Search:

Динаміка розвитку культури

На Русі поряд з монументальним живописом розвивається іконописання — вид культового станкового живопису (ікона). Культ ікон офіційно був прийнятий на сьомому вселенському соборі 787 p. У м. Нікеї. Ікона грец. eikov — зображення, образ) — у християнстві (православ'я, католицизм) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення "святих", якому надають священного характеру. У Візантії у VIII—IX ст. виникло іконоборство — релігійно-політичний рух, спрямований проти шанування ікон, мощей та інших предметів культу.

"В іконопису ми находимо зображення прийдешнього храмового або соборного людства",— стверджує Є. М. Трубецькой, якому належить перше цілісне художньо-історичне й богословське дослідження давньоруської ікони. Русь через християнство (собор, соборність, як символ нового світовлаштування) усвідомлювала свою місію у загальнолюдській культурі. Головна мета тут — виховання просвітленої "внутрішньої людини", і саме ікона стає книгою для народу. Ікона становить органічне ціле з храмом і підпорядкована його архітектурному задуму. Вона має свої засоби зображення: внутрішній стан передається через очі, вуста, жести рук тощо "Читаючий" ікону повинен був стати співучасником духовного піднесення, яке починалося з "роботи душі". В іконі поєднуються радість (піднесення) і скорбота; аскетизм.

Як відомо, майже до VIII ст. християнське мистецтво користується в основному античними формами. З поширенням іконоборства Церква значну увагу приділяє теоретичним проблемам зв'язку християнства і античного мистецтва Визначаються основні особливості ікони, адекватні її власному, а не античному баченню світу й людини. Відмінність між античною і християнською культурою — відмінність між культурою тіла (у широкому розумінні О. Ф. Лосєва) і культурою совісті знаходить тепер своє вираження і в живопису. У художній мові ікони надзвичайно важливе значення має символіка світла, яка у християнстві набула глибокого естетичного змісту. У християнській традиції носієм божественного начала вважається золото (неоплатонізм красу розглядає як світло сонця, блиск золота; у Августина вищою красою виступає Бог). Спорідненість світла-краси з душею віруючої людини утверджується як невід'ємна риса християнського вчення. Золото стає матеріальним носієм світла, уречевленою божественною ясністю (сяючий німб навколо голови Бога-Отця, Христа, Богородиці, святих). "Іконописець,— наголошує П. Флоренський,— виражає християнську онтологію, не пригадуючи її вчення, а філософствуючи своїм пензлем . іконопис є метафізика".

Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності.

На межі XII—XIII ст. зміцнюється давньоруська живописна традиція, іконопис набуває власної художньої мови. На відміну від візантійського трактування, образи святих наділяються поетичністю, людяністю ("Ангел-Золоте Волосся"). З'являються ікони із зображенням перших руських "святих" — Бориса і Гліба. Канонізація князів Бориса і Гліба була актом історичного значення, місцеві культи утверджували міжнародний авторитет Київської Русі, поширювали у народі ідею "божественності" князівської влади. Твором новгородської школи вважається ікона "Борис і Гліб" (кінець XIII — початок XIV ст., Київський державний музей російського мистецтва) з новгородської Знаменської церкви Сава-Вишерського монастиря. Однак дослідниками доведена історична конкретність усіх атрибутів ікони, її подібність до мініатюрних князівських портретів XI ст., що дає підстави вважати її копією київського першоджерела. Традиції Києва поширюються в іконописних школах Галицько-волинського князівства та інших земель.

4. Стилістичні зміни в мистецтві України ХIV – початку ХVIII ст.

У період ХIV - початку ХVIII ст. українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. До них слід віднести роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, соціальне і національне гноблення з боку польських, литовських, угорських, турецьких та інших іноземних загарбників, постійну жорстоку агресію татар. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав. Разом з тим XIV-XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання. Це було пов'язано з необхідністю збереження українського народу як такого, його мови, культури від процесів чужоземної колонізації та асиміляції. Культурні процеси перебували у прямій залежності й підпорядкуванні інтересам національно-визвольної боротьби. Поряд зі збройними формами боротьби широко розгорталася ідеологічна боротьба, яка пронизувала все культурне життя України в цей період.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 


Подібні реферати:

Духовні спустошення і трансформації в Українському суспільстві XX ст

Мені не подобається часто вживаний нині термін: "духовний геноцид". Застосування терміну геноцид до явищ небіологічного характеру робить цей термін усього лиш гострою емоційною метафорою, яка - хоч це і парадоксально - не передає глибини трагізму і тривалості наслідків того, що пережив український народ у сфері духу і культури. Геноцид - це винищення певного соціуму, а в переносному значенні - злочинна дія, після якої в певних сферах суспільного життя залишається "випалена земля". Те, що робилося в ...

Стоунхендж

Стоунхендж - це велична споруда з гігантських кам'яних брил, побудована чотири тисячі років тому на Солсберійській рівнині Британських островів. Зараз вже отримані переконливі свідоцтва того, що Стоунхендж використовувався в якості астрономічної обсерваторії, що дозволяла визначати зміну пір року, а також сонячних та місячних затемнень.Величні руїни зберігають свою таємницю. Чи отримаємо ми звістку, донесену ними з неймовірних глибин тисячоліть? Або, може бути, ще віки людству призначено битися над розгадкою послання, ...

Ідейні та художньо-естетичні засади модернізму

Пробудження нової естетичної свідомості Складні процеси відбуваються сьогодні у вітчизняному мистецтві. Ламаються стереотипи псевдореалізму, не витримують критики колишні й новітні кон'юнктурні теми, зникає старий ходульний герой з його удаваним пафосом і не менш удаваним романтизмом. Йде пошук нової образності, що ґрунтується на перетвореній тематиці та оновленому герої, на принципово інших виражальних засобах. В усіх видах мистецтва спостерігаємо елементи модернізму й постмодернізму, художній авангард минулого та ...