Search:

Життя та діяльність М. П. Драгоманова

В «Исторических песнях малорусского народа» переважає під­хід до фольклорних творів як до своєрідних історичних документів, у подальших працях М. П. Драгоманов ставиться до них як до есте­тичного самовираження народу, яке має аналогії і в інших країнах. Ширше застосовується порівняльно-типологічний підхід, інколи на­віть такі праці про міграцію сюжетів грішать втратою конкретного грунту. Проте визначальним для Драгоманова був погляд на міцну закоріненість народної пісні в соціальній дійсності, що само по собі не було запереченням зв'язку цієї поезії з якимись прадавніми уявлення­ми народу. Поруч із дослідженнями «Историческое значение южнорусского народного песенного творчества» (1872), «История казачества в памятниках южнорусского песенного творчества» (1880, 1883) М. І. Костомарова праці Драгоманова відкривали широку пер­спективу майбутнім фольклористичним студіям, вони накреслювали сприйняття національної історії, відмінне від, скажімо, самодержав­ницької концепції «Истори государства Росийского» М. М. Карамзі­на, М. Погодіна, С. Соловйова та ін.

На фоні широких соціально-політичних рухів 60—90-х років фольк­лористична діяльність Драгоманова була не самодостатнім фаховим заняттям, а своєрідним показником політичних, громадських орієнта­цій народу, відповідності тих чи інших соціальних проектів, у тому числі й народницьких, корінним його потребам. Інтерес вченого - о поетичної історії слов'янських народів, передусім українського, росій­ського, білоруського, був зумовлений потребами й дещо іншого поряд­ку. Погляди на волю й неволю, сімейні й майнові взаємини, на товари­ські спілки, на всю сферу діяльності людини, які у західноєвропей­ських країнах були закріплені у конституційних деклараціях (хартіях вольності), у практиці українського селянства фіксувались передусім у фольклорі. Простежуючи зв'язок вірувань, переказів свого народу з аналогічними віруваннями, переказами інших народів, учений обгрун­тував загальнолюдський, загальноцивілізаційний характер багатьох таких уявлень, зрощеність історії одного народу в багатьох моментах з минулим, особливо культурним минулим, своїх близьких і далеких сусідів.

Важливим стимулом для наукових інтересів Драгоманова стало його трирічне наукове відрядження за кордон (звичне в умовах цар­ської Росії), де він мав змогу слухати лекції багатьох європейських професорів, працювати у бібліотеках та архівах Берліна, Праги, Від­ня, Гейдельберга, Цюріха, Флоренції. Там були підготовлені дослід­ження «Из истории отношений между церковью й государством в Западной Европе» і «Борьба за духовную вдасть й свободу совести в XV—XVII в.», які виявляли картину жорстокої боротьби між світськи­ми урядами Європи та церквою за владу. Нетерпимість до чужої віри, до чужих переконань породила цілі релігійні війни і навіть вчораш­нього протестанта проти католицьких догматів могла зробити вбивцею (скажімо, Лютер послав на тортури знаменитого медика Сервета). Для Драгоманова не було сумнівів у вищості наукової істини, яку мож­на доводити і перевіряти доказами, дослідами, над релігійними постулатами, що грунтуються на вірі. І все ж коли йдеться про свободу віросповідання, вчений підтримує реформаційні рухи, зо­крема сектантство в Росії, які, на його думку, ближчі до інтере­сів простої людини, ніж ортодоксальна церква, і які дають певний простір для волевиявлення. Тому він так підтримує ідею видання Біб­лії українською мовою, прагне познайомити українського читача з працею французького релігієзнавця Ж. Е. Ренана, пише брошуру «Про волю віри» та ін.

За кордоном М. Драгоманов пильно приглядається до проблем існування так званих державних і недержавних націй, до урядової політики і політичних програм різних партій у соціальному та на­ціональному питаннях. Якщо досвід минулого живить думку Драгоманова політика, дає йому вагомі аргументи для розуміння сучасних йому політичних ситуацій, то пильна увага до проблем свободи особистості, до взаємин індивіда і держави спонукає його і в історичних дослідженнях повсякчас розкривати логіку історичного про­цесу, простежувати звивисту, але неперервну лінію історичного про­гресу.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 


Подібні реферати:

Володимир Мономах

Перлина давньоруського письменства, складений у XIII ст. Галицько-волинський літопис розпочинається похвалою героєві одного з нарисів цієї книжки, князеві Роману Мстиславичу. У похвалі мовиться, що Роман «переміг всі язичницькі народи мудрістю свого розуму», виявляв велику хоробрість і полководницьке вміння. Літописець підкреслює, що у всьому тому Роман «наслідував діда свого Мономаха, котрий переміг поганих ізмаілтян, яких звуть половцями, відігнав Отрока до Обезів (Грузії. — Авт.), за Залізні ворота, а Сирчан залишився ...

Гетьманство в Україні

Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648—1764) мала 17 гетьманів. Назвемо їх усіх поіменно: Богдан Хмельницький (1648—1657); Іван Виговський (1657—1659); Юрась (Юрій) Хмельницький (1659—1663); Павло Тетеря, правобережний гетьман (1663—1665); Іван Брюховецький, лівобережний гетьман (1663—1668); Степан Опара, правобережний гетьман (1665); Петро Дорошенко (1665— 1676); Суховієнко, кошовий гетьман (1668—1669); Дем'ян Многогрішний, лівобережний гетьман (1668—1672); Михайло Ханенко, правобережний ...

Запорозьке козацтво – феномен світової історії

ПЛАН Запорозьке козацтво – феномен світової історії. Трагічна доля життя останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. Нерозривний взаємозв’язок минулого, сучасного майбутнього. І Історія Запоріжжя - то перехрестя драматичних подій у долі українського та інших європейських народів. Тут шість століть тому сформувалося запорозьке козацтво - складне соціальне явище, визнане феноменом світової історії. Завдяки козацтву Запорозької Січі український народ вижив духовно, розвинувся як великий слов’янський ...