Search:

Філософія. Її предмет та функції

х стежок" руху людської думки. В системі філософського знання всі без винятку функції філософії перетинаються, тобто жодна частина філософського знання, яка реалізує кожну із функцій філософії, не може ефективно розвиватись без ефективного розвитку інших. Так, гносеологічні висновки щодо можливості або неможливості пізнання істини обумовлюють різні і навіть протилежні світоглядні, онтологічні, праксеологічні, методологічні і аксіологічні висновки. Із світоглядної точки зору прямо протилежним чином буде розумітись місце людини в світі, якщо, наприклад, виходити із гносеологічних настанов німецького філософа Х.Файхінгера і творця теорії відносності А.Ейнштейна. Згідно з концепцією фікціоналізму Х.Файхінгера, наше уявлення про світ "як колосальне переплетення фікцій" протистоїть дійсності, яка недоступна пізнанню. Цілком зрозуміло, що він не може запропонувати будь-якого критерію для розрізнення істини і заблудження. А.Ейнштейн писав: природа людини така, що вона завжди намагається скласти для себе простий і неперевантажений зайвими подробицями образ навколишнього світу. При цьому вона намагається побудувати картину, яка б певною мірою давала реальне відображення того, що людський розум бачить у природі. Та й про яку онтологічну картину світу можна серйозно ставити питання у випадку з гносеологічними настановами Х.Файхінгера? Про онтологію фікцій? А.Ейнштейн близько 30 останніх років свого життя присвятив розробці теорії поля, в якій фактично, намагався втілити новий онтологічний варіант фізичної картини світу. Розмежування гносеологічних позицій у розв'язанні проблеми істини безпосередньо пов'язане з праксеологічною функцією філософії. Практика не тільки як об'єктивні процеси взаємодії людей і природи, взаємодії людей, їх угрупувань, а й як практика пізнавальної і, зокрема, наукової діяльності потребує філософських узагальнень. Праксеологічний вимір філософського знання пов'язаний не тільки з аналізом і узагальненнями своєрідності взаємних змін людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому в практиці їх взаємодії, а й у практиці наукових спостережень, вимірів, експериментів. Крім того, є великий прошарок практики і окремих людей, і людства в сферах діяльності, які виходять в основному за межі пізнавально-раціональної сфери. В тих сферах, де не тільки відносно незначну питому вагу мають раціональні і наукові способи постановки і вирішення питань, панують вогненні спалахи емоцій, відчайдушні прояви незламної волі (не тільки як у Прометея, а й як у Сізіфа), де з глибин підсвідомості виникають казкові, дивовижні музичні (як у М.Паганіні), поетичні (як у Т.Шевченка), драматичні (як у У.Шекспіра) образи. Практика значною мірою нераціональних форм осягнення світу в мистецтві, в моралі, в релігії і т.д. стала основою виділення в філософському знанні таких розділів, як естетика, етика, філософія, релігія. Своєрідне місце посідає в діяльності людей конкретно-історичне життя людства в таких його спільнотах, як раса, плем'я, народ, етнос, нація. Осмислення цієї сфери в проблематиці філософії як теоретичного світогляду спричинила виникнення такої галузі філософських знань, як філософія історії. А практика політичного і нормативно-правового життя привела до виникнення філософії політики і філософії права. Осмислення ж досвіду розвитку філософії привело до виникнення історії філософії. Складається, здавалося б, парадоксальна ситуація. З одного боку, філософія є теоретична, раціональна форма світогляду. А з іншого — далеко не всі сфери практичної життєдіяльності людей, які узагальнює філософія, належать до теоретичної або раціональної сфери. Але парадоксу тут немає. Оскільки Буття взагалі і Буття людей "різнобарвні", "мозаїчні", то теоретичність філософії полягає не в тому, щоб як у тиглі "переплавити" в одну сіру теоретикоподібну масу якісне багатство світу, а в тому, щоб засобами раціонального дискурсувідтворити як єдність, спільні риси, зв'язок різноманітних форм світу, так і неповторну "тональність звучання" кожної струни (об'єкта, події, процесу) Всесвіту. Фактично протягом усієї історії філософії ідеал Піфагора — виразити Всесвіт як "гармонію сфер" — не покидав найбільш далекоглядних філософів. Це стосується і Платона, і Арістотеля, і Лейбніца, і Канта, і Гегеля. Суттєвою функцією філософського знання є методологічна. Дл

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Подібні реферати:

Принципи діалектики

Принцип (від лат. principium) — начало, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, котрими вона користується у своєму житті. Термін "принцип" набув широкого вжитку. Кажуть: "принципова людина", тобто тверда, цілеспрямована, непідкупна, непоступлива; "у нього немає ніяких принципів", тобто немає стрижня, волі, переконань тощо. У філософському плані поняття "принцип" означає фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції, ...

Психоаналіз і неофрейдизм

Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, яке розкривало б та пояснювало поряд із механізмами функціонування людської психіки також і закономірності суспільного розвитку. Але з часом його теоретичні положення та установки почали застосовуватись у філософії для пояснення особистісних, культурних та соціальних феноменів. Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та ...

Філософія. Її предмет та функції

Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом —одне з видатних надбань людської цивілізації та культури. Вона — не тільки візитна картка цивілізації і культури, а й їхня основа та животворний фермент. Але історично так склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу самоусвідомлюючих особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства. Філософські ідеї, школи, напрями подібно до людей, які ...