Search:

Динаміка розвитку культури

Поява у 1840 p. "Кобзаря" Тараса Шевченка відкрила перед українською культурою нові ідейні та художні горизонти, які зумовили її самобутній розвиток у майбутньому. Геніальний поет, неповторний за творчою манерою художник, активний громадський діяч, який спілкувався з кращими представниками російської, польської та інших культур, людина широких духовних обріїв, Т.Шевченко перебував на висотах передової думки свого часу.

Шевченка традиційно вважають основоположником критичного реалізму в українській літературі, хоча цей реалізм базувався на романтичному світогляді автора. Вже його ранні побутові поеми ("Катерина", "Наймичка", "Сон"), суспільно-політичні поеми ("Єретик", "Сліпій", "Кавказ", "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам .") безжально таврували кривдників народу, причому з власне народних позицій. Шевченко зумів зробити свій голос голосом усього пригнобленого народу і не має собі рівних серед поетів усього світу в поетичному викритті та осуді кріпацтва та самодержавства, національного гноблення й імперського загарбництва. При цьому поет рішуче виступає як проти лжепатріотів, що теоретизують про лібералізм та українофільство по шинках напідпитку, так і проти цілком зденаціоналізованої еліти та інтелігенції, які "кайданами міняються, правдою торгують". Поезія Шевченка будила національно-патріотичні настрої української молоді, доти зрусифікованої або спольщеної. Творчість Т.Шевченка, відгомони ідей кириломефодіївців були головним чинником, який на початку 60-х pp. XIX ст. спонукав ціле гроно обдарованих молодих людей із сполонізованих шляхетських родин Правобережжя повернутися в українське національно-культурне середовище, стати до праці для свого народу. У Харківському університеті виникає "Братство Тарасівців", пізніше репресоване, як і члени Кирило-Мефодіївського товариства. У цілому творчість Т.Шевченка - настільки велике явище в історії української культури, що можна говорити про її визначальний вплив на формування національної свідомості й духовності українців XIX - першої половини XX ст.

Після видатних і яскравих аристократичних художників і скульпторів другої половини XVIII ст. Антона Лосенка, Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, Олександра Венеціанова, Івана Мартоса, чия творча спадщина вважається досягненням російської культури, хоча виростала на українському грунті, пізніше українське образотворче мистецтво на перший погляд може виглядати як порівняно менш виразний "перехідний" період.

Однак саме в цей час мистецькі обрії збагачуються демократичною українською тематикою. Художники вперше докладно зупиняються на народних типажах і яскравих особистостях з народної маси, намагаючись передати їх багатий внутрішній світ, довести, всупереч соціально-майновим відмінностям, рівноцінність для мистецтва простих людей та еліти суспільства. Художники ніби намагаються стерти кордон між класицизмом і романтизмом, досягаючи при цьому значних успіхів у торуванні шляхів до цілком реалістичного живопису. Український національний колорит, національна вдача українців сприяли цьому найбільшою мірою. Тому українська тематика активно розробляється не тільки власне українськими художниками (друзями Т.Шевченка А.Мокрицьким, І.Сошенком, В.Яненком, Г.Васьком), а й росіянами, що певний час жили й працювали в Україні, - В.Тропініним, К.Павловим, М.Сажиним. Не забували художники першої половини XIX ст. і про середній прошарок українського суспільства (див. на мал. портрет юнака з родини Томар роботи Г.Васька). Найбільш прикметною в живописі першої половини XIX ст. постаттю слід, мабуть, визнати колишнього кріпака В.Тропініна, якого ще 1824 p. обрано академіком Петербурзької академії мистецтв. У своїй творчості він одним з перших у Російській імперії звернувся до образу простолюдина-трудівника. Художник створив узагальнений образ представника українського народу ("Українець", припускають, що на портреті зображено Устима Кармелюка), низку портретів селян-кріпаків ("Українка", "Молодий український селянин", "Пряля" та ін.). Справжнім шедевром портретного мистецтва є його "Дівчина з Поділля". Цей та інші твори засвідчують непересічний талант Тропініна як витонченого, майстерного рисувальника, колориста і тонкого психолога. Розширення меж тематичного арсеналу портретного живопису вже у другій половині XIX ст. сприймалося як традиційне і знайшло яскравий та плідний розвиток у творчості багатьох талановитих українських художників, таких як В.Маковський, М.Рачков та багато ін.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 


Подібні реферати:

Особливості культури Візантії

План 1. Історичні передумови становлення культу­ри Середньовіччя. 2. Наука і освіта в епоху Середньовіччя. Роз­виток медичних знань. 3. Література й образотворче мистецтво середньовічної Європи. 1. Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій. У культурному житті розмаїта візантійська культуроло­гія розмежовується на такі основні періоди: 1) відмирання античності і встановлення нової середньо­вічної культури в ...

Слово про ввічливість

План. “Життя настільки коротке, щоб людям бракувало часу на ввічливість”(Емерсон). “Хороші манери, чи внутрішній світ?” Етикет. Чи потрібен він? Тактовність. Чи завжди ми пам‘ятаємо про неї? Зовнішній вигляд. Хороший тон. Почуття міри. Взаємна ввічливість – вимога часу. Приклади ввічливості. “Людину творець ліпив за своєю подобою. Та якщо ти відчуваєш власну недосконалість – не варто звинувачувати в цьому когось іншого, найімовірніше ти сам десь загубив божественні риси. Вихід один – повернути їх собі”. “Життя настільки ...

Особливості культури Стародавньої Індії

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними до­сягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку, їй притаманні не тільки довговічність, а й твор­че сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою ґрунтується на соціаль­них інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та ...