Search:

Динаміка розвитку культури

Поява у 1840 p. "Кобзаря" Тараса Шевченка відкрила перед українською культурою нові ідейні та художні горизонти, які зумовили її самобутній розвиток у майбутньому. Геніальний поет, неповторний за творчою манерою художник, активний громадський діяч, який спілкувався з кращими представниками російської, польської та інших культур, людина широких духовних обріїв, Т.Шевченко перебував на висотах передової думки свого часу.

Шевченка традиційно вважають основоположником критичного реалізму в українській літературі, хоча цей реалізм базувався на романтичному світогляді автора. Вже його ранні побутові поеми ("Катерина", "Наймичка", "Сон"), суспільно-політичні поеми ("Єретик", "Сліпій", "Кавказ", "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам .") безжально таврували кривдників народу, причому з власне народних позицій. Шевченко зумів зробити свій голос голосом усього пригнобленого народу і не має собі рівних серед поетів усього світу в поетичному викритті та осуді кріпацтва та самодержавства, національного гноблення й імперського загарбництва. При цьому поет рішуче виступає як проти лжепатріотів, що теоретизують про лібералізм та українофільство по шинках напідпитку, так і проти цілком зденаціоналізованої еліти та інтелігенції, які "кайданами міняються, правдою торгують". Поезія Шевченка будила національно-патріотичні настрої української молоді, доти зрусифікованої або спольщеної. Творчість Т.Шевченка, відгомони ідей кириломефодіївців були головним чинником, який на початку 60-х pp. XIX ст. спонукав ціле гроно обдарованих молодих людей із сполонізованих шляхетських родин Правобережжя повернутися в українське національно-культурне середовище, стати до праці для свого народу. У Харківському університеті виникає "Братство Тарасівців", пізніше репресоване, як і члени Кирило-Мефодіївського товариства. У цілому творчість Т.Шевченка - настільки велике явище в історії української культури, що можна говорити про її визначальний вплив на формування національної свідомості й духовності українців XIX - першої половини XX ст.

Після видатних і яскравих аристократичних художників і скульпторів другої половини XVIII ст. Антона Лосенка, Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, Олександра Венеціанова, Івана Мартоса, чия творча спадщина вважається досягненням російської культури, хоча виростала на українському грунті, пізніше українське образотворче мистецтво на перший погляд може виглядати як порівняно менш виразний "перехідний" період.

Однак саме в цей час мистецькі обрії збагачуються демократичною українською тематикою. Художники вперше докладно зупиняються на народних типажах і яскравих особистостях з народної маси, намагаючись передати їх багатий внутрішній світ, довести, всупереч соціально-майновим відмінностям, рівноцінність для мистецтва простих людей та еліти суспільства. Художники ніби намагаються стерти кордон між класицизмом і романтизмом, досягаючи при цьому значних успіхів у торуванні шляхів до цілком реалістичного живопису. Український національний колорит, національна вдача українців сприяли цьому найбільшою мірою. Тому українська тематика активно розробляється не тільки власне українськими художниками (друзями Т.Шевченка А.Мокрицьким, І.Сошенком, В.Яненком, Г.Васьком), а й росіянами, що певний час жили й працювали в Україні, - В.Тропініним, К.Павловим, М.Сажиним. Не забували художники першої половини XIX ст. і про середній прошарок українського суспільства (див. на мал. портрет юнака з родини Томар роботи Г.Васька). Найбільш прикметною в живописі першої половини XIX ст. постаттю слід, мабуть, визнати колишнього кріпака В.Тропініна, якого ще 1824 p. обрано академіком Петербурзької академії мистецтв. У своїй творчості він одним з перших у Російській імперії звернувся до образу простолюдина-трудівника. Художник створив узагальнений образ представника українського народу ("Українець", припускають, що на портреті зображено Устима Кармелюка), низку портретів селян-кріпаків ("Українка", "Молодий український селянин", "Пряля" та ін.). Справжнім шедевром портретного мистецтва є його "Дівчина з Поділля". Цей та інші твори засвідчують непересічний талант Тропініна як витонченого, майстерного рисувальника, колориста і тонкого психолога. Розширення меж тематичного арсеналу портретного живопису вже у другій половині XIX ст. сприймалося як традиційне і знайшло яскравий та плідний розвиток у творчості багатьох талановитих українських художників, таких як В.Маковський, М.Рачков та багато ін.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 


Подібні реферати:

Духовна культура епохи просвітництва

ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА Соціально-економічні умови розвитку західноєвропей­ської духовної культури доби Просвітництва. Раціоналістична філософія. Енциклопедизм. Зростання ролі літератури в житті суспільства. Особливості розвитку мистецтва доби Просвітництва (архітектура, живопис, музика). СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА Просвітництво - прогресивна ідейна течія епохи становлення капіталізму, пов'язана з боротьбою проти феодальних порядків. Вона ...

Мольєр

ЗМІСТ Ранні роки. 2 Трупа Мольєра в провінції. 2 Паризький період. 3 "Тартюф". 5 «Дон Жуан». 6 «Мізантроп». 6 Ранні роки Великий французький драматург, театральний діяч народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім'ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника, або стати юристом але він вирішив стати актором. За розповіддю Гримаре, першого біографа Мольєра, дід частенько водив онука до Бургундського готелю на вистави трагедій, трагікомедій, в яких блискуче виступав ...

Авангардні напрямки в мистецтві 19-20 століття

Ірраціоналізм був стрижнем культурного розвитку кінця XIX — початку XX ст. Оскільки розчарування в силі розуму пізнати дійсність було однією з основних причин виникнення на початку XIX ст. романтизму, то подібні духовно-культурні процеси кінця XIX—початку XX ст. іноді називають неоромантизмом. Неоромантизм намагався синтезувати і переосмислити європейську культуру, знайти ідейні й психологічні орієнтири для її розвитку в умовах занепаду художньої культури, свідомості й моралі. Діячі культури цього періоду називали себе ...