Search:

Суперечливість соціально-економічного та політичного розвитку радянського суспільства наприкінці 20-х – у 30-ті роки

«Шумськізм». Небезпека, що її являли погляди Хвильового для радянського режиму, посилювалася тим, що вони знайшли підтримку не лише в українських літературних колах, а й у самій Комуністичній партії України, особливо серед колишніх боротьбистів, їхнім лідером був комісар освіти Олександр Шумський, який відкинув вимоги московських ортодоксів засудити Хвильового й виступив із власною критикою Москви. Колишні боротьбисти мали свої підстави вважати лицемірною політику цартії в національному питанні. Щоб надати радянському урядові «українського присмаку», Шумського та його товаришів, які перейшли до більшовиків, було призначено на високі урядові пости. Але одразу ж після перемоги більшовиків майже всіх їх понизили в посаді або виключили з партії. З початком українізації, щоб створити враження, ніби Україною правлять українці, декого з тих, хто лишився в партії, зокрема Шумського, за велінням Москви знову призначили на високі посади. Однак цього разу комісар освіти вирішиб викрити махінації Москви.

Як і Хвильовий, Шумський, засуджуючи російський шовінізм, ставить за головну мету виступити проти священного для більшовиків принципу централізму. В написаному на початку 1926 р. листі до Сталіна він вказує на поглиблення процесів українського національного відродження, переконуючи його в тому, що для блага партії цей динамічний і масовий рух слід контролювати українським комуністам, а не представникам неукраїнських народів. Інакше українці, національна свідомість яких невпинно зростає і які ніколи не ставилися з особливою симпатією до більшовиків, можуть повстати й скинути владу, на яку вони дивляться як на чужоземну. Щоб уникнути цього, Шумський пропонував призначити на керівні посади в українському радянському уряді та Комуністичній партії України таких українських комуністів, як Григорій Гринько і Влас Чубар, відкликавши таких призначенців, як німець Еммануїл Квірінг і зрусифікований єврей Лазар Кагаїювич. Ця пропозиція, що зображалася засобом поширення комунізму, була не чим іншим, як закликом обирати політичних керівників України не в Москві, а на Україні.

Шумський також засуджував українців, які під вигідною личиною вірного служіння партії потурали централізмові Москви. У травні 1927 р. на засіданні керівництва українських комуністів він заявив, що «російський комуніст править в партії з підозрою і недружелюбністю. Він править при підтримці нікчемних малоросів, які в усі епохи за своєю суттю були лицемірними, по-рабському нечесними і зрадливими.

Тепер він співає про свій фальшивий інтернаціоналізм, відкидає з байдужим виглядом все українське і завжди готовий наплювати на нього (часом по-українськи), якщо це дасть йому можливість зайняти кращу посаду».

Критика Шумського викликала скандал як у Радянському Союзі, так і за кордоном. Сталін зауважував: «Товариш Шумський не усвідомлює, що на Україні, де місцеві кадри комуністів слабкі, такий рух ... може подекуди набрати характеру боротьби проти «Москви» взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури та її найбільшого досягнення — ленінізму». Якщо партійні ортодокси в Харкові та Москві суворо засудили ідеї Шумського, то вони знайшли підтримку в Комуністичній партії Західної України, в Галичині. Лідер західноукраїнських комуністів Карло Максимович повторив закиди Шумського на форумі Комуністичного Інтернаціоналу й скористався нагодою, щоб виступити проти ставлення Москви до українців. Зацікавленість у «справі Шумського» виявили навіть деякі західноєвропейські соціалісти.

Німецький соціал-демократ Еміль Штраус заявив, що «європейський соціалізм має всі підстави підтримати боротьбу українського народу за свободу. Починаючи від Маркса боротьба проти соціального й національного гноблення належала до кращих традицій соціалізму».

«Волобуєвщина». На початку 1928 р. серед українських комуністів з'явився новий ухил. Його виразником став молодий український економіст російського походження Михайло Волобуєв. Аналогічно Хвильовому в літературі та Шумському в політиці Волобуєв хотів викрити невідповідність між теорією й практикою більшовиків у царині економіки. У двох статтях, опублікованих в офіційному теоретичному часописі «Більшовик України», Волобуєв доводив, що за радянської влади Україна, як і за царя, лишається економічною колонією Росії. Для підтвердження цього він провів ретельний аналіз, що свідчив про те, як, нехтуючи потребами української периферії, уряд і далі розбудовував важку промисловість у російському центрі. Крім того, Волобуєв стверджував, що економіка СРСР становить не єдине й однорідне ціле, а комплекс економічних компонентів, одним із яких є Україна. І кожен із цих компонентів може не тільки самостійно функціонувати, а й безсумнівно бути частиною світового господарства, спираючись на власний потенціал, без посередництва російської економіки.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 


Подібні реферати:

Політичні доктрини античності

План Вступ. Етапи політичної думки, та їх представники. Політичні доктрини Арістотеля та Платона. Висновок. 1. Вступ. В середині І тисячоліття до н.е. в Греції завершується перехід до рабовласницького устрою. Соціально-політичний устрій Стародавньої Греції являв собою систему незалежних полісів - дрібних держав. Загальною рисою політичного життя VП-V ст. до н.е. була боротьба між родовою аристократією і торговцями та ремісниками. Політична ідеологія Стародавньої Греції формувалася в процесі розкладу міфів і виділення ...

Деякі аспекти діяльності жіночих організацій укр. діаспори з громадскістю України в галузі культури

Тисячолітня історія українського народу відзначена не тільки звитяжними подвигами, а й трагічними випробуваннями, які він зазнав на тернистому шляху до незалежності. Багатьох українців тяжка доля розкидала по всій планеті. Утворення діаспори обумовлено, в основному, соціально-економічними та політичними факторами. Відомо три хвилі еміграційного руху, хоча історія української еміграції сягає в сиву давнину. У другій половині 19-го століття розпочалася перша хвиля еміграції, яка тривала до початку першої світової війни. Це ...

Політологія як наука

ЗМІСТ. ВСТУП СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОГО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ. ВИСНОВОК ДОДАТКИ. 1.ВСТУП. Протягом останнього десятиріччя відбувається процес становлення політології – нової для нашого суспільства наукової та навчальної дисципліни. Актуалізація політичного знання необхідна сьогодні як умова і чинник розгортання нових тенденцій в сучасному українському суспільстві, так і органічна частина гуманітарної освіти. І це закономірно. Так завжди буває там і тоді, ...