Search:

Давність української мови

А між тим деякі російські та польські вчені стверджують, що українська мова є продуктом виродження вже у історичний час! Ось до чого довело минуле розповсюдження (не у розмові, але у писанні) так званої старосло'вянської, а пізніше церковно-слов'янської мови! ["Старослов'янська мова виникла з потреб створення перекладів культової літератури для поширення та зміцнення християнської віри й богослужіння серед давніх слов'ян. У 60-х роках 9 сторіччя, 862 або 863 року у Константинополі слов'янські просвітителі Констянтин (Кирил) та Мефодій з цією метою й створили першу слов'янську літературну мову на основі рідного їм солунсько-македонського діалекту староболгарської мови..." М.Ф.Станівський "Старослов'янська мова. Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів.", Київ, видавництво "Вища школа", 1983 р.]. Так російське ходил, просил, дал, польське chodzil, prosil, dal (українською - ходив, просив, дав) походять від старослов'янської л. Що ж на це скажуть санскрит та латина? Навіть більше цих останніх вироджені грецька, ґотська, анґлійська можуть протестувати проти настільки ненаукової думки.

А ось провансальське подвоєне dadawa, українською - дав, так само й санскритське dadaw або dadau, але й у Вятській ґубернії говорять пошоу замість загальноросійського пошел, або польського poszedl, нашоу замість нашел.

Таке саме зустрічаємо й у латинському polui, у давнину poluvi, habui замість "habeui", fui замість "fuvi". Латинське amavi, amaban беруть закінчення від українських -в, -вем, наприклад, любив, любивем (я любив), польською lubie, lubiem. Таке саме закінчення мають італійське amava, іспанське amaba (змінюючи v на b). Українське скребавем (або я скребав) латиною звучить як scribebam, ітілійською - scriveva, іспанською scribeba, французькою j'ecrivai. З цього бачимо, що латинське scrribebam (я креслив) має якраз те саме закінчення, що й українське скребавем, польське skrobalem, яке, проте, вже загубилося як у старослов'янській, так і в російській мовах, а тому й слід додавати займенник я [у сучасній українській мові закінчення -вем зберіглося лише у деяких діалектах, проте у подібних формах першої особи множини існують закінчення -емо, -ємо, -имо, наприклад працюємо]. Таке закінчення зустрічаємо й у санскриті, наприклад: abhuvam (я був), українською - бувем, польською - bylem. З цього випливає, що не українське -в, -вем походить від російського чи польського -л чи -l, -lem, а навпаки, ці закінчення походять вже від українських, до того ж росіяни та поляки часто вимомовляють л замість в, наприклад російське столб та польське slup замість українського стовб, стовп (санскр. slhamba, лат. atipes). Українське стовб є початковим, бо походить від дієслова ставити, з коренем став, санскритське stha (стати), staw (ставити). Тож немає сумніву, що санскритське sthamba замінило w на m, а латинське stipes це відозмінене stives. Російське столб та польське stub більше відрізняються від українького, ніж санскритське та латинське! Скандинавською stolpe означало стовб, а також бога війни.

Сліди закінчень подібних до закінчень на -в зустрічаємо й зараз у новгородців та в інших слов'ян, навіть не дивлячись на панування (у писемності) старослов'янської мови. У збірникові Святослава 1073 р. зустрічаємо українське дав, але це все ж не завадило декому стверджувати, що українське -в уже у нові часи перероблено з -л! Ті самі панове так само "науково" стверджують, що українське дж (напр. буджу) так само, як і російське ж (бужу), з'явилося лише у 16 сторіччі та було перероблене зі старослов'янського жд. У такому випадкові виходило б, що польське dz, санскритське g (дж, дз), італійське ge, gi, анґлійське j (дж), також не старіше від 16-го сторіччя? Навпаки, старослов'янське жд є вже перероблене українське дж. Потебеня виводить його не від д, а від ж, але дуже помиляється, бо російське бужу (польське budze) походить від будить (укр. будити), так само українське ходю, ходжу (польське chodze) походить від ходити.

Ми бачили, що санскр. abhuwam (я був) це теж саме, що й укр. бувем, польськ. bujem, лат. fui, ex foui, fuvi; проте у інших мовах досить часто відкидається в, наприклад: українське бравем (я брав), убравем (я забрав, прибрав), польське zabrajem, але санскритське abharam (я ніс), латинське ferebam, грецьке eferon. Український корінь бра, бер, бир, брати, санскритською - bhar, bhri, грецькою та латиною - fer, ґотською - bajra, означає нести. Українське беримо, польське bierzmi, санскр. bharama (несимо), отже поняття нести походить від брати, забирати [порівняй анґлійське to take - брати, to take away - уносити, хоча й корінь інший, проте механізм утворення поняття подібний], бо корінь бр є той самий, що й пр від слова яти, ять, звідси українське прийняти, польське prizyiac, російське принять.

Нарешті, додамо ще, що не лише українське закінчення -в знаходиться у санскриті, латині, а також у італійській, іспанській, французькій мовах, але й ґотській - gaft українською означає дав, тобто д замінене на g, а в на f. Анґлійське he gave (він дав) ближче підходить до типу, але не слов'янського, російського чи польського, а до українського, санскритського та інших. Такий самий первісний тип являє собою й український корінь бу, бути, але не старослов'янський быти, російське быть, польське byc. Ще Максимович помітив, що корінь бу відповідає санскритскому bhu (бути). Латинське fuerev, французьке futv (був) також пишемо через u (у) , як і українське бути. Проте первісне у зустрічаємо і в похідних російських формах: буду, будь, будто, будни, будничать тощо. Вже анґлійське to be (читаємо "ту бі") є зіпсутим, так само як і німецьке ich bin (я є), кельтське bott (бути), санскритське byan (мешкати, перебувати), ґотське bauanале й російський тамбовський діалект вживає бавать замість загальноросійського бывать (укр. бувати).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Подібні реферати:

Дієслово

Мета: узагальнити та закріпити вивчене про дієслово, формувати вміти використовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях. План. Повторення про дієслово. Часи дієслів. Способи дієслів. Види дієслів. Дієвідмінювання. Дієприкметник. Дієприслівник. Хід уроку Повідомлення теми та мети уроку. Тема: Дієслово. Дієслово – це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан. Дієслово відповідає на питання що роботи? Що зробити? і в реченні найчастіше буває присудком. Н-д: вже обтрусили айстри роси, коли торкнув їх змах; багряне ...

Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду

Широке й різноманітне коло питань, що стосується імпліцитного (прихованого) у мові (мовленні), привертає увагу дослідників. Незважаючи на це, «нез’ясованими залишаються питання психологічних, логічних, когнітивних та інших основ імпліцитності, механізмів її виявлення, типів невираженості їх співвідношення, способів і закономірностей «кодування» імпліцитного мовцем та «декодування» слухачем і багато інших» [4, с.106]. Такий стан дослідження, зрозуміло, впливає й на те, що саме поняття прихованості не має усталеного ...

Багатство української мови

План Вступ. Рідна мова. Мова – це серце нації. Мова про мову. Висновок. Список використаної літератури. Вступ Єдиний скарб у тебе – рідна мова. Заклятий для сусіднього хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства. (П. Куліш) Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід ...