Search:

Динаміка розвитку культури

В народній творчості XVIII ст. значне місце займають історичні пісні. Були це передовсім пісні про народних месників-гайдамаків і їх драматичну боротьбу з польсько-шляхетським гнобителями на Правобережжі. Окрему групу пісень творять чумацькі пісні, в яких змальовуються важкі обставини з життя чумаків, що відбували далекі і небезпечні подорожі за сіллю на Крим. До героїчного епосу українського народу, разом з історичними думами, і піснями, належать теж своєрідні пісні, ніби старовинні баляди, в яких відображено боротьбу народу проти турецько-татарського чи польського поневолення. У своїй усній словесності, приказках, піснях, казках, - писав Іван Франко, - український народ своєю кров’ю і своїми кістками писав історію своєї боротьби за волю і поставив тривкий пам’ятник своєї здорової, розумної, чесної мислі, своєї прихильності до світла, справедливості. А за висловом Т.Шевченка, українська народна словесність, що є безсмертним надбанням народу –

«наша дума, наша пісня

не вмре, Не загине.

От де люди наша слава –

слава України».

Найбільш маркантною постаттю культури XVIII ст., зокрема її другої половини був великий мислитель-філософ, письменник Григорій Савич Сковорода.

За примхою графа Потоцького, працею десяток тисяч українських кріпаків, створено з кінцем XVIII ст. в Умані, відому зі своєї краси «Софіївку» (названу у честь його дружини Софії), з розкішними палатами, штучними руїнами, альтанами, водограями, статуями, парками і т.ін.

Найвизначнішими українськими скульпторами останньої третини XVIII ст. були Матвій Полейовський та І.Оброцький. Їх твори були відомі не тільки в Україні, але й поза її кордонами.

Традиційно українське національно-культурне відродження пов’язуємо передовсім з появою «Енеїди» І.П.Котляревського (1798), що перший увів українську живу мову до літератури, з його послідовниками (як напр Г.Квітка-Основ’яненко) і харківським гуртком діячів і літераторів, що творили під подувом ідей романтизму. А науковою базою, що стимулювала їх зусилля був, заснований у 1805 р., Харківський університет, довкруги якого скупчились кращі представники української науки і культурні діячі Слобожанщини.

Українське національне відродження базувалось на попередніх здобутках українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній та духовній культурі. Соціальним підґрунтям для потенційного відродження було українське село, яке зберігало головну його цінність - рідну мову. Виходячи з цього, стартові умови для відродження були кращими у Наддніпрянщині, оскільки тут ще збереглися традиції недавнього державно-автономного устрою, політичних прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося закріпачення, та козацького суду, а найголовніше - тут хоча б частково збереглася власна провідна верства - колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство.

Національне відродження України, попри регіональні особливості, характеризувало всеукраїнські перетворення. Процес українського національного відродження історики, як правило, поділяють натри етапи: період збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII -40-і pp. XIX ст.);

українофільський або культурницький етап (40-і pp. XIX ст. - кінець XIX ст.); політичний етап (з кінця XIX ст.).

Виходець зі слобідської козацької старшини Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) відомий як основоположник української художньої прози. Можна виділити дві основні стильові течії в прозі Г.Квітки. Перша - тяжіння до сентименталізму: у творах "Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов", "Козир-дівка" переважають життєві почуття та переживання, християнсько-моралізаторський світогляд. Друга - перші кроки до етнографічного реалізму крізь романтичну канву. В повістях "Солдатський патрет", "Конотопська відьма", "Мертвецький великдень" Квітка виступає колоритним гумористом, звертаючись до бурлескних традицій, народної фантастики та іронії.

З творчістю І.Котляревського та Г.Квітки-Основ'яненка пов'язане становлення нової української драми. Обидва письменники були визначними організаторами театрального життя першої половини XIX ст., режисерами й акторами полтавського та харківського театрів. П'єси І.Котляревського "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник", комедії Г.Квітки "Сватання на Гончарівці" та "Шельменко-денщик" до цього часу зберегли популярність в театральному репертуарі.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 


Подібні реферати:

Стоунхендж

Стоунхендж - це велична споруда з гігантських кам'яних брил, побудована чотири тисячі років тому на Солсберійській рівнині Британських островів. Зараз вже отримані переконливі свідоцтва того, що Стоунхендж використовувався в якості астрономічної обсерваторії, що дозволяла визначати зміну пір року, а також сонячних та місячних затемнень.Величні руїни зберігають свою таємницю. Чи отримаємо ми звістку, донесену ними з неймовірних глибин тисячоліть? Або, може бути, ще віки людству призначено битися над розгадкою послання, ...

Епоха Просвітництва та її основні риси

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального сус­пільства. Інтелектуальні представники її проповідували со­ціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і гро­мадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "іс­тинного" людського суспільства. Тим самим ...

Театр

Старий театр. Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам все те, що придбали життя, наука і знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей та змагань, якими громадянство в даний час жило. Український народ, як, зрештою, всі інші народи, мав пребагаті зароди драми у своїх ...