Search:

Довженко О. - яскравий представник укр. культури

Висновки можуть бути надзвичайно простими. Та й підказку на них дає сам О.Довженко. Віддана й щира любов до своєї землі, своєї батьківщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого — ось ті орієнтири, що виводять на правильну відповідь, пояснюючи невмирущість і одвічну магію його творчості.

О.Довженко опоетизовував світ і намагався життям своїм не порушувати природну красу і гармонію, а примножувати її де б то не було і яким би то не було чином.

Мабуть, ніхто краще й проникливіше не сказав про той оберіг чистої духовної й емоційної пам’яті, про звичайну сільську хату, яку ніби «ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом», про дитинство, яке минуло серед неповторних краєвидів, про людей, які були наче органічним доповненням казкової природи.

В одному з ліричних відступів у «Зачарованій Десні» письменник так казав про той незабутній період життя: «Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатинки і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства. Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний».

О.Довженко вважав, що людина, яка не любить природу, не розуміє її, — не може стати справжнім митцем. Ота благоговійність і, головне, сприйняття людини в органічному єднанні з нею, як одного цілого, безсумнівно, знайшли своє талановите відображення в усіх художніх творах митця — від оповідань до фільмів.

«Жили ми в повній гармонії з силами природи, зимою мерзли, літом смажилися на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя».

І основний стрижень тієї природи — своєрідний символ, ріка життя, зачарована Десна. «Благословенна будь, моя незаймана дівиця Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, що ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».

Саме його надчутливість дозволила створити опоетизовану симфонію драматичних часів, коли, здавалося, потрясаються основи буття. Відомо, як греки надзвичайно ревно ставилися до своєї легендарної історії, але після смерті О.Довженка вони шанобливо назвали його Гомером ХХ століття.

У своїх художніх сповідях митець наближається до найкращих традицій української народної творчості: ліризм, емоційність, фі-лософська заглибленість думки, романтична піднесеність і патетична пристрасність насичують і струмують у кожному слові чи кадрі художника. Змальовуючи своїх предків, О.Довженко через своїх рідних мовби відтворює колективний образ всього народу. Ці високі узагальнення проступають навіть через такі деталі, як руки прадіда Тараса, які «нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро».

Чи ж не звідси витоки того заклику-звернення до своїх учнів — «усе життя грати етюд на інтелігентність»? І чи не саме це так магічно приваблює людей у його творчості?

Інша іпостась художнього оспівування митця — праця. Просто і ненав’язливо виступає означена тема в роботах О.Довженка, але своєю внутрішньою величчю ця стихія творення заворожує, ще і ще раз підтверджуючи віковий історичний висновок про те, що основним моральним і естетичним критерієм для народу є праця. Вона вивершує і визначає все найпрекрасніше на нашій землі. «Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті».

Звернення до простих і святих понять, чесне й проникливе осмислення їх роблять автора філософом, володарем дум, людиною середини ХХ століття, що уособлює собою радощі й болі свого часу і свого народу. При зверненні до безсмертної творчості митця переконуємося у цьому постійно.

І ще О.Довженко — великий гуманіст, який не мислив себе без людей, своєї діяльності на благо народу без органічного свого єднання з ними, а через них — з самим життям. «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм», — так говорив про себе Олександр Пет

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Народні звичаї та обряди

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремим людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постачання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана з звичаями народу. Звичаї народу – це ті прикмети, по ...

Історія виникнення та віровчення зороастризму

ЗМІСТ. ВСТУП. 3 РОЗДІЛ I. Соціально-економічні, історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму. 7 РОЗДІЛ II. Зороастризм як релігія містичного одкровення. 14 РОЗДІЛ III. Культові обряди, ритуали та звичаї послідовників Заратуштри. 33 ВИСНОВОК. 41 ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА. 45 Вступ. Духовна спадщина народів Азійського континенту – невід’ємна складова частина культурної історії людства. Традиційна культура цих народів чинить і сьогодні вплив на економіку, ідеологію, політику цих країн. Саме тому для ...

Мацюк Орест Ярославович

(1932-1999) Укр. історик, архівіст і знавець філіграней (водяних знаків на папері). У 1956 році закінчив економічний факультет Львівського с/г інституту. Навчався у Московському історико-архівному інституті. Був чудовим джерелознавцем, бібліографом, навчав тонкощів архівної справи молодших колег і дослідників, написав десятки оглядів документів, сотні архівних довідок, краєзнавчих статей. Знайшов документи, що підтверджують наявність друкарень у дофедорівський період на землях України. Науковий ступінь доктора ...