Search:

Продуктивність і ефективність праці

Практиці відомі різні показники виміру продукції і витрат праці, застосовуються різні методи і показники виміру продуктивності праці, що зв’язано з особливостями виробництва, застосовуваної техніки, сировини тощо та цілями економічного дослідження. Застосовувані методи виміру продуктивності праці ма-ють свій особливий зміст і водночас вони не виключають, а доповнюють один одно-го.

Вимір продуктивності праці зводиться, по – перше, до визначення її абсолют-ного рівня, тобто кількості продукції, вироблюваної в одиницю робочого часу; по – друге, до визначення зміни цього рівня за якийсь період.

Для оцінки достоїнств і недоліків застосовуваних способів виміру необхідно визначити вимоги, що повинні бути пред’явлені до методу обліку продуктивності праці. Так, ці вимоги зводяться до наступного:

v Відповідність одиниці виміру завданням обліку, тобто одиниця виміру не повинна спотворювати показників продуктивності праці;

v Повнота обліку і відповідність врахованого обсягу виробництва фактич-ному обсягові робіт, єдність методів виміру продуктивності праці, тобто показник продуктивності праці повинен бути наскрізним і порівнянним та володіти наступними властивостями: високим ступенем узагальнен-ня, гнучкістю, універсальністю застосування.

Вимір продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці (середньоспискова чисельність промислово – виробничого персоналу). У залежності від прямого або зворотного відношення цих величин в економіці праці розрізняють два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток являє собою кількість продукції, яка вироблена в одиницю робо-чого часу або приходиться на одного середньоспискового працівника (робітника) за одиницю часу (місяць, квартал, рік). Виробіток визначається відношенням кількості виробленої продукції до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції. Чим більше величина цього показника, тим вища продуктивність праці, тому він і нази-вається прямим показником продуктивності праці.

Рівень і динаміку продуктивності праці можна виразити і за допомогою зворо-тної величини – трудомісткості, тобто трудомісткість являє собою витрати робочого часу на одиницю продукції. Практично байдуже, яке з приведених відносин буде прийнято для характеристики рівня і динаміки продуктивності праці. Перше вира-жає ріст продуктивності праці через збільшення продукції, виробленої в одиницю часу; друге характеризує те ж саме явище економією праці, витраченої на випуск одиниці продукції. Водночас, слід зазначити, що найбільш розповсюдженим і уні-версальним показником є виробіток.

В економічних розрахунках застосовують годинну, денну, місячну (квар-альну, річну) норму виробітку. Методи виміру продуктивності праці розрізняються в залежності від способів визначення обсягів виробленої продукції. Для вирахування обсягу виробництва (продукції, робіт, послуг) та відповідно продуктивності праці (виробіток) розрізняють три методи визначення виробітку: натуральний, вартісний (грошовий) і трудовий.

Підвищення ролі показника трудомісткості зв’язане з тим, що при вимірі про-дуктивності праці резерви її росту складають власне кажучи можливості економії часу. Трудовий метод дозволяє в цьому випадку здійснювати планомірне й ощад-ливе регулювання витрат у найбільш іманентній праці формі – безпосередньо робо-чим часом.

При трудовому методі виміру продуктивності праці робочий час є загальною і якісно однорідною характеристикою, на основі якої зважується різноякісна продук-ція. Тому даний метод є найбільш точним еквівалентом категорії продуктивності праці. При його застосуванні обсяг продукції оцінюється в одиницях робочого часу, завдяки чому встановлюється прямий зв’язок між кількістю продукції і витратами праці на її виготовлення. За допомогою цього методу можливо обчислити економію витрат робочого часу не тільки за виробами, за окремими робочими місцями, але і за факторами.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Інвестування

1. Інвестиційний процес в державі з ринковою економікою та вплив на процеси суспільного відтворення Об'єктивною основою інвестиційної діяльності є інвестиційні цикли. Інвес­тиційний цикл — це процес, який реалізується протягом часу здійснення інвести­цій і визначається як комплекс заходів від моменту прийняття рішення про ін­вестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, наприклад, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, пла­нування і проектування, підготовка до ...

Суспільство як система економічного взаємообміну

План ВСТУП 1. ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА 2. ЕКОНОМІЧШ ПОТРЕБИ ЯК МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО ВЗАЄМООБМІНУ 3. ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ 4. ФОРМУВАННЯ ПОТРЕБ ВЗАЄМООБМІНУ 5. СУБ'ЄКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН. ЇХНІ ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Життя людей у суспільстві надзвичайно багатоманітне. Воно охоплює всі його сфери: навчання, відпочинок, заняття спортом, оз­доровлення, медичне обслуговування, науку, культуру, туризм, виробництво. Взаємодіючи і доповнюючи одна одну, ці ...

Економічна історія як наука

Економічна історія – це наука, що вивчає еволюцію господарської діяльності людства від первісного суспільства до су­часності. Як самостійна наука вона сформувалась у середині XIХ ст. Відтоді по­стійно розширюється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл. Як важлива гуманітарна дисципліна та частина вищої економічної освіти, економічна історія дослуджує специфіку не тільки економічних та соціальних відносин в історії народів світу в окремі суспільні епохи, а ...