Search:

Життя та діяльність М. П. Драгоманова

Реферати » Історія України » Життя та діяльність М. П. Драгоманова

Із прадавніх часів існує такий вислів — «сіль землі». Ним вшановують лише тих, хто став совістю нації, ким пишаються співвітчизники. Сіллю землі української з повним правом можна назвати й Михайла Петровича Драгоманова. Хоч про нього написана не так багато, як, скажімо, про Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, а дослідники й досі сперечаються про роль цього діяча з на­ціональному відродженні, він, як і вищеназвані особи,— видатна постать у нашій історії, жива душа українського на­роду з його одвічним прагненням свободи й незалежності.

Михайло Драгоманов з'явився на політичній сцені в складні часи. Національно-демократичні революції, що про­котилися по Європі, засвідчили зростання національної свідомості народів. З розвитком капіталізму в Росії розши­рилося коло осіб, які брали участь у громадському житті. В Україні ж значна частина селян, що становили більшість нації залишалася неписьменною, а. еліта суспільства була майже повністю денаціоналізована. Одначе й тут помалу по­чали з'являтися люди (і не останню роль у цьому відіграва­ла діяльність Кирило-Мефодіївського товариства), котрі мріяли вивести Україну на широкий шлях цивілізованого розвитку. Одним із тих, хто доклав до цього багато, сил, був М. Драгоманов.

Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня 1841 р. в м. Гадячі на Полтавщині в родині дрібномаєтних дворян. Особистість Михайла формувалася серед простого люду, який оточував його змалечку. Батько був чесною і справедливою людиною, добре ставився до селян. Як і дядько Яків, колишній декабрист учив він хлопця набувати знань, щоб віддати себе праці для добра рідного краю.

Навчаючись у Полтавській гімназії, Драгоманов цікавився передовсім гуманітарними дисциплінами, а надто мину­лим українського народу, його безнастанною боротьбою за кращу долю. А ще місцевий учитель історії О. Стронін при­щепив йому інтерес до праць європейських просвітителів Вольтера, Руссо, Дідро та ін. Про це згадував М. Драгома­нов, який і сам згодом став, одним з перших українських просвітителів.

1859 р. допитливий юнак вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Вища школа, звідки вийшло чимало українських діячів, завжди була індикато­ром суспільних суперечностей, тож неважко уявити, які на­строї панували серед студентства напередодні й на початку суспільних реформ у Росії. Ще під час навчання М. Драго­манов ступив на освітянську ниву: викладає в недільній школі на Подолі, а після її закриття — в Тимчасовій педа­гогічній школі.

І згодом, випускник університету, він не пориває з педа­гогічною діяльністю — працює в 2-й Київській гімназії. Як­раз просвітництво приводить Драгоманова 1863 р. до Київської громади. Тут знайомиться він з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком та іншими діячами. Свої творчі пошуки й практичну роботу спрямовує на зближення школи з життям, охоплення освітою широких мас, максимальне підвищення її ефективності. Незважаючи на указ міністра внутрішніх справ Валуєва, що обмежував вживання української мови, публікує в газеті «Санкт-Петербургские ведомости» низку статей: «Земство и местный елемент в народном образовании», «О педагогическом значений малорусского языка» та ін., де відкрито виступає проти політики ру­сифікації школи й обстоює навчання рідною, українською, мовою. Ця проблема стає особливо актуальною з появою в Україні земств, які відіграли значну роль у розвитку освіти.

Разом з тим, досліджуючи історію стародавнього світу, він простежує механізм функціонування суспільства та дер­жави й доходить висновку, що суспільство — цілісна систе­ма, розвиток якої тісно пов'язаний з економікою, соціальни­ми відносинами, політикою, духовною культурою. Це дає йому змогу закласти підвалини політичної доктрини: «Змен­шивши бодай трохи те, що сам народ називає своєю темря­вою, ми підкопаємо й ті основи, що на них тримається і здирство, яке заїдає народ».

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 


Подібні реферати:

Конституційні акти ЗУНР

18 жовтня 1918 p. українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, пре­дставників політичних партій, духівництва та студентства Галичини та Буковини. Збори обрали Українську Національну Раду як полі­тичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її головою (президентом) став Є.Петрушевич. Українська Національна Рада постановила взяти долю народу в свої руки. В її рішенні було записано: І) всі українські землі під ...

Загарбання етнічних українських земель Польщею, Молдавією, Угорщиною, Московським царством, Туреччиною та Кримським ханством (14-16 ст.)

Хоч які були солідні завоювання литовців на Україні, більш тривалий і всеохоплюючий вплив на долю українців мала справити експансія Польщі. Початок їй поклав Казимир Великий (1320—1370), відновивши середньовічну польську монархію. У просуванні на схід короля підтримували три сили: магнати Південно-Східної Польщі, що сподівалися поширити свої володіння вглиб білоруських та українських земель; католицька церква, яка прагнула здобути новонавернених; багаті міщани Кракова, котрі воліли підпорядкувати собі важливі торгові шляхи ...

Організація та діяльність Острозької академії

Україна піднялася на оборону й боротьбу з польським наступом. У найближчі три десятиліття після Люблінської унії керівну роль у національному житті українців відігравали, за давньою традицією, аристократичні родини. Українські вельможі чинили опір польській колоніальній експансії. Вони вважали за своє моральне право та обов’язок і далі очолювати українство, обороняти українську культуру, підключитись про українську школу, педагогіку, освіту, церкву, добродійні установи, протистояти наступові Польщі. Приклад у цій ...