Search:

Запорозьке козацтво – феномен світової історії

На Зелені свята, в неділю, 100-тисячне російське військо, очолюване генералом Текелією, обложило Січ. Кошовий отаман Петро Калнишевський на січовому майдані звернувся до козацького товариства, яке на той час налічувало понад 17 тис. осіб: "А що, панове товариство, будемо робити кличе нас москаль у гості ?" Більшість козаків не хотіла коритися ворогам і, діждавшись ночі, на човнах, узявши з собою припаси, а також образ Покрови - покровительки Січі, плавнями по Дніпру рушили на Дунай, де пізніше утворили Задунайську Січ. Кошовий отаман з

довір'ям поставився до вимог генерала Текелія. Щоб не пролилася кров, він разом із суддею Головатим, військовим писарем Глобою вийшли із Січі у московський стан. Та не допомогли славному отаману ні покірливість, ні подаровані йому від цариці медалі. Як тільки вони ступили у намет Текелія, їх тут же закували в кайдани.

У цей час на Січ ринуло царське військо. Завойовники пограбували січову скарбницю, військову канцелярію, забрали козацькі клейноди, зброю. В церкві здирали золотом-сріблом гаптовані ризи з образів, розбили іконостас і все те забрали з собою. Такого варварства не чинили найзапекліші вороги України турки і татари, Як "довірливі" християни.

Старі запорожці, обпечені вітрами військових походів, дивлячись на руйнацію Січі, плакали, як малі діти. В день Зелених свят святощі - цінні реліквії козацької культури. Вороги в пошуках золота навіть на цвинтарі розривали могили, розбивали хрести. Через кілька днів на місці Січі - одна руїна, все було спалено і перерито.

Доля Калнишевського трагічно сумна. Протримавши волелюбного "батька" - 86-річного козарлюгу - більше року в московській в'язниці, нібито для слідства, 29 липня 1776 року "по височайшому повелєнію" Катерини II останнього отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського під суворою таємницею відправлено на Соловецькі острови. Там, серед вод холодного Білого моря, існував монастир, який відігравав роль не релігійного центру, а був місцем заслання та ув'язнення "неугодних" царському уряду. Солдатам і монахам наказали утримувати небезпечного злочинця "безвипускно", із забороною стосунків з ким би то не було, листування, під посиленою вартою.

На "святому соловецькому острові в монастирських мурах під самими баштами - підземні тюрми. Найстрахітливіша камера викладена диким каменем, куди просочувалась вода. В її підземелля закидали найтяжчих Злочинців. Крізь невеличкий отвір у мурі в'язневі подавали харчі і воду. Одежа каторжника перетлівала на лахміття, нігті виростали як пазурі, закутані в кайдани обидві ноги і ліва рука не дозволяли відбиватися від щурів, які зграями нападали обгризаючи ніс, вуха, пальці. В'язні в таких камерах не довго жили. Вони або ставали блаженними, тобто божевільними, або вмирали. В такому "кам'яному мішку" 25 років тримали Петра Калнишевського. За весь цей час монахи не знали "кто етот опасный преступник"

Випускали з камери тричі на рік: на Різдво, на Великдень та Преображення. Указом від 2 квітня 1801 р. цар Олександр І звільнив Петра Калнишевського. Побачивши його цар жахнувся. Волосся 110-річного в'язня сягало до землі, одягу майже не було, він оглух і осліп. За маніфестом царя ув'язнений одержав "волю". Довголітній старець залишився на острові в монастирі до самої смерті. Помер Петро Калнишевський 31 жовтня 1803 року.

У 1887 р. український історик Дмитро Яворницький, шукаючи сліди запорозьких ватажків, приїхав на Соловки і під стінами головного монастиря побачив три надмогильні плити. Напис на одній з них

свідчив: "Здесь погребемо тело в бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожеской грозной Сени козаков атамана Петра Калнышевскава". Молодий вчений знайшов також документи в архівах монастиря, розмовляв з ченцями, записав з їх уст перекази про перебування цього першого українського мученика у підземних в'язницях (Половецького кремля.

Пізніше історик писав про Петра Калнишевського у своїй праці Історія запорозьких козаків".

Коли у 1965 році у видавництві" Дніпро" вийшла книга Івана Миколайовича "В пошуках скарбів", в якій автор розповідає історію зстаннього кошового отамана та історію пошуку могли Д. Яворницьким, вона була сприйнята з великим ентузіазмом і справила неабияке враження на всіх патріотично настроєних українців: ті роки були роками національного піднесення.

У тій же книжці: " Десь у 80-х роках минулого сторіччя Соловки відвідав громадський діяч Архангельська М.А. Калнич. Він поцікавився долею запорозького отамана і попросив старих монахів показати йому місце ув'язнення Калнишевського.

Калнич так описує цю камеру: " Житло в'язня має форму лежачого зрізаного конуса з цегли завдовжки чотири аршини і завширшки сажень. і., запліснявілі, повітря затхле, задушливе. У вузькому кінці камери є маленьке віконце вершків шість уквадраті. Промінь світла, немов крадькома, через - три рвами і двоє ґрат тьмяно освітлює цей страшний каземат. При такому світлі читати можна було тільки в найсвітліші дні, та й то з великим напруженням зору. Після півгодинного перебування в задушливій атмосфері каземату стає тяжко дихати, кров припливає де голови, з'являється якесь безмежне почуття страху... У кожного, хто туї побував, хай він буде найсуворішою людиною, мимоволі виривається : грудей якщо не крик жаху , то тяжке зітхання, і з язика злітає запитання "Не вже тут можна жити? Невже люди були настільки міцні, що могли витерпіти роки цього могильного життя.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Петро Сагайдачний – українець з доби Відродження

Петро Сагайдачний, православний шляхтич, родом із Самбора, що в Червоній Русі, був син Конона (за тодішньою вимовою «Конаша») Сагайдачного, звідки й походить його ім'я по батькові, яке вважають, звичайно, за родове. Про виховання Петра Конашевича відомо тільки те, що він навчався в училищі, яке виникло завдяки опіці князя Костянтина Острозького в Острозі на Волині. Чи продовжував далі освіту, ніхто не знає. Але факти його біографії, які дійшли до нас, дають підставу стверджувати, що він належав до надто освічених людей ...

Конституційні акти ЗУНР

18 жовтня 1918 p. українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, пре­дставників політичних партій, духівництва та студентства Галичини та Буковини. Збори обрали Українську Національну Раду як полі­тичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її головою (президентом) став Є.Петрушевич. Українська Національна Рада постановила взяти долю народу в свої руки. В її рішенні було записано: І) всі українські землі під ...

Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 – початок 1918 рр

У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 р. в Петрограді перемогло збройне повстання, очолюване більшовиками Полії у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради, — партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище ...