Search:

Життя та діяльність М. П. Драгоманова

За кордоном М. Драгоманов разом із С. Подолинським і М. Павликом налагоджує випуск спочатку альманаху «Громада» (1878—1880), (5 книг), а згодом і однойменного безцензурного журналу. Поруч із художніми творами («Лихі люди» і «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, «Марія» Шевченка та ін.) він уперше публікує знаменитий лист В. Бєлінського до М. Гоголя (1880), листи І. Тургенєва і К. Кавеліна до О. Герцена як виразні свідчення тодішньої політичної думки.

При всій напористості своїх суджень Драгоманов ніколи не був доктринером, він завжди прагнув розглядати явища і факти історич­ним, об'єктивним поглядом, на тому грунті, де вони постали, в їхній еволюції.

Особливе місце у драгоманівській спадщині займає стаття «Шев­ченко, українофіли і соціалізм», у якій автор гостро скритикував фор­мальний культ Шевченка у Галичині, що спирався на тенденційне препарування народовцями його творчості, не чуже й пізнішим лі­тературознавцям. Сьогодні є застарілим пунктом твердження автора статті про малу начитаність Шевченка, неприйняття умовно-фанта­стичних прийомів у його поемах. Ю. О. Івакін на широкому матеріалі довів велику інтелектуальну наснаженість поезії Т. Г. Шевченка, ори­гінальність і новизну його умовно-поетичних форм. Проте позиція Драгоманова щодо деїзму поета, мабуть, не викликатиме сьогодні такої однозначної критики, як раніше. Набагато складнішим є питання і про соціалізм Шевченка. При всіх своїх вузьких місцях ця моно­графія ставила аналіз питання на широкий соціальний грунт, була продиктована, на думку А. Луначарського, автора статті «Шевченко і Драгоманов», потребами зміцнити соціальні можливості української літератури.

Якщо стисло окреслити віденсько-женевський період діяльності Драгоманова, то можна визначити в ній кілька принципово важливих проблем: це спроба популяризувати соціалізм, який був би прийнят­ний українській громаді й не гнітив би свободу індивіда,— громадівський соціалізм; це послідовна пропаганда конституційних гарантій — федералістського принципу державотворення, принципу широкого розповсюдженого місцевого самоврядування і принципу свободи осо­бистості; критика унітарно-централізаційного принципу в побудові держави, партії тощо; пропаганда ідей соціального і духовного роз­витку української нації; виведення її на європейський спосіб буття; критика репресивно-диктаторської ролі російського царизму як всере­дині країни, так і поза її межами. Зрештою, всі вони підпорядковані ідеї вільного розвитку української нації та ідеї людської свободи. У статті «Что такое украинофильство?», вказуючи на присутність у національних рисах як позитивного, так і негативного; Драгоманов наголошував: «...наилучшее условие для подбора национально-человеческих черт, конечно, свобода национального развития при свободном же общении наций между собой».

Знайомство Драгоманова з вченням М. Бакуніна давало йому підстави ототожнити «безначальство» із «самоврядуванням». Спів­робітничав учений також із «лавровцями», за іменем П. Лаврова, ре­дактора соціалістичного органу «Вперед». Але контакти Драгоманова з російськими революціонерами в цей час помітно ослаблюються, передусім через розходження з ними стосовно форм боротьби (Драгоманов дедалі послідовніше відмовляється від терору), щодо принципу побудови партії і участі публіциста у новому виданні. У Женеві Драгоманов видавав газету «Вольное слово» на кошти Земського союзу, хоча, як виявилося, це були гроші від «Священної дружини», промонархістської організації. І як би не уточнювались деталі цієї досить заплутаної справи, принципово важливо, що драгоманівські публікації у цьому органі були послідовно антисамодержавницькими. У цьому виданні М. Драгоманов, оглядаючи історичні взаємини України і Польщі, кри­тично висловлюється з приводу підтримки Герценом та іншими росій­ськими революціонерами лозунга «історичної Польщі» на прапорах польського повстання 1863 року. Наскільки він справедливий для ук­раїнців та білорусів, які потрапляли в сферу цього повстання? Герцен, як відомо, стверджував всеєвропейське значення польського повстан­ня, але й він не врахував усю гостроту питання про перспективи не­державної нації, яка примусово асимілюється іншою.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 


Подібні реферати:

Конституційні акти ЗУНР

18 жовтня 1918 p. українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, пре­дставників політичних партій, духівництва та студентства Галичини та Буковини. Збори обрали Українську Національну Раду як полі­тичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її головою (президентом) став Є.Петрушевич. Українська Національна Рада постановила взяти долю народу в свої руки. В її рішенні було записано: І) всі українські землі під ...

Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 – початок 1918 рр

У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 р. в Петрограді перемогло збройне повстання, очолюване більшовиками Полії у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради, — партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище ...

УПА у період з 1939 до 1956рр.

Напередодні ІІ-ї світової війни 23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад (“пакт Ріббентропа-Молотова”), за яким Польща була поділена між СРСР та Німеччиною. 1 вересня 1939 р. Гітлер напав на Польщу. Тут було створене Польське генерал-губернаторство, що стало частиною Німеччини, до якого увійшли Лемківщина, Підляшшя, Холмщина. 17 вересня 1939 р. частини Червоної армії під командуванням маршала Тимошенка перетнули радянсько-польський кордон і увійшли на територію південно-східної Польщі (Західної ...