Search:

Фіскальна політика як засіб регулювання економіки

Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомиміталійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або критерію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді, коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в результаті прийнятя рішень має досягатися покращення умов хоча б одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погіршуються.

У даному разі критерії Парето сформульовано в такий спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми координації цілей екомічної політики. Адже забезпечення добробуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним розподіл ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне значення, може бути застосований і до інших проблем, там, де йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого В.Парето.

Засоби економічної політики.

Для характеристики засобів економічної політики можна застосувати різні критерії.Наприклад, критерії часу.Помічено, що засоби короткотермінової економічної політики стосуються головним чином сукупного попиту, а довготермінової - пропозиції. І це зрозуміло: адже для того, щоб змінити пропо-

зицію, слід збільшити виробничий потенціал, що передбачає структурну перебудову економіки. Останнє потребує значного часу. Для того ж, щоб змінити попит, достатньо здійснити грошову емісію або змінити ставки податку. При добрій організації для проведення таких заходів не треба багато часу.

Традиційно засоби економічної політики поділяються на економічні і адміністративні. Критерієм такого поділу є без посередність впливу засобу на мету. При застосуванні економічних засобів у суб'єктів економіки залишається певна свобода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.

За всіх відмінностей економічних та адміністративних засобів між ними є дещо спільне: жоден економічний засіб не може здійснитися без адміністративних зусиль - певних законодавчих актів та дій органів виконавчої влади.Наведемо деякі з економічних засобів, розподіливши їх за напрямами економічної політики.

Бюджетно-податкова політика здійснюється через податкові ставки та пільги, розподіл податкових надходжень за рівнями бюджетної системи (місцевим, середнім та центральним), певну структуру витрат, балансування бюджетів тощо.

Заходами грошової політики є норми банківських резервів та міжбанківських кредитів, норми процента за облігаціями та терміни їх випуску, регулювання грошової бази. Завдяки цим заходам досягається збільшення (або зменшення) сукупного попиту, стимулювання (або стримування) виробництва через вплив на кредит та інвестиції тощо.

У межах соціальної політики як засоби використовуються: диференційо-ване оподаткування доходів, обов'язкове страхування по безробіттю та втраті працездатності, різні види соціальної допомоги. В результаті цих заходів забезпечується необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи, обмежується безробіття, гарантується здійснення соціальних програм (підтримки сім'ї, забезпечення житлом, підвищення рівня освіченості та культури тощо).

Засобами зовнішньоекономічної політики є податки, проценти за інвестиціями, пільги виробникам, що працюють на експорт, зміни у валютному курсі. Наслідком використання цих засобів може стати стимулювання або обмеження експортних можливостей держави.

До типових адміністративних засобів належать: планування обсягів виробництва та цін для підприємств, через які здійснюється природна державна монополія, антимонопольне регулювання та протидія затуханню конкуренції, розробка державних норм та стандартів (мінімальної зарплати, якості виробів, шкідливих викидів у довкілля), ліцензування експорту, консервування частини національних ресурсів, обмеження виробництва щодо деяких його видів чи на певних територіях.


Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24 


Подібні реферати:

Інвестиційна політика України

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ. 1.1. Загальна характеристика інвестицій 1.2. Класифікація інвестицій 1.3. Інвестиційна політика держави РОЗДІЛ 2 . ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ 2.1. Інвестиційна політика України на умов переходу до ринку 2.2. Регіональна інвестиційна політика. Показники інвестиційной привабливості регіонів України 2.3. Іноземне інвестування в Україні 2.4. Інвестиції в економіці України ( 2000-2006 рр.) РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ...

Структура та інфраструктура ринку

План Вступ Ринок як полісистемне утворення Ринкова інфраструктура Структура ринку Проблеми становлення ринкової системи в Україні Висновок Вступ Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку.Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму,корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ,спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави. ...

Суть поняття виробництва, його складові

1. СУТНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЙОГО ЧИННИКИ ЗМІСТ ВИРОБНИЦТВА Коли ми чуємо чи промовляємо слово «виробництво», то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, побу­това техніка, будинки тощо. Все це є результати людської праці. І звідси робимо висновок: виробництво — це процес створення жіп їіВІїх У.ІУІ. иикш.ьіих для існування і розвитку людського суспільства. Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця ...