Search:

Юрій Хмельницький

Сподіваючись на допомогу Речі Посполитої, Хмельницький відправив до Варшави ряд посольств, але вони не досягли якихось результатів. Уряд Речі Посполитої розумів тяжке становище України і тому зайняв вичікувальну позицію, чекаючи остаточного упадку Української держави. Таємні спроби налагодити стосунки з царським урядом виявилися також невтішними. Політика царського уряду по відношенню до України суттєво не відрізнялася від політики уряду Речі Посполитої, а до того ж цар мав до вибору аж трьох претендентів на гетьманську булаву (Я. Сомко, В. Золотаренко, І. Брюховецький), котрі заявляли про свою прихильність щодо царського уряду. Не було надії і на допомогу Кримського ханства, яке вимагало за це великих грошей. Коли ж орда стала домагатися грошей за допомогу в кампанії 1662 року, то Ю. Хмельницький не знайшов нічого кращого, як дозволити ординцям брати ясир у Каневі та його околицях (усього до 120 тис. душ!), чим зганьбив своє ім'я навіки. На зміну ж політики, яка поступово вела до посилення козацької старшини та посилення соціальних суперечностей на Україні, Юрій Хмельницький та його уряд не спромоглися.

Тим часом на Правобережній Україні посилюється визвольний та антифеодальний рух, вибухають повстання проти польсько-шляхетських військ у Білій Церкві, Трипіллі, Ржищеві. Соціальна база гетьманату Юрія Хмельницького катастрофічнo міліла... Він, власне, сам усвідомив, що йому вже не гетьманувати.

Восени 1662 року Юрій Хмельницький скликав старшинську раду в Корсуні. Пославшися на заслуги Богдана Хмельницького, він сказав, що не може йти його шляхом через молодість та недосвідченість, через брак фортуни, яка рідко покидала батька. Він заявив також про бажання скласти гетьманські повноваження, а самому піти в ченці. У відповідь на запитання: "Що робити?", він порекомендував шукати щастя з допомогою турецького султана.

До генеральної ради справа дійшла лише на самому початку 1663 року. Польський дипломат-агент у Чигирині Я. Свідерський писав до Варшави 26 грудня 1662 року про страшні усобиці, які розгорілися знову на Україні і прогнозував жорстоку боротьбу між чотирма кандидатами, з яких троє (Гуляницький, Ханенко і Дорошенко) — "всі добрі", всі, на його гадку, будуть прихильні до Речі Посполитої. Але гетьманом став Павло Тетеря, який з підтримкою кримської дипломатії переміг на виборах свого головного суперника — Г. Гуляницького. Щоправда, дехто на раді пропонував Ю, Хмельницькому залишитися гетьманом, але більшість недвозначно висловилася проти цього: "Хай іде до чорта, як з нами не хоче жити, а злякавшися, клобуком покриває голову. Ми знайдемо такого, що сам буде держати наші вольності".

Після обрання гетьманом Тетері Юрій Хмельницький зразу ж одійшов на другий план. Незабаром він постригся в ченці й під іменем Гедеона знайшов притулок в Ірдинському монастирі в Корсуні, де невдовзі досяг навіть звання архімандрита. Ставши ченцем, він, однак, не розірвав зв'язків із зовнішнім світом і політичною боротьбою. Це виявилося особливо під час виборів нового київського митрополита по смерті Д. Балабана, коли знову завирували політичні пристрасті. Частина духовенства та старшини підтримувала Й. Нелюбовича-Тукальського, а частина, в тому числі й Тетеря, Антонія Вінницького. Незадовго до виборів чимало козацької старшини (Тетеря, Гоголь, Богун, Гуляницький та ін.), духовенства (Тукальський, Вінницький) прибули до Білої Церкви. Вирушаючи в похід на Лівобережну Україну, приїхав туди й сам Ян-Казимир. Тут же був і Ю. Хмельницький, "вже як архімандрит", саме він вітав короля спеціально написаною промовою. Похід Яна-Казимира й Тетері на Сіверщину провалився. На Правобережній Україні спалахнули нові повстання, найпотужніше серед них — під проводом Сулимки. Тетеря жорстоко придушив повстання, одночасно розправившись із реальними чи потенційними конкурентами в боротьбі за гетьманську булаву. Зокрема, розстріляно Івана Богуна та Івана Виговського, заарештовано Юрія Хмельницького та Й. Нелюбовича-Тукальського. Юрія Хмельницького взяли, коли той повертався до монастиря від своєї сестри в Городищі. Прямих доказів вини Ю. Хмельницького та Тукальського не було, але це не завадило Тетері відіслати їх до Львова, а звідти на основі королівського наказу — до фортеці Мальборк у Прусії. Тут вони провели кілька літ аж до заключення Андрусівського перемир'я в 1667 році. Після цього перемир'я уряд Речі Посполитої мусив особливо дбати про поширення соціальної бази свого панування і дещо пом'якшив свою лінію в українському питанні. Ю. Хмельницького та Нелюбовича-Тукальського перевели до королівського двору в Варшаві, але звідти вони невдовзі поодинці втекли. Вже наприкінці 1667 року бачимо Юрія Хмельницького знову в рідному Чигирині, де гетьманував уже Петро Дорошенко.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Подібні реферати:

Історія села Чемеринці

Вступ В даній історії села Чемеринці автор зробив спробу частково вивчити та дослідити розвиток села від найдавніших часів до наших днів. Автор хотів показати село на етапах подій, шо відбувалися на Прикарпатті з найдавніших часів і охоплюючи наше сьогодення. У цьому дослідженні використані документи Львівського держав­­ного історичного архіву, матеріали і документи, що збереглися в церкві, газетні публікації та розповіді старожилів. Шановні читачі! У своїй праці автор на основі вивчених матеріалів старався в одному ...

Держава скіфів

Історія державно-правового розвитку на території су­часної України бере свій початок від середини І тис. до н. е., коли у народів і племен Північного Причорно­мор'я з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспільства. 1. Географічне розташування. Етнографічна історія. У VII-III ст. до н. е. у степових районах Північно­го Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково ...

Михайло Грушевський та його внесок до розвитку історії та культури України

«Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю нормальним – тільки він мусить бути проведений відповідно широко…». (М.С.Грушевський) У багатовіковій історії українського народу серед найпривабливіших для суспільної думки і дослідників-аналітиків сторінок — період української революціі Це був справжній злет і торжество національного руху, але водночас й глибокі розчарування та прикрі, нищівні поразки. Але різні аспекти досвіду української революції, та й явище в цілому на сьогодні вивчені ...