Search:

Життя та діяльність М. П. Драгоманова

Так зване слов'янське питання на Балканах, яке тривалий час визначало зовнішню політику багатьох європейських країн, постій­но привертало увагу «старогромадівців» і М. Драгоманова зокрема. Співчуття до сербів і болгар, придавлених турецькою тиранією, не заважало йому бачити й від'ємні позиції російського панславізму як проурядової централізаторської політики.

Якщо в 70-х роках у статтях Драгоманова переважає об'єктивний виклад, то в 80-х аргументація підсилюється пристрасно полемічним тоном. Цикл брошур, спрямованих проти російського ц : («Турки внутренние й внешние», 1876; «Внутреннее рабство й война за освобождение», 1877; «До чего довоевались», 1878 та ін.), викриває внутрішню гнилизну царської армії, де безстрашність простих сол­дат — визволителів сербів і болгар уживалась з продажністю та са­дизмом офіцерів. Із Києва писали Драгоманову про те, як добровольця поета Манжуру офіцер покарав за непоштивість 200 різками. У вклю­ченій в це видання брошурі «Турки внутренние й внешние», яка викли­кала великий читацький резонанс, публіцист висловлював далекогляд­ні міркування: «Государство, в котором под видом самодержавия гос­подствует своеволие чиновников, в котором даже в податной системе существуют еще сословние привилегии, в котором господствует систе­ма насильственного обрусения всех невеликорусских елементов, полицейская охрана господствующей церкви и нет самой елементарной личной неприкосновенности... такое государство не может ревностно служить делу свободы и самоуправления славянских и неславянских племен даже под Турцией».

Борючись проти цього «внутрішнього потуречення», М. Драгома­нов прагнув використати європейську трибуну для розвінчання подіб­ного шовінізму і для пропаганди українського слова в світі. Паризька «Lа République Française» 16 квітня 1876 р. писала, що «русинам недоставало найбільше усього знати Європу і бути знаними» (цит. за: Правда. 1876. № 7. С. 279). На світовому конгресі у Парижі Драгоманов і використав авторитет І. Тургенєва, щоб ознайомити членів кон­гресу з доповіддю про реальну заборону царським урядом в 1876 році української літератури.

Останні роки Драгоманов прожив у Софії, де, як вже говорилося, став професором загальної історії щойно створеної Вищої школи, пред­течі нинішнього Софійського університету. Незважаючи на прогресу­вання хвороби, він, крім читання лекцій, постійно зайнятий досліджен­ням болгарського фольклору, підтримує систематичні зв'язки зі сво­їми українськими кореспондентами. На сторінках нових українських видань «Народ», «Житє і слово» та інших неодноразово з'явля­ються статті і рецензії М. П. Драгоманова. Він відкидає думки скепти­ків про інтерес народу лише до хліба, мріє зложити історію української літератури в дусі статті «Шевченко, українофіли і соціалізм». І загалом попередні фольклористичні студії поруч із плановою працею, на його думку, і входять у його задум «зложити очерк історії цивілізації на Україні».

Тут, у Софії, народжується одна з найкращих праць ученого — «Чудацькі думки про українську національну справу», яка пройнята гострою критикою перелицьованої «московської» нетерпимості україн­ських національників. Як позитивну програму вчений висуває ідею спільної боротьби українців і росіян проти політично-адміністративної системи, за свободу і децентралізацію. Характерно, що саме тут накреслена програма майбутніх широких історичних студій: «...треба оглянути історію нашу совокупно в усі її доби: княжо-городську, фео­дально-литовську, пансько-польську, козацьку, царсько-російську (з виділом цісарсько- й конституційно-австрійським) — і в усяку з цих діб звернути увагу на зріст чи упадок людності, господарства, поряд­ків і думок громадських і державних, освіту, пряму чи косу участь ук­раїнців усяких класів чи культур в історії, культурі європейській... рівняючи її з історією других народів Європи». Таке завдання і досі лишається далеким від повного втілення.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 


Подібні реферати:

Петро Сагайдачний – українець з доби Відродження

Петро Сагайдачний, православний шляхтич, родом із Самбора, що в Червоній Русі, був син Конона (за тодішньою вимовою «Конаша») Сагайдачного, звідки й походить його ім'я по батькові, яке вважають, звичайно, за родове. Про виховання Петра Конашевича відомо тільки те, що він навчався в училищі, яке виникло завдяки опіці князя Костянтина Острозького в Острозі на Волині. Чи продовжував далі освіту, ніхто не знає. Але факти його біографії, які дійшли до нас, дають підставу стверджувати, що він належав до надто освічених людей ...

УПА у період з 1939 до 1956рр.

Напередодні ІІ-ї світової війни 23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад (“пакт Ріббентропа-Молотова”), за яким Польща була поділена між СРСР та Німеччиною. 1 вересня 1939 р. Гітлер напав на Польщу. Тут було створене Польське генерал-губернаторство, що стало частиною Німеччини, до якого увійшли Лемківщина, Підляшшя, Холмщина. 17 вересня 1939 р. частини Червоної армії під командуванням маршала Тимошенка перетнули радянсько-польський кордон і увійшли на територію південно-східної Польщі (Західної ...

Петро Дорошенко

Своє життя та діяльність гетьман України Петро Дорошенко підпорядкував боротьбі за її незалежність. Державний діяч і дипломат, він пройнявся метою вивести свою Вітчизну з руїни, об'єднати її розірвані частини, відновити самостійну Українську державу. На обох сторонах Дніпра він зустрічав визнання, довіру й пошану українського народу. Три сильні держави того часу — Московія, Річ Посполита, Оттоманська Порта, змагаючись між собою, намагалися завоювати Україну. Розраховуючи використати суперечності між ними, Дорошенко для ...