неможливостi досягти абсолютних iдеалiв (краси взагалi, щастя, добра без зла, необмеженостi благ, здатностi бути кращим спортсменом завжди та т.п.). Таке усвiдомлення тимчасовостi власного буття, яке здобувається за допомогою здатностi до континуально побудованого продуктивного уявлення, викликає вiдчуття страждання, а тому шукає порятунку в тих самих джерелах, у самозаспокоєннi безперервнiстю гри уявлень, тобто у самiй здатностi континуально уявляти.
Спiввiдносячи такий варiант гри продуктивної здатностi до уявлення з фiлософською рефлексiєю можемо запропонувати наступне тлумачення фiлософiї - це форма iнтелектуального експериментування з уявленням нескiнченого за допомогою занурення обмеженого у необмежене. Здiйснюється така когнiтивна дiя через дискурсивний дiалог.
Рефлексiя (вiд лат. reflexio - обернутiсть до начал) - це, перш за все, спосiб фiлософських мiркувань, який полягає в постiйному врахуваннi наявностi самоусвiдомлення власного "Я".
Слiд нагадати, що на думку Св.Августина, Т.Кампанелли, Р.Декарта рефлексiя - це самоусвiдомлення власного "Я", обов'язкове начало iстинного пiзнання; джерело знання про внутрiшнi дiї свiдомостi (Дж.Локк, Г.В.Лейбнiц); взаємне вiдображення одного в другому (Е.Гуссерль). Гегель, у свою чергу, розробив першу теорiю логiчної рефлексiї, пiд якою вiн розумiв спiввiдноснiсть категорiй.
Подібні реферати:
Методи і канали збору і поширення інформації
Інформація грає усе більш важливу роль у бізнесі і як ресурс, і як товар. За останні тридцять років різко зріс обсяг доступної фірмам інформації, а з упровадженням нових комунікаційних технологій швидкість доступу до інформації збільшилася в багато разів. Однак цей ріст не завжди супроводжувався відповідним поліпшенням якості інформації. Існує безліч видів і джерел бізнесу-інформації. Основне розмежування полягає в тому, з якого джерела надійшла інформація: первинного (інформація, зібрана фірмою при безпосереднім чи ...
Науково-методична та науково-дослідна робота викладачів
Державна політика в галузі освіти вимагає переосмислення та переоцінки застарілих уявлень, стереотипів щодо системи підготовки педагогічних кадрів. Одним з найголовніших завдань є відродження і подальша розбудова української національної школи, утвердження орієнтації молоді на формування таких якостей особистості, як почуття власної гідності, віри в свої сили, бажання кращою працею домогтися кращого життя, а не пасивно очікувати його. Вирішення цього завдання вимагає піднесення загальної і професійної культури педагогічних ...
Здобутки й прорахунки в науці
Як і раніше, чисельність наукових співробітників в Україні продовжувала зростати й досягла па початок 1989 р. 220 тис. чоловік. Майже половина з них працювала у вузах, 17 тис.— в Академії наук, решта — у відомчих науково-дослідних установах. Із загальної кількості науковців 6,8 тис. чоловік мали вчений ступінь доктора наук, 73,7 тис.— кандидата наук. Провідним науковим центром залишалася Академія наук. Тут ведуться дослідження у галузі матеріалознавства, математики, кібернетики, фізики, астрономії, фізіології, ...