Search:

Динаміка розвитку культури

На Русі поряд з монументальним живописом розвивається іконописання — вид культового станкового живопису (ікона). Культ ікон офіційно був прийнятий на сьомому вселенському соборі 787 p. У м. Нікеї. Ікона грец. eikov — зображення, образ) — у християнстві (православ'я, католицизм) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення "святих", якому надають священного характеру. У Візантії у VIII—IX ст. виникло іконоборство — релігійно-політичний рух, спрямований проти шанування ікон, мощей та інших предметів культу.

"В іконопису ми находимо зображення прийдешнього храмового або соборного людства",— стверджує Є. М. Трубецькой, якому належить перше цілісне художньо-історичне й богословське дослідження давньоруської ікони. Русь через християнство (собор, соборність, як символ нового світовлаштування) усвідомлювала свою місію у загальнолюдській культурі. Головна мета тут — виховання просвітленої "внутрішньої людини", і саме ікона стає книгою для народу. Ікона становить органічне ціле з храмом і підпорядкована його архітектурному задуму. Вона має свої засоби зображення: внутрішній стан передається через очі, вуста, жести рук тощо "Читаючий" ікону повинен був стати співучасником духовного піднесення, яке починалося з "роботи душі". В іконі поєднуються радість (піднесення) і скорбота; аскетизм.

Як відомо, майже до VIII ст. християнське мистецтво користується в основному античними формами. З поширенням іконоборства Церква значну увагу приділяє теоретичним проблемам зв'язку християнства і античного мистецтва Визначаються основні особливості ікони, адекватні її власному, а не античному баченню світу й людини. Відмінність між античною і християнською культурою — відмінність між культурою тіла (у широкому розумінні О. Ф. Лосєва) і культурою совісті знаходить тепер своє вираження і в живопису. У художній мові ікони надзвичайно важливе значення має символіка світла, яка у християнстві набула глибокого естетичного змісту. У християнській традиції носієм божественного начала вважається золото (неоплатонізм красу розглядає як світло сонця, блиск золота; у Августина вищою красою виступає Бог). Спорідненість світла-краси з душею віруючої людини утверджується як невід'ємна риса християнського вчення. Золото стає матеріальним носієм світла, уречевленою божественною ясністю (сяючий німб навколо голови Бога-Отця, Христа, Богородиці, святих). "Іконописець,— наголошує П. Флоренський,— виражає християнську онтологію, не пригадуючи її вчення, а філософствуючи своїм пензлем . іконопис є метафізика".

Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності.

На межі XII—XIII ст. зміцнюється давньоруська живописна традиція, іконопис набуває власної художньої мови. На відміну від візантійського трактування, образи святих наділяються поетичністю, людяністю ("Ангел-Золоте Волосся"). З'являються ікони із зображенням перших руських "святих" — Бориса і Гліба. Канонізація князів Бориса і Гліба була актом історичного значення, місцеві культи утверджували міжнародний авторитет Київської Русі, поширювали у народі ідею "божественності" князівської влади. Твором новгородської школи вважається ікона "Борис і Гліб" (кінець XIII — початок XIV ст., Київський державний музей російського мистецтва) з новгородської Знаменської церкви Сава-Вишерського монастиря. Однак дослідниками доведена історична конкретність усіх атрибутів ікони, її подібність до мініатюрних князівських портретів XI ст., що дає підстави вважати її копією київського першоджерела. Традиції Києва поширюються в іконописних школах Галицько-волинського князівства та інших земель.

4. Стилістичні зміни в мистецтві України ХIV – початку ХVIII ст.

У період ХIV - початку ХVIII ст. українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. До них слід віднести роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, соціальне і національне гноблення з боку польських, литовських, угорських, турецьких та інших іноземних загарбників, постійну жорстоку агресію татар. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав. Разом з тим XIV-XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання. Це було пов'язано з необхідністю збереження українського народу як такого, його мови, культури від процесів чужоземної колонізації та асиміляції. Культурні процеси перебували у прямій залежності й підпорядкуванні інтересам національно-визвольної боротьби. Поряд зі збройними формами боротьби широко розгорталася ідеологічна боротьба, яка пронизувала все культурне життя України в цей період.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 


Подібні реферати:

Трипільська культура

Наприкінці 19 століття київським археологом Вікентієм Хвойкою були знайдені останки древнього поселення, що говорили про своєрідну культуру. Зразки матеріальної і духовної культури, аналогічні тим, які знайшов Хвойка, були пізніше знайдені у багатьох місцях Правобережної України. Їхній аналіз привів археологів до думки про те, що вони не мають відношення ані до часів Київської Русі, ані до більш пізніх історичних періодів нашої історії. Саму ж культуру історики охрестили за назвою місця перших розкопок - трипільською. ...

Культура і цивілізація

Суспільство і культура – це два взаємопов’язаних компоненти. Культурна еволюція, власне, і створила сучасну людську цивілізацію. Культурна еволюція так само як і біологічна являє собою форму пристосування людини як живої істоти до навколишнього середовища й забезпечення виживання в ньому й також базується на доборі та передані життєво корисної інформації як основи самозбереження та подальшого пристосовного розвитку. Але за своєю сутністю, характером і наслідками культурна еволюція істотно відрізняється від біологічної. В ...

Особливості культури Візантії

План 1. Історичні передумови становлення культу­ри Середньовіччя. 2. Наука і освіта в епоху Середньовіччя. Роз­виток медичних знань. 3. Література й образотворче мистецтво середньовічної Європи. 1. Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій. У культурному житті розмаїта візантійська культуроло­гія розмежовується на такі основні періоди: 1) відмирання античності і встановлення нової середньо­вічної культури в ...