Search:

Біографія Лесі Українки

Реферати » Література українська » Біографія Лесі Українки

У Колодяжному Леся пробула до початку березня. А неспокій все краяв і краяв серце. З Києва сестра не сповіщала нічого доброго – тільки про безчинства влади. А Квітка мовчав. Де він там? На початку року Климент працював у Іванкові Радомильшського повіту Київської губернії, затим був переведений у Малин. Де ж він зараз? Чого мовчить, адже «обіцяв щодня писати хоч по два слова»?

Й ось, нарешті, лист і поштова картка: Климент сповіщав, що хворіє. Леся стрепенулася: тільки б не було туберкульозу, адже симптоми хвороби надто промовисті… Листом звертається до сестри й просить умовити Климента проконсультуватися у лікаря й з’ясувати, що треба для «рятунку» її милого. Крім того, Лесю непокоїли складні стосунки Климента з названими батьками, а тепер і їхня байдужість до нього. «Поможи мені, - писала Леся до Ольги, - боротися з халатністю його родичів у сьому напрямі – його треба вирвати з тої обстановки, всю небезпеку якої чужий чоловік, хоч би лікар, не може навіть збагнути. Се ж друге видання тої обстановки, в якій загинув Сергій Костянтинович. Ти можеш собі здумати, в який жах кидає мене ся аналогія! »

Вона хотіла, щоб Кльоня, якщо зможе, приїхав відпочивати в Колодяжне. Стосовно неї самої, то їй тут і «фізично… спокійніше й вигідніше», й жити – економніше, та й батьку, вочевидь, хочеться, щоб вона довше побула поряд. Однак якщо здоров’я Кльоні під загрозою і йому, не гаючись, треба їхати лікуватись, то вона готова будь-куди їхати з ним. Звісно, краще було б їхати на європейський курорт – вони кращі від російських, а життя на них не дорожче, ніж на кримських. От тільки дорога та оформлення паспортів вимагає грошей.

…Леся повернулася в Київ, а за кілька днів від’їхала з Квіткою в Крим. Планували зупинитися в Балаклаві, але різко похолодало й молоді люди змушені були перебратися ближче до моря, в Ялту. Там погода була кращою, але далеко не весняною. Зупинилися в готелі «Ялта». Думалося, що не надовго, та стан Климента погіршився: відкрилася горлова кровотеча. З переїздом на квартиру довелося відкласти. І лише за декілька тижнів, коли Кльоні стало краще, вибралися на дачу Розанова.

…Вона любила його, цього молодого гарного чоловіка. Її почуття стало відповіддю на його любов. Їй було байдуже, що Климент молодший від неї. Вона навчилася стоїчно сприймати непорозуміння з боку рідних і не пригнічувати своїх почуттів. Вона його любила. Її душу переповнювало тепло й бажання бути йому потрібною, і вона готова була піклуватися про нього, скільки мала сили.

Можливо, саме тогочасні Лесині думки та почуття, накладаючись одні на одних, підвели письменницю до творчого переосмислення легенди про молодого Мохаммеда і чи не вдвічі старшу Хадіджу, яка стала його коханою дружиною на багато років – і з-під пера Лесі вийшов драматичний діалог «Айша і Мохаммед» (4, 100-106). У ньому письменниця оповіла, як молоденька Айва після смерті

Хадідджі стала новою дружиною Мохаммеда. Але не єдиною: чоловік згодом взяв

собі десять жон. А між тим ходив на цвинтар до могили першої дружини. Й забрало те спокій в Айші. Вона хотіла збагнути: «Як і за віщо можна так любити стару, негарну, навіть мертву жінку? » На що Мохаммед відповідав: «Не рвися, люба, і не рви мене. Є таємниці в Бога, їх збагнути не важимося». В його очах Хадідджа ніколи не була «ні гарною, ні молодою» - він «злічив всі зморшки на її обличчі». Не забував він ніколи й скільки їй літ – того «й сусіди не дали б забути». Та було в ній «щось вічне», що не вмирає…

«Айша й Мохаммед» була закінчена в квітні. А в травні Леся Українка завершила працю над однією зі своїх кращих драм: з’явилася «Касандра» (4, 9-99). Її задум сягає ще 1903року, коли письменниця, продумуючи майбутні образи твору, подала таку характеристику головної героїні, намітивши тим самим основні риси її характеру й поведінку: «…Ся трагічна пророчиця, із своєю ніким не признаною правдою, зі своїм не признаним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо й пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди її слова залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити…» Коли ж Кассандра й намагалася щось робити, то діла її гинули «марне», бо «діла без віри мертві суть, а віри в рятунок у неї нема й не може бути». Вона все «провидить», але не «холодним знаттям філософа», а інтуїтивно, не розумом, а почуттям, тому вона й не говорить: «Я знаю», а лише: «Я бачу».

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Подібні реферати:

Цвіт щастя

«ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ—ЛЮДИНА?» Богдан Лепкий Цвіт щастя Малий хлопчик запитав маму, що таке щастя. Мати, не знаючи, як пояснити, говорила дитині, що то доля, такий гарний цвіт, який важко дістати, але від нього на серці робиться мирно й весело. Хлопчик хотів принести того цвіту для себе й для матусі, але не знав, де він росте. І ненька показала йому луки за ставком, але сказала, що він ще малий, слабкий, хай піде пізніше, як виросте. Дитя замислилося. Уночі, коли всі спали, хлопчик устав і пішов до ставу. Йому здалося, що ...

Дмитро Павличко

Інтернаціоналізм його мислення і совісті, виплеканий в надрах рідного народу, розкрився і задзвенів високою нотою у віршах суворих і ніжних. Ми відчуваємо, як сердечний біль поета переливається в «біль Гренади і траур­ну зажуру Конго», а глибокі свої симпатії він адресує кубинським дівчатам, що за боро­дачем офіцером ідуть з важкими автоматами за плечима. Душевна розмова його кладеться до убогої негритянки, рукам її він співає «золоту хвальбу». Чорна моя! У чорну нивку Малим багато я зерен загріб... В мого народу у ...

Життєвий і творчий шлях В.Стуса

Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. 1939 року батьки — Семен Дем'янович та Ілина Яківна переїжджають на Донбас у місто Сталіно (нині Донецьк), влаштовуються працювати на один із хімзаводів. 1940 року перевозять до міста дітей. 1954 року Василь закінчує зі срібною відзнакою школу, вступає до Сталінського педагогічного інституту на історико-філологічний факультет за співбесідою (бо медаліст). 1959 року закінчує навчання з червоним дипломом і їде працювати ...