Search:

Роменська фортеця XVII - XVIII століть

Реферати » Архітектура » Роменська фортеця XVII - XVIII століть

Відома з 1604 року, коли Ромни (Ромен) разом із розлогими теренами Посулля захопили князі Корибут-Вишневецькі. У польських актах 1618 року значаться Старі й Нові Ромни. На думку О.Лазаревського, Старі Ромни були укріпленим поселенням на городищі давньоруського Ромна (вперше згаданого в „Повчанні" Володимира Мономаха своїм дітям під 1096 роком, у якому розповідається про виправу князя проти половців), а Нові Ромни були передмістям.

Хоч Ромни як населений пункт вряди-годи згадуються в документах ХV-ХVІ століть, але про тогочасні укріплення достеменних відомостей немає. Можна гадати, що вони були традиційними - дерев'яно-земляними.

Дводільна фортеця, збудована за часів Михайла Вишневецького, складалася з невеликої цитаделі - замку і загальноміських укріплень бастіонної системи, полігональних обрисів у плані, з шістьма бастіонами. Такою показана структура укріплень міста на мапах Г-Л. де Боплана середини XVII століття.

Прямокутний у плані з чотирма наріжними вежами замок займав вузький мисоподібний останець високого правого берега Сули, де в Х-ХІІІ століттях містився дитинець. Довжина замку досягла 250 метрів, ширина - від 50 до 100 метрів; на північному заході він сполучався вузьким перешийком з плато. Тут-таки була надбрамна вежа. Укріплення складалися із земляного валу й частоколу. На кутах, крім веж, замок, можливо, мав ще й невеликі земляні бастіони. Через ворота в східному пряслі валу можна було дістатися Сули. Від замку йшли переважно до річки численні підземні хідники („тайники", потерни, „слухи"). У середині XVIII століття в цих підземеллях переховувався ватажок повстанських загонів Семен Гаркуша. Згадані елементи давньої фортифікації досі не досліджувалися.

У 1632-1633 роках навколо Роменської фортеці розгорталися події російсько-польської війни: її здобули московські війська під командою воєводи Шеїна. Наступного року фортецю повернуто Речі Посполитій. При цьому місто й фортеця були так поруйновані, що їх довелося „осаживать вновь". Мсріплення відбудовано, коли Ромнами володів Адам Казановський. 1644 року місто захопив князь Ярема (Ієремія) Вишневецький (1612-1651 рр.).

Після початку Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648 року Ромни стали центром козацької сотні Миргородського, згодом - Лубенського полку. На той час у складі загальноміської оборонної лінії були чотири надбрамні дерев'яні вежі, а оборонна огорожа складалася з сухого рову, земляного валу й дерев'яного частоколу. Польські війська, що вдерлися на Лівобережну Україну 1652 року, не змогли здобути приступом укріплення. Десь у цей самий час фортифікаційна структура ускладнилася, ставши тридільною: ще на початку XVII століття з'явився район нової забудови - Пригородок на східних схилах плато й частково на надзаплавній терасі. У середині століття для захисту Пригородка з півдня та півночі споруджено земляні вали з двома дерев'яними брамами.

У другій половині цього ж століття у зв'язку зі складними перипетіями військово-політичної боротьби в Гетьманщині фортеця поступово занепала, досить архаїчні вже па ті часи укріплення не модернізувалися. Їх не раз руйнували: 1663 року місто захопив і сплюндрував польський загін полковника Тележинського, а через п'ять років те саме зробили московські стрільці князя Ромодановського. Та найбільших нищень фортеця зазнала під час Північної війни 1700- 1721 років.

18 листопада 1708 року в Ромнах у районі теперішньої Базарної площі розмістилася штаб-квартира Карла XII, тимчасом як основні украінсько-шведські військові сили дислокувалися поблизу Гадяча. Це стало приводом для підступної каральної акції Петра І. У середині грудня частина московської армії рушила на Гадяч. Довідавшись про це, 16 грудня Карл XII виїхав з Ромен до свого війська. Через два дні російський корпус під командою генерала Алларта, не зустрічаючи опору, зайняв Ромни і вчинив там криваву різанину. Згадка про неї є в Шевченковій містерії „Великий льох":

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Подібні реферати:

Загибель і відновлення неоціненних скарбів

І. УСЕ НАЙКРАЩЕ ПУЩЕНО НА ЗЛАМ (доля тисячолітнього Києва) 1936 рік позначився нечуваними в новітній світовій історії руйнаціями художньо-історичних пам'яток у Києві. Ця формула є безумовно точна, бо вже впродовж тривалого часу ніде у світі не нищено (тим більш, свідомо й не вимушено жодними "надзвичайними" обставинами) першорядних архітектурних творінь такої віддаленої від нас доби, як XII століття. А в Києві, в умовах цілковитого миру, без щонайменшого впливу "нездоланної сили", розпочато ...

Церковна архітектура України доби Гетьманщини

Розпланувальна й об'ємно-просторова структура православних храмів доби Гетьманщини (1648-1781 рр.) на сьогодні вивчена досить докладно. Хоча за цієї доби набули розвитку споруди різних функціональних типів - житлові, громадські (культові, адміністративні, навчальні тощо), оборонні, виробничі і т.д., проте провідним функціональним типом упродовж усієї доби були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції. У православному церковному будівництві попередні дослідники [1-7] виділили дві чітко ...

Пам’ятки архітектури Київської Русі

Окинувши оком збережені до нас пам’ятки архітектури – дерев’яної у мурованої, різьби, малярства й т.зв. ужиткового мистецтва, переконуємося, що, незважаючи на дуже корисні гопелітичні умови нашого історичного життя, були ми народом творчим і самобутнім, а рівночасно незвичайно чутливим на сторонні культурні випливи. Чужі зразки сприймали, не хапаючись за “останні крик моди”, але з розвагою пристосовували до своїх культурних вимог і естетичних потреб ті з них, що не були запереченням нашої мистецької волі, природи й ...