Search:

Народна творчість

В Україні народну творчість вивчають і збирають різні за професіями наукові установи. Працює мережа спеціальних музеїв, архівів, бібліотек, інститутів, товариств тощо. Так, на Україні функціонує інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, імені Максима Рильського АН України, його Львівське відділення, Науково-методичний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи Міністерства культури України тощо. Дослідження, зосереджені на важливих проблемах народної художньої творчості, яка розглядається передусім як соціально-зумовлене явище, одна із форм суспільної свідомості.

Найпоширенішими були ткацькі мануфактури. Крім ткацьких мануфактур, на Україні у XVII – XVIII ст. користувалися визнанням мануфактурні вироби – посуд, скло та шкіра. У XVIII ст. зросла кількість мануфактур, вони розширювали своє виробництво , але повільно впроваджували нові технічні та технологічні відкриття. Ручне виробництво творче, приховує у собі таємниці справжньої краси, критерії якої в народному мистецтві вироблялися віками.

Наявність місцевої сировини, людей, які опанували традиційні навички праці, виготовляючи певні вироби, давала змогу розширювати виробництво, впроваджувати деякі технологічні методи, полегшувати ручну працю за допомогою машин. Отже, закономірно, в історичній послідовності тривав розвиток народного декоративного мистецтва у таких формах як домашнє й організоване виробництво: у цехах, майстернях, мануфактурах.

Зародження і розвиток мануфактур на Україні відбувалося у XVI - XVIII ст. за кріпацтва. Перша половина ХІХ ст. – це період розкладу і ???????? феодально-кріпосницької системи . у цей час склалися нові, більш прогресивні, капіталістичні відносини. Із дальшим розвитком дрібних промислів, кріпосницької мануфактури і товарно-грошових відносин визрівали умови для переходу до капіталістичної мануфактури-фабрики. Виробництво очолив великий капітал, формуючи капіталістичні відносини між його учасниками.

З переходом до наступного більш прогресивного способу виробництва зростала роздробленість виробничих операцій, зумовлюючи деградування професійної майстерності, занепад творчої основи в процесі праці.

Так, серед ремісників-текстильників виділилися ткачі, полотнярі, шерстянники, прядильники (ниткарі), сукновали і постригачі сукна, мотузники, канатники тощо.

Вільніші можливості для діяльності, не такі обмежені, як у цехових майстернях, мали сільські і міські домашні промисли, тобто дрібне ручне товарне виробництво. Воно існувало в умовах натурального господарства, де із наявної сировини виготовляли товар на продаж. Власниками промислів були представники майже всіх прошарків населення України – міщани, селяни, козаки, купці, шляхта та ін. Селяни традиційно вирощували у своїх господарствах льон і коноплі, стригли овець, із наявної сировини виготовляли тканини інтер’єрного призначення та одягового для себе і на продаж.

У XVI – XVII ст. на основі ремесел і домашніх промислів зародилася нова, більш висока форма виробництва – мануфактура. Ця стадія розвитку історично-передувала великій машинній індустрій. Шляхи виникнення мануфактур були різними. Ці процеси відбувалися в умовах феодалізму, де панувала кріпосницька система. Характером виробничих відносин на Україні можна поділити на три типи мануфактур: казенні, вотчинні (поміщицькі) і посесійні.

Відомими були казенна мануфактура по виробництву шовкових тканин – Катеринославська і посесійні сукняні мануфактури - Пушківська і Ряшківська; поміщицька мануфактура, де вироблялись фарбовані і тонні сукна, у с.Платкове Стародубського повіту на Чернігівщині.

Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слов’ян. Декоративно-прикладне мистецтво слов’янського населення на території майбутніх російських, українських та білоруських земель – грунт, на якому розвинулась самобутня Київська Русь та її культура. Давньоруські ремісники дотримувалися багатовікових традицій східнослов’янського мистецтва, засвоюючи, творчо осмислюючи найкращі здобутки світового мистецтва. Їхню оригінальну високохудожню творчість засвідчують збережені пам’ятки, літописні дані та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь на друге місце після Візантії.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Ткацтво в Україні

Зміст Вступ Розділ І. Історія виникнення ткацтва. Розвиток сюжетно тематичних килимів. Сучасні майстри виготовлення гобеленів. Розділ ІІ. Матеріали, обладнання та пристрої. Техніка та види переплетень у тканні гобеленів. Особливості ткання гобеленів. Розділ ІІІ. Методика і послідовність виготовлення гобелену “Мої крила”. Розділ IV. Методика виконання декоративного прикладного мистецтва в процесі навчання дітей в школі. Висновки Список використаної літератури Додатки Вступ Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, ...

Поняття про етнографію

Етнографія (від грецького етнос — народ і графо — пишу) — це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки. Як рівнозначний з етнографією вживається ще й термін етнологія (етнос — народ, логос — наука, вчення). Як бачимо, етнографія позначає науку описову, а етнологія — загальнотеоретичну, яка розв’язує загальні народознавчі проблеми. Проте таке розмежування досить умовне, бо етнографія не виключає узагальнень теоретичного плану, так само як етнологія ...

Енополітична карта світу XXІ століття

Жук П.,Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р. http://svit21.narod.ru/ Історія свідчить, що найважливішою умовою самореалізації народу є його розвиток у незалежній національній державі. Створення та зміцнення національних держав є однією з основних тенденцій XX століття, яка має всі підстави зберегтися у XXІ столітті. Основні чинники глобальних процесів Для прогнозування змін на політичній карті треба виділити основні загальні чинники, які спричинюють і спрямовують геополітичні тенденції. Передусім необхідно прийняти певну ...