Search:

Роменська фортеця XVII - XVIII століть

Реферати » Архітектура » Роменська фортеця XVII - XVIII століть

Відома з 1604 року, коли Ромни (Ромен) разом із розлогими теренами Посулля захопили князі Корибут-Вишневецькі. У польських актах 1618 року значаться Старі й Нові Ромни. На думку О.Лазаревського, Старі Ромни були укріпленим поселенням на городищі давньоруського Ромна (вперше згаданого в „Повчанні" Володимира Мономаха своїм дітям під 1096 роком, у якому розповідається про виправу князя проти половців), а Нові Ромни були передмістям.

Хоч Ромни як населений пункт вряди-годи згадуються в документах ХV-ХVІ століть, але про тогочасні укріплення достеменних відомостей немає. Можна гадати, що вони були традиційними - дерев'яно-земляними.

Дводільна фортеця, збудована за часів Михайла Вишневецького, складалася з невеликої цитаделі - замку і загальноміських укріплень бастіонної системи, полігональних обрисів у плані, з шістьма бастіонами. Такою показана структура укріплень міста на мапах Г-Л. де Боплана середини XVII століття.

Прямокутний у плані з чотирма наріжними вежами замок займав вузький мисоподібний останець високого правого берега Сули, де в Х-ХІІІ століттях містився дитинець. Довжина замку досягла 250 метрів, ширина - від 50 до 100 метрів; на північному заході він сполучався вузьким перешийком з плато. Тут-таки була надбрамна вежа. Укріплення складалися із земляного валу й частоколу. На кутах, крім веж, замок, можливо, мав ще й невеликі земляні бастіони. Через ворота в східному пряслі валу можна було дістатися Сули. Від замку йшли переважно до річки численні підземні хідники („тайники", потерни, „слухи"). У середині XVIII століття в цих підземеллях переховувався ватажок повстанських загонів Семен Гаркуша. Згадані елементи давньої фортифікації досі не досліджувалися.

У 1632-1633 роках навколо Роменської фортеці розгорталися події російсько-польської війни: її здобули московські війська під командою воєводи Шеїна. Наступного року фортецю повернуто Речі Посполитій. При цьому місто й фортеця були так поруйновані, що їх довелося „осаживать вновь". Мсріплення відбудовано, коли Ромнами володів Адам Казановський. 1644 року місто захопив князь Ярема (Ієремія) Вишневецький (1612-1651 рр.).

Після початку Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648 року Ромни стали центром козацької сотні Миргородського, згодом - Лубенського полку. На той час у складі загальноміської оборонної лінії були чотири надбрамні дерев'яні вежі, а оборонна огорожа складалася з сухого рову, земляного валу й дерев'яного частоколу. Польські війська, що вдерлися на Лівобережну Україну 1652 року, не змогли здобути приступом укріплення. Десь у цей самий час фортифікаційна структура ускладнилася, ставши тридільною: ще на початку XVII століття з'явився район нової забудови - Пригородок на східних схилах плато й частково на надзаплавній терасі. У середині століття для захисту Пригородка з півдня та півночі споруджено земляні вали з двома дерев'яними брамами.

У другій половині цього ж століття у зв'язку зі складними перипетіями військово-політичної боротьби в Гетьманщині фортеця поступово занепала, досить архаїчні вже па ті часи укріплення не модернізувалися. Їх не раз руйнували: 1663 року місто захопив і сплюндрував польський загін полковника Тележинського, а через п'ять років те саме зробили московські стрільці князя Ромодановського. Та найбільших нищень фортеця зазнала під час Північної війни 1700- 1721 років.

18 листопада 1708 року в Ромнах у районі теперішньої Базарної площі розмістилася штаб-квартира Карла XII, тимчасом як основні украінсько-шведські військові сили дислокувалися поблизу Гадяча. Це стало приводом для підступної каральної акції Петра І. У середині грудня частина московської армії рушила на Гадяч. Довідавшись про це, 16 грудня Карл XII виїхав з Ромен до свого війська. Через два дні російський корпус під командою генерала Алларта, не зустрічаючи опору, зайняв Ромни і вчинив там криваву різанину. Згадка про неї є в Шевченковій містерії „Великий льох":

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Подібні реферати:

Історико-архітектурний огляд Візантії

Історія Візантії починається з IV століття, відтоді, коли на трон Римської імперії зійшов імператор Костянтин (324-337 р. правління). Він переніс столицю імперії в місто Константинополь. Це дуже жалюгідно відбилося на Римській імперії, що розкололася в результаті на двох частин ( Західну і Східну, котра й одержала згодом в істориків назва Візантії. Незадовго до цього, у 313 р., Міланський едикт дозволяє вільне віросповідання християнства, а в 395 р. воно було визнано офіційною релігією обох частин імперії. Навряд чи можна ...

Софійській собор

Створена в далекому XI сторіччі Софія Київська в усі часи захоплювала і продовжує захоплювати людей як видатний витвір мистецтва. Ще давньоруський письменник Іларіон сказав про неї: „Церкви дивна й славна всем округниим странам..." Навколо Софійського собору височіли патрональні Ірининська та Георгіївська церкви, кам'яні князівські та боярські палаци, дерев'яні житла киян. Важливе містобудівниче значення зберіг храм у наступні часи — і після навали орд степових кочовиків у грізному 1240 році, коли, ...

Церковна архітектура середньовіччя

Доба середньовіччя – це досить тривалий історичний період, надзвичайно насичений подіями в культурному житті людства. Термін середні “середні віки” виникає в Італії ХV-ХVІ ст. Деякі італійські гуманісти під цим терміном розуміли період глибокого занепаду європейської культури, втілення догматизму, релігійного фанатизму, придушення свободи особистості. Період виразного домування середньовічної культури у Середземномор’ї умовне поділяють на три основні етапи: Раннє Середньовіччя – ІV-VІІІ ст.; Зріле Середньовіччя – ІХ-ХІІ ...