Search:

Філософія. Її предмет та функції

#39;язане із суто онтологічним питанням про те, що саме лежить в основі знань: матеріальний чи ідеальний світ (Бог, відчуття, сприйняття, досвід). Ні у сенсуалістів, ні у раціоналістів не було (і немає) єдиного розуміння того, який онтологічний фундамент Буття (матерія, природа чи ідеальний світ) визнається джерелом знань. Питання про напрямок розвитку знань — чи воно ґрунтується на відчуттях, досвіді і підіймається до раціонально-теоретичних узагальнень, чи, навпаки, має вихідний фундамент у розумі і рухається до досвідної, чуттєвої сфери — було тісно пов'язане з дослідженням теоретико-пізнавальної специфіки форм чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) і форм раціонального знання (понять, суджень, умовиводів). Історичне значення боротьби раціоналізму і сенсуалізму в сфері гносеології полягає в тому, що вона сприяла не тільки конкретно-науковому, ретельному філософському дослідженню особливостей чуттєвих (досвідних) та раціональних форм знання. Тривалий час ці дослідження відбувалися під знаком все більшого протиставлення чуттєвих та раціональних форм знання. Але в історичній перспективі ця гносеологічна епоха закладала фундамент для того адекватного вирішення проблем, за яким чуттєве (досвідне) та раціональне — це не антиподи, а діалектичне взаємодоповнюючі структурні і в той же час динамічні елементи цілісного процесу людського пізнання. Своєрідність сучасного контексту постановки й розв'язання теоретико-пізнавальної проблеми джерела людських знань визначається як особливостями рівня розвитку наукових знань, так і особливостями сучасного арсеналу теоретико-пізнавальних категорій. Теоретико-пізнавальне осмислення якісних змін у науці сприяло збагаченню категоріальної "мережі" гносеології, введенню поряд із категоріями "чуттєве знання", "раціональне знання" категорій "емпіричне знання", "теоретичне знання". А це пов'язано з вичлененням проблеми співвідношення емпіричного і теоретичного знання в науці. Оскільки йдеться про особливості теоретико-пізнавальних проблем науки, проблема співвідношення чуттєвого і раціонального повсякденного знання у "знятому" вигляді перейшла в нову проблему. У сучасній науці виявилась структурна складність, неоднорідність компонентів або "шарів" емпіричного і теоретичного знання. Емпіричне знання як система взаємопов'язаних спостережень, вимірювань і експериментів, що задовольняють критерії побудови і розвитку наукового знання, має специфічні ознаки порівняно з чуттєвим (досвідним), повсякденним знанням не в останню чергу і тому, що теоретичне знання обумовлює особливості конструювання спеціальних приладів, експериментального обладнання. Теоретичне знання в науці відрізняється від повсякденного раціонального знання, оскільки відповідає вимогам наукової та філософської логіки та методології науки і чіткості та однозначності використання понять і мови науки взагалі, Сучасна математика, що належить до теоретичного знання, як підкреслюють А.М.Фінкельштейн і В.Я.Крейнович, "на відміну від математики кінця XIX — початку XX ст., яка в основному обмежувалася дослідженнями об'єктів, що мають прямий фізичний смисл, нагромадила і продовжує нагромаджувати велику кількість суто формальних, безпосередньо не мотивованих фізикою моделей, які, однак, можуть бути, і досить часто бувають, математичним підґрунтям альтернативних теорій". З урахуванням цього оптимальна стратегія здобування нового емпіричного знання в сучасній науці "полягає вже не в простому нагромадженні нових експериментальних даних, а в постановці в основному лише таких експериментів, які дають змогу виключати найбільшу кількість альтернативних теоретичних концепцій". Розвиток наукового пізнання від теоретичних конструкцій розуму до пошуку реальних прототипів цих конструкцій в об'єктивному світі — це прояв дедалі зростаючої ролі людського розуму в процесі пізнання. Не тільки математика, а й логіка і фізика нині дають численні приклади, коли чисто теоретично сконструйовані системи накладаються як пояснювальні схеми на певні фрагменти, "зрізи" дійсності і виявляють свою, на перший погляд, дивовижну емпіричну фундаментальність. Такий механізм руху пізнання визначав перехід від неевклідових геометрій до розуміння фізичного простору в теорії відносності. Поняття джерела знань про світ — відчуттів, досвід

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Подібні реферати:

Закон заперечення заперечення

Закон заперечення заперечення відображає об'єктивний, закономірний зв'язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення елементів старого і утвердження елементів нового, тобто і в новому є старе, але в перетвореній формі, в "знятому" вигляді. Основою діалектичного заперечення є суперечність. Це єдність протилежностей, момент зв'язку старого і нового, відмова від першого із збереженням того, що необхідне для розвитку ...

Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу

Якби навіть генії всіх часів зійшлись і об'єднали свої зусилля, то і тоді за допомогою передбачень вони все ж не могли б повести науку далеко вперед, бо корінні помилки, допущені першими зусиллями розуму, не виліковуються перевагами наступних дій і ліків. Ф.Бекон Проблема практики завжди є проблемою дослідження основ людського життя. Найважливішою ознакою людського способу буття виступає те, що його умови не є чимось лише даним, наявним, готовим; вони створюються в процесі історичного саморозвитку людини. Необхідність ...

Антропосфера, соціосфера, біотехносфера

З появою людини в історії біосфери розпочався новий період. Об'єднавшись у групи, роди і племена, застосовуючи знаряддя праці і вогонь, люди стали активно впливати на біосферу і самі пристосовуватися до умов природного середовища. Коли біологічні механізми пристосування до нових природних умов виявлялись недостатніми, включалися соціальні механізми, тобто людина змінювала природу у відповідності зі своїми потребами. В системі "суспільство — природа" з'явилася нова рушійна сила — антропогенний фактор. Як ...