Search:

Україна в духовному світі Вернадського

Про найдавніших предків Вернадський згадував у своїх спогадах 1943 року. "За родинними переказами мої предки по батькові прийшли до Запоріжжя з Литви чи з Італії. Цікаво, що серед слов'ян Італії (Істрії) трапляються прізвища Вернаска, Верназзі і т. ін. (Італійський геолог Верназзі де ля Вернаска). Наше прізвище було Берна (так розповідав батько). Професор Михайло Максимович (1804-1873), знавець минулого України, ботанік, перший ректор Київського університету, говорив моєму батькові, що предки наші прийшли "з Литви".

Під час війни Хмельницького проти Польщі литовський шляхтич Берна перейшов на бік козаків і з ними разом боровся проти панства. Не думаю, щоб він зробив це внаслідок переконань, причини були, ймовірно, більш ниці, однак факт залишається фактом, і він мав великий вплив надалі. Берна був страчений поляками; потім його діти і нащадки служили у козацтві малоросійському й у Запоріжжі".

Більш-менш документальні дані вчений мав про свого прадіда Івана Вернацького, запорозького козака.
"При знищенні Запорожжя Катериною Другою мій прадід втік у Чернігівську губернію і там, після кількох літ спокійного життя, був обраний священиком великого села Церковщини Березинського повіту Чернігівського намісництва. Священики тоді вибирались на Україні прихожанами зі свого середовища. Він, очевидно, знав тільки ім'я й по батькові свого батька, показавши, що його батько й дід були "військові товариші", тобто внесені в реєстр рядові вільні козаки. Мій прадід був дуже яскравою особистістю. Він навчався в Переяславському колегіумі і в Київській академії, на той час вищих навчальних закладах".

І вже цілком на документальній основі вчений подавав відомості про свого діда Василя Вернадського. "Мій дід, Василь Іванович Вернадський (1769-1830), вирушив з благословіння матері пішки в Москву, утікши від батька, котрий хотів, щоб він вступив до Київської Могилянської академії. А він хотів бути лікарем. Тоді батько - мій прадід - урочисто церковне прокляв сина за непослух, що відбилось на усьому його житті: у великій сім'ї вмирали юнкерами і студентами або в дитинстві усі діти. Лишився один мій батько, наймолодший, котрий дістав ім'я Івана на честь святого покровителя батька, що прокляв свого сина. Мене назвали на честь діда (Володимир-Василь).

Дід був тихою та скромною людиною з сильним бажанням вчитися. В Москві він страшенно бідував, але поступово пробився і став військовим лікарем. Мій дід був оригінальний, очевидно, дуже обдарований лікар. Читаючи його формулярний список, вражаєшся тими багаторічними воєнними походами, в яких йому довелось брати участь. Він пройшов походами з Суворовим і з Кутузовим.
Був на Чортовому мосту, і в 1799 році потрапив у полон з госпіталем, який очолював. Він однаково приймав у госпіталі і французів, і росіян, внаслідок чого Наполеон і дав йому орден "Почесного легіона".
Дід повернувся в Росію в травні 1800 р. на чолі госпіталю з 1000 чоловік. Одержав у 1826 р. чин колезького радника. Цей чин давав право на потомственне дворянство. Останні роки він пробув у Києві, де й помер 1830 року".

Відзначивши, що предки його матері, Ганни Петрівни, уродженої Константинович, а також дружини - Наталії Єгорівни, уродженої Старицької, належали до козацько-cтаршинської верхівки, Вернадський розповідав:

"Моя мати народилась у Києві в поміщицькій сім'ї, яка складалася вже тоді майже виключно з військових, її батько - артилерійський генерал - був служака, але людина хороша, судячи по розповідям, оригінальний тип старого українського козацтва (він говорив переважно українською мовою)."
Вернадський розповідав, що його батьки відчули на собі сильний вплив родинного середовища: "Батько й мати мої - кияни. В обох родинах були живі національні українські традиції".

Його батько - Іван Вернадський (1821-1884) закінчив Київський університет і був професором політичної економії та статистики спершу в Київському, потім у Московському університетах до свого переїзду в 1856 р. в Петербург, де мав професуру в Александровському ліцеї і Технологічному інституті. Через хворобу і після одужання дістав місце директора контори Державного банку в Харкові. В 1876 р. він пішов у відставку, переїхав з Харкова до Петербурга, де зайнявся видавничою справою: видавав журнали "Економіст" та "Економічний показчик", мав друкарню "Слов'янська печатня" і "Магазин-книжник", був автором ряду наукових праць.

В сім'ї Вернадських панували культ декабристів і різко негативне ставлення до самодержавства й до кріпосного права. Іван Вернадський підтримував дружні зв'язки з видатними прогресивними діячами української і російської культури, представниками демократичної думки, був особисто знайомий з Тарасом Шевченком, Миколою Чернишевським, Тимофієм Грановським; приятелював з Михайлом Максимовичем.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Горлянка повзуча, горобина звичайна та чорноплідна

ГОРЛЯНКА ПОВЗУЧА Ajuga reptans Живучка ползучая Багаторiчна трав'яниста рослина родини губоцвiтих. Має повзуче кореневище i облистненi пагони. Стебло до 40 см заввишки, прямостояче. Прикореневi листки черешковi, стебловi сидячi. Квiтки голубi, iнколи рожевi або бiлi, неправильнi, зiбранi у кiльця, що утворюють верхiвкове волотисте суцвiття. Цвiте у травнi - червнi. Плід - горiшок. Росте в лiсових районах, на луках, галявинах, вирубках, серед чагарникiв. Для виготовлення лiкарських форм збирають траву пiд час цвiтiння. ...

Теорії походження життя

Теорія спонтанного зародження Ця теорія була поширена в древньому Китаї, Вавілоне і Єгипті як альтернатива креационізму, з яким вона співіснувала. Аристотель (384 - 322 до , якого часто називають засновником біології, дотримувався теорії спонтанного зародження. На основі власних спостережень він розвивав цю теорію далі, зв'язуючи всі організми в безперервний ряд - «сходи природи» (scala naturae). Цим твердженням Аристотель підтримав більш раннє висловлювання Емпедокла про органічну еволюцію. Згідно з ...

Подорожник великий, полин гіркий

ПОДОРОЖНИК ВЕЛИКИЙ (бабка, дорожник, напутник, попутник, порадник, порізник, придорожник, семижильник, припутник, трипутник) Plantago major Багаторiчна трав'яниста рослина родини подорожникових. Стебло безлисте, тонкоборознисте, до 50 см заввишки. Листки яйцеподібнi або елiптичнi, цiлокраї, голi, звуженi в широкий черешок, з 3 - 9 повздовжнiми жилками, зiбранi прикореневою розеткою, черешки коротшi за пластинку. Квiтки дрiбнi, правильнi, двостатевi, сидячi, зiбранi на верхiвцi стебла циліндричним колосом; вiночок ...