Search:

Суперечливість соціально-економічного та політичного розвитку радянського суспільства наприкінці 20-х – у 30-ті роки

Водночас зросло число українців в урядових установах. У 1923 р. українці скдадали лише 35 % серед урядових службовців і 23 % — серед членів партії. До1926—1927 рр. їхня частка становила відповідно 54 й 52 %. Однак, отримавши більшість, українці переважно зосереджувалися на нижчих щаблях урядово-партійної ієрархії. Наприкінці 1920-х років їхнє представництво в ЦК не перевищувало 25 %..

Кампанія українізації охопила всі царини життя Радянської України. Найбільший вплив вона справила на освіту. На відміну від царського режиму Ради приділяли

велику увагу шкільництву, і їхні досягнення в цій царині вражають. Така заінтересованість пояснюється кількома чинниками: з ідеологічної точки зору, щоб слугувати зразком нойого ладу, радянське суспільство мало бути освіченим; більше того, освічене населення збільшувало виробничий потенціал і міць держави; і нарешті, освіта надавала чудові можливості прищеплювати новим поколінням радянські цінності.

Найбільш вражаючих успіхів досягли Ради в ліквідації неписьменності. Під час революції письменними були близько 40 % міського населення; через 10 років — уже 70 %. На селі протягом цього періоду письменність зросла з 15 до понад 50 %. Оскільки масова освітня кампанія велася українською мовою, то поширення освіти означало й поширення українізації серед молоді країни.

Рушійною силою українізації системи освіти був М. Скрипник — голова комісаріату освіти з 1927 по 1933 р. Працюючи з майже одержимою заповзятістю, він домігся того, що в кульмінаційному для українізації 1929 р. понад 80 % загальноосвітніх шкіл і 30 % вищих учбових закладів вели навчання виключно українськоюмовою. 97 % українських дітей навчалися рідною мовою. Сподівалися, що російська та єврейська меншості, маючи можливість навчатися російською мовою, разом з тим проходитимуть курси української мови. До революції, коли українських шкіл практично не існувало, українофіли могли лише мріяти про такі умови, що через 10 років їх створив Скрипник.

Успіх цих заходів був тим більш вражаючим, якщо враховувати труднощі, які стояли на їхньому шляху, особливо нестачу кваліфікованих викладачів. Програма українізації вимагала 100 тис. учителів, а їх. було лише 45 тис. Ця нагальна потреба штовхнула Скрипника до того, щоб спробувати запросити кілька тисяч учителів із Галичини, але йому не вдалося дістати на це дозвіл Москви,—можливо, тому, що радянські власті лякала висока національна свідомість галичан. Не вистачало також багатьох підручників. Інша проблема, що особливо гостро відчувалася в університетах, полягала в тому, що росіяни (а вони становили більшість викладачів вузів) часто відмовлялися користуватися «селянською» мовою. Типовим у цьому плані був вислів професора Толстого з Одеси: «Я вважаю... всіх товаришів, котрі перейшли на читання лекцій українською мовою, ренегатами». Однак навіть в університетах українські студенти незабаром стали переважати. Швидка українізація освіти сприяла зростанню загальних настроїв національного оптимізму, що їх уловив письменник Борис Антоненко-Дгйидович: «У марші мільйонів на шляху до української школи» він вбачав «вогонь великого відродження».

Аналогічне відродження переживала україномовна преса, яку жорстоко придушував царський режим і для якої перші роки радянської влади не були найсприятливішими. У 1922 р. з усіх публікованих на Україні кцижок лише 27 % виходили українською мовою, цією ж мовою виходило близько-10 газет і часописів. До 1927 р. українською мовою друкувалася більш як половина книжок, а в 1933 р. з 426 газет республіки 373 виходили рідною мовою.

Українська мова була впроваджена в офіцерських школах та великих частинах військового резерву на Україні — передусім внаслідок скарг Скрипника на те, що Червона армія є засобом русифікації. Існували навіть плани реорганізації армії за територіальним принципом. Як не дивно, ці проекти підтримали такі відомі командувачі Червоної армії, котрі не були українцями, як Михайло Фрунзе та Йона Якір.

Щоб українізація мала довготривалі наслідки, необхідно було покласти край російській культурній монополії в містах. Соціально-економічні зміни, що сталися у 1920-х роках, схиляли прибічників українізації до думки, що це можна здійснити.

Масовий курс на індустріалізацію, розпочатий Радами у 1928 р., створив велику потребу в міських робітниках. Водночас політика колективізації зганила з землі багатьох селян. Унаслідок цього маси українських селян уливалися в міста, докорінно - змінюючи етнічний склад пролетаріату й міського населення в цілому. Так, якщо у 1923 р. в Таких важливих промислових центрах, як Харків, Луганськ та Дніпропетровськ, українці складали відповідно 38, 7 і 16 % мешканців, то через 10 років їхня частка зросла до 50, 31 та 48 %. До середини 30-х років українці переважали майже в усіх великих містах. Програми українізації спонукали їх зберігати рідну мову і не переходити на російську, як це траплялося раніше. На Україні, як і скрізь у Східній Європі, культура й мова сільської більшості, здавалося, підпорядкує собі культуру й мову міської меншості.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 


Подібні реферати:

Деякі аспекти розвитку міжнародних відносин України

ЗМІСТ Вступ Політика України стосовно окремих міжнародних організацій — НАТО ЄС ЗЄС — СНД Можливі моделі зовнішньополітичної орієнтації України — ‘Білоруський варіант’ ‘Стратегічний партнер НАТО’ — Стратегія ‘стрижневої держави’ Висновки Викокистана література ВСТУП Світ навчився тиснути, але не навчився цінувати. Л.Д.Кучма В українській зовнішній політиці й політиці безпеки намітилася зміна етапів.Якщо раніше головною зовнішньополітичною задачею був вихід на світову арену і утвердження на ній України як суверенної ...

Інтнграція України в світовий простір

Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття . Розв`язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства .Світові проблеми обговорюються вивчаються й вирішуються певною мірою в Організації Об`єднаних Націй та її підрозділах, регіональні питання -у межах сучасних інтеграційних об`єднань ,економіка окремих країн - державними та іншими установами ,науково-дослідними інституціями . ...

Політична регіоналізація України

Регіони України — явище, породжене адміністративним управлінням територією країни. Регіони позбавлені суб’єктності, оскільки ними керує адміністративний апарат центральної влади, а регіональних громад, які тільки і можуть бути суб’єктами самоврядування, не існує в принципі. Як самостійні суб'єкти можна розглядати лише міські громади. Усередині адміністративної традиції процеси регіоналізації і взаємодії регіонів розглядаються як базові для самовідтворення адміністративного ресурсу, звідси постійний інтерес до ...