Search:

Суперечливість соціально-економічного та політичного розвитку радянського суспільства наприкінці 20-х – у 30-ті роки

Своїми- успіхами політика українізації, яка, втім, не зайшла так далеко, як того хотіли Скрипник з однодумцями, насамперед завдячувала тому, що вона була пов'язана із загальним процесом модернізації. Не патріотизм і не традиціоналізм були головними причинами збереження українцями рідної мови. Це скоріше пояснювалося тим, що українська краще, ніж будь-яка інша мова, давала їм змогу здобути освіту, брати корисну інформацію з газет і часописів, спілкуватися зі службовцями й виконувати свої професійні обов'язки. Завдяки політиці українізації українська мова перестала бути романтичною й малозрозумілою ідеєю-фікс крихітної групки інтелігенції чи ознакою відсталого селянства. Натомість вона перетворювалася на основний засіб спілкування й самовираження суспільства, що модернізувалося.

Національний комунізм

Завдяки наявності різновидів комунізму, що розвинулися у таких країнах, як Китай та Югославія, сьогодні вже утвердилася думка про те, що кожний народ може йти до комунізму власним шляхом. Як ми переконалися, саме українські, а також грузинські та тюркські більшовики допомагали встановленню радянської влади у 1917—1920 рр. й першими зробили кроки в цьому напрямі, започаткувавши явище національного комунізму. Прибічники цього напряму були відданими комуністами, які щир& вірили в те, що марксизм-ленінізм пропонує найправильніший шлях порятунку длті людства. Разом із тим вони вважали, що для досягнення оптимальних результатів комунізм має пристосовуватися до специфічних національних умов. Це означало, що російський шлях не був єдиним і що підходи, обрані іншими народами, мають рівне право на існування. Інакше кажучи, слід було залучити до будівництва комунізму національно-визвольні сили, надавши йому певне «національне обличчя».

Оскільки на Східній Україні існував тривалий зв'язок між українським національним рухом і соціалізмом, ідеї національного комунізму легко оволоділи багатьма українцями у більшовицькому таборі. Ще у 1918 р. два комуністи — Василь Шахрай (перший комісар закордонних справ в українському радянському уряді) та його колега Сергій Мазлах (старий більшовик, єврей за походженням) — піддали парїію нещадній критиці за лицемірну політику в національному питанні й зокрема стосовно українців. Явно -натякаючи на російський націоналізм, що пройняв усю партію, у своїх памфлетах «Революція на Україні» та «Про теперішнє становище на Україні» вони підкреслювали, що «доки лишатиметься нерозв'язаним національне питання, доки один народ правитиме, змушуючи інший народ коритися, ми не матимемо соціалізму».

Через рік національний комунізм знову виринув у КП(б)У у формі так званої федералістської опозиції на чолі з Юрієм Лапчинським. Це угруповання закликало до повної незалежності радянської української держави, яка б мала повну владу, включаючи військову й господарську, а також цезалежний центр партії, ніяк не підлеглий Російській Комуністичній партії. Коли Москва відмовилася розглянути ці вимоги, Лапчинський з товаришами вийшли з партії, що викликало гучний скандал.

З набиранням обертів політики українізації на перший план на Україні знову вийшли тенденції національного комунізму, що, звичайно, пов'язувалися з іменами його основних ідеологів.

«Хвильовизм». Найбільш відкрито і пристрасно закликав відкинути «російський шлях» Микола Хвильовий. Цей видатний діяч (справжнє прізвище Фітільов) виріс на Східній Україні в родині дрібного російського дворянина. Переконаний інтернаціоналіст, він під час громадянської війни приєднується до більшовиків, прагнучи взяти участь у будівництві всезагального й справедливого комуністичного суспільства.

Після війни Хвильовий стає одним із найпопулярніших радянських українських письменників, засновником авангардної літературної організації «Вапліте», а також дослідником питань українсько-російських взаємин, особливо у царині культури.

Сповнений ідеалістичних сподівань, комуніст Хвильовий гірко переконується у кричущій невідповідності між теорією й практикою більшовиків у національному питанні та у російському шовінізмі партбюрократів, які, за його висловом, ховали свою І упередженість «у Марксовій бороді». Щоб урятувати революцію від згубного впливу і російського націоналізму, Хвильовий вирішує викрити його. Він доводить, що «пасивно-песимістична російська література сягнула своєї межі й зупинилася на роздоріжжі», та радить українцям відмежуватися від неї. Пристрасний заклик Хвильового до українців іти власним шляхом був висловлений у знаменитому його гаслі «Геть від Москви!»

Хоча Хвильовий звертався насамперед до молодих авторів, які шукали для себе взірці літературної творчості, його позиція, без усякого сумніву, мала політичні мотивації. Однак слід наголосити, що його антиросійськість грунтувалася не стільки на українському націоналізмі, скільки на революційному інтернаціоналізмі. Хвильовий був переконаний у тому, що світова революція доти не переможе, доки один народ, уданому випадку російський, намагатиметься монополізувати її.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 


Подібні реферати:

Сучасні американсько-українські відносини

Перший етап українсько-американських відносин 25 грудня 1991 р. – 23 листопада 1994 року, це час дипломатичного дебюту нашої держави у відносинах з Сполученими Штатами Америки. Даний етап назначений трьома чинниками: ядерний фактор, процес міжнародного визначення України та перші кроки на світовій арені. Дипломати мали важливе завдання – представити Україну світовій спільноті, щоб показати наші цінності, культуру, досягнення в науці, спорті для того щоб Україна могла гідно зайняти своє місце у світовій політиці. Не будемо ...

Війна США в Іраці. Причини та розв’язання проблеми

Можна по-різному підходити до війни в Іраці. Однак реалістичний погляд на теперішній світ зобов'язує нас зробити висновок, що видима війна, яка почалася 19 березня, є вимушеним продовженням невидимої війни, яку вже довший час веде проти Америки розгалужена міжнародна терористична мережа, підтримувана певними країнами, до кола котрих в першу чергу належить Ірак. Не тільки треба було сказати: „Досить!", але це треба було сказати раніше, не тримаючи ніяких ілюзій щодо безпорадної, слабовольної ООН і не боячись ...

Політика, як мистецтво

План. Вступ. Розділ І : Політико-правова ідеологія — одна з найбільш діючих форм суспільної свідомості. Влада є авторитетом. Орієнтаційні ресурси в політиці: а)Інформаційні ресурси; б)Теорема Стейніца. 3. Політична свідомість. Розділ ІІ: Мистецтво політичної поведінки. Політика та людина. Проблема здолання політичної відчудженості. Політична поведінка: а) типи ставлень людини до політики; б) види політичної поведінки; в) регуляція політичної поведінки; г) специфіка масової поведінки в політиці. Висновок. Список ...