Search:

Історія Кирило-Мефодіївського товариства

Слов’янофільство учасників Кирило-Мефодіївського товариства корінним чином відрізнялось від російського слов’янофільства і було більш співзвучним до чеського, словацького чи польського. Як підкреслює П. Кузик, " . на противагу російському варіантові об’єднання — "слов’янські струмки зіллються в російське море" (О. Пушкін), кирило-мефодіївці висунули зовсім іншу форму слов’янського союзу. Ідеться, фактично, про ідею створення добровільної федерації рівних слов’янських націй (яку згодом удосконалив М. Драгоманов, а Ще пізніше спробувала втілити в життя Центральна Рада)".

Цю ж особливість українського слов’янофільства відзначав і начальник жандармського управляння граф О. Орлов, який в доповідній записці імператору Миколі І наголошував на загрозі для майбутнього імперії розвитку подібних настроїв: "У Києві та Малоросії слов’янофільство перетворюється на українофільство. Там молоді люди з ідеєю об’єднання слов’ян поєднують думки про відновлення мови, літератури і звичаїв в Малоросії, доходячи навіть до мрій про повернення часів минулої вольниці і гетьманщини . думки . про відновлення народності їх батьківщини можуть повести малоросіян, а за ними і інших підвладних Росії народів до бажання існувати самобутньо".

Таке розуміння панславістської ідеї учасниками Кирило-Мефодіївського товариства розшифровувалося в другому пункті "Головних ідей" статуту, який чітко наголошував на тому, що при утворенні майбутнього слов’янського союзу кожен слов’янський народ повинне мати свою державно-політичну самостійність. Вона розглядалась "братчиками" як головна передумова майбутнього об’єднання.

Іншою, не менш важливою умовою створення майбутнього слов’янського союзу, було встановлення у всіх слов’янських народів республіканської форми правління та політико-правової рівності громадян: "Приймаємо, що кожне слов’янське плем’я повинно мати правління народне і дотримуватись повної рівності співгромадян по їх народженню, християнським віросповіданням і стану".

Відомий дослідник діяльності Кирило-Мефодіївського товариства Г.Сергієнко, визначаючи особливості поглядів товариства на проблему самостійного державно-політичного існування України, писав: "Питання про самостійне існування України в статуті розглядалось як частина загальнослов’янського і ставилося в залежність від утворення республіканської федерації слов’янських народів".

Основою для встановлення справедливого суспільного та державного ладу у слов’янських народів, на думку учасників Кирило-Мефодіївського товариства, повинні були стати непорушні і керівні принципи християнської моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті "Головних ідей" статуту зазначалося про те, що " . правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов’ян повинні основуватись на св[ятій] релігії господа нашого Ісуса Христа". Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.

Для вирішення нагальних, життєво важливих справ передбачалось утворення спільного вищого законодавчого органу влади — загальнослов’янського собору з представників всіх народів. Однак його функції та повноваження не визначено більш детально. Враховуючи, що попередніми пунктами статуту особливо наголошувалось на державно-політичній самостійності кожного з народів, то можна припустити, що цей "собор" повинен був би стати деяким наддержавним органом, члени якого обирались би не пропорційно від кількості населення, а від державно-територіальних утворень.

Хоча М. Костомаров, описуючи дискусії щодо майбутнього устрою слов’янської федерації, у "Автобіографії" дещо інакше трактував це питання. Він писав: "Ми почали уявляти собі всі славянські народи зєднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або Зєднаних Держав у північній Америці з тим, щоб усі находилися у тіснім звязку з собою, але щоб кожна зберігала свято свою окрему автономію. Федерація тільки по одним народностям не видавалася нам зовсім придатною з багатьох причин, а зокрема з огляду на чисельну нерівність мас, що належали до народностей. Яке союзництво могло існувати в дійсности на підставі взаїмної рівности між незначними щодо кількости Лужичанами й великою масою російського народу з незмірними просторами його батьківщини? Ми прийшли до думки, що з збереженням права народностей потрібний конче инший поділ частин будучої славянської держави для її федеративного ладу. Таким робом поставала думка про адміністративний поділ земель заселених славянським племенем, незалежно від того, до якої з народностей належить це племя в тій чи иншій полосі заселення простору. Ми не могли вияснити собі подрібно картини в якій мала зявитися наша уявна федеративна держава; утворити цю картину ми полишили будучій історії. В усіх частинах федерації пропонувалися однакові основні закони та права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торговлі, загальне скасування кріпосного права й невольництва, в якій ні було б формі, єдина центральна влада, що завідувала б зовнішніми справами союзу, військом і флотою, зате повна автономія кожної частини у відношенні до внутрішніх уладжень, внутрішньої управи, судівництва і народної освіти".

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Подібні реферати:

Люблінська та Берестейська унії та їх наслідки для України (реферат)

Люблінська унія На початок XVI ст. стало очевидним, що Велике князівство Литовське близьке до занепаду. У 1522 р. Москва відібрала у нього Чернігів і Стародуб на північному сході України. А у 1549 та 1552 рр. воно не змогло протистояти двом великим вторгненням татар. У 1562—1570 рр. наростаюча криза сягнула критичної межі, коли Литва ув'язла в нову триваючу війну з Московським царством. Виснажені величезними воєнними витратами й опинившися перед загрозою московського вторгнення, литовці звернулися до Польщі по допомогу. ...

Наступник Богдана Хмельницького — Іван Виговський

Тільки два роки — 1657—1659 — гетьманував Іван Виговський, але за цей короткий час устиг прибрати багато нищівних визначень своєї особи та діяльності, лайливих, чорних епітетів — і від сучасників (особливо у цьому вправлялися цар та його урядовці), і від нащадків — українських радянських істориків, для яких при згадуванні імені Івана Виговського ритуально обов'язковими були такі дефініції — «підлий зрадник», «ставленик і прислужник шляхетської Польщі, польських панів» тощо. А насправді це був щирий патріот України, ...

Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України. Брестська унія та посилення національного гніту

План. 1. Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України. 1.1. Передумови Люблінської унії. 1.2. Люблінський сейм 1569 р. та прийняття унії. 1.3. Наслідки Люблінської унії для України. 2. Брестська унія та посилення національного гніту. 2.1. Передумови Брестської унії. 2.2. Боротьба навколо Брестської унії 1596 р. та її укладення. 2.3. Посилення національного гніту в Україні наприкінці XVI – в першій половині XVII cт. 1.Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України. 1.1.Передумови Люблінської унії. Грунт ...