Search:

Життя та творчість Дмитра Павличка

Йдеться не про горезвісні «впливи», а про те, що Д. Павличко, мислячи оригінальне й самостійно, відштовхується від ідей та оцінок, що увійшли загальнолюдським набутком у суспільну свідомість, її культурний шар. Помітність цих вихідних поло­жень різна, та й залежить від освіченості читача. (Скажімо, в поемі «Князь» 1986 р. позиція автора «Слова о полку Ігоревім» прямо включена в оцінковий ряд, тоді як 6-й сонет «Гранослова» доносить людинолюбний пафос «Мандрівки в молодість» М. Рильського в «знятому» вигляді: «Безсмертя виростає не з могили, // Воно встає з колиски до вікна — //В житті його велика таїна»). Але так чи так думка Д. Павличка колоситься на розораній попередниками ниві, живиться її соками, здобуває на силі, не втрачаючи самобутності. Суть у тім, що весь свій по­етичний світ Д. Павличко розбудовує не в порожнечі, а в обжи­тому людьми часопросторі. І тому він такий багатий, заплідне­ний ідеями та почуттями, а сам Д. Павличко як творець цього світу — не самотній, сповнений згромадженої потуги багатьох.

До речі, через оцю відкритість поетики у величезний куль­турно-історичний простір їй часом ніби бракує самородного формального блиску, сліпучої яскравості, що зачаровує, примі­ром, у ранньому Тичині. Зате й таку глибину змістів, яку несе в собі оксамитна дисциплінованість Павличкових картин, знай­ти ще десь не так легко. Гадаю також, що тут, у вільному засвоєнні світової культури, її творчому пошануванні — поча­ток і кінець Павличкового традиціоналізму, зв'язку й кровного обміну між його лірикою та гуманістичною думкою людства в усій множині її мистецьких виявів. Обмін такий не заважає народ­женню нового, але живить його і в змісті, і у формі.

Вдивляючись у присвячені Франкові вірші Д. Павличка, ці духовні артерії ясно бачив А. Малишко: «Павличкові цикли вір­шів про Каменяра мають своє особливе і особисте забарвлення, якесь тонке, органічне і, я б сказав, автобіографічне карбуван­ня. І їхнє своєрідне, з точним, ніби викутим словом звучання носить на собі печать творчого духу, який не можна переоціни­ти, назвавши його Франковим напрямом у нашій поезії. Є своя особлива принада у відшуканні і відкритті нового, до тебе не сказаного. Але також є принада відкривати нові скарби на тій дорозі, що нею пройшов твій талановитий попередник. У Павличка є обидві риси цього обдаровання».

Кожна велика культура усвідомлює себе не лише ставленням нових генерацій, мільйонне, а й індивідуально, сприйманням ви­датних особистостей, що може з отим ставленням поколінь і розходитися. Праця таких видатних осіб зосереджує в собі вершинні здобутки культури, пов'язує минуле з майбутнім, їх творчість стягає різні часи у вузли культурно-історичного досвіду, що не дають розснуватися й урватися тисячам різнорід­них ниток духовного прядива. Такий скарбівничий обов'язок брали на себе М. Ломоносов, Ромен Роллан, Я. Івашкевич, нев­томний Каменяр, іменем якого тепер і пояснюємо цей особливий тип письменника. Після М. Рильського культурологічні функ­ції української літератури найбільш послідовно перебрав на се­бе Д. Павличко, маючи І. Франка за взірець творчої невтолен­ності, а навіть і мети роботи, що виконується не заради слави. «Учителю, стою перед тобою, // Малий, вчарований до німо­ти» — це не ювілейний уклін Франкові, а захоплення майстром у робітні, де не стихає труд. «Я добровільно став на це каміння люте, // Запалений твоїм натхненням назавжди», «В мені живе одна клітина вогню твого»,— так говорить поет «задивленому в будущину» Франкові. Саме задивленому в майбуття, бо все, що людство створило і нагромадило в культурі за тисячі років, на­ближає грядуще торжество правди і краси. Тому, думаючи про Франка, Павличко стверджує: «Не відходить з ним його епоха,// Вона лише збирається прийти».

Орієнтація на суспільно-естетичний ідеал, діалектичне став­лення до нього позбавляє культурологічний аспект творчості Д. Павличка музейної устояності, утопічної позолоти, яка часом полискує в рафінованих рядках, скажімо, М. Зерова. «Золотий вік» людства для Д. Павличка не позаду, а тільки попереду. Всі засвоювані ним мистецькі здобутки включені в пізнання нових явищ дійсності, суть прологом, а не епілогом оригінале них образних структур.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19 


Подібні реферати:

Ярослав Івашкевич

Ярослав Івашкевич Ярослав Івашкевич (1894 — 1980) народився в Україні, в місті Кальнику (тоді Київська губернія, тепер Вінницька об­ласть), жив у Єлисаветграді (нині Кіровоград), навчався у Києві — в гімназії, університеті (1912 — 1916), в консерваторії, а згодом працював керівником літера­турної частини київського польського театру «Студії». Поезія Ярослава Івашкевича відома київськими мо­тивами, де пам'ятки старовини відіграють значну роль. Архітектура («Блакитний палац»), історія ...

Оноре де Бальзак і Україна

Колись, років вісім тому, їдучи на гостину до своїх батьків, на київсько-житомирській автомагістралі ми зустріли маленьке „Пежо”, обступлене збудженим натовпом. Біля автомобіля стояла розгублена жінка середнього віку, на вигляд – чужоземка й, очевидно, пробувала щось допитатися в тамтешніх селян. А вони не розуміли, що вона від них хоче. Бо запасу українських і російських слів французькій журналістці Франсуазі Перне (так звали „розгублену жінку”), не вистачало, аби пояснити, що й кого вона шукає в цих поліських краях, а ...

Л. Мартович - талант могутній, невмирущий

Починаючи від І. Руданського, І. Нечуя-Левицького, І. Франка, сила українського сатиричного слова зміцнювалася, по­глиблювалася, урізноманітнювалася — і в особі Л. Мартовича досягла своєї вершини. ...Лесеві Мартовичу було вісімнадцять років, коли в Чернівцях, у друкарні Г. Чоппа, коштом Василя Стефаника вийшло оповідання «Нечитальник». Відзначений тонкою спостережливістю автора, актуальністю худож­ньо осмислених проблем, громадянською сміливістю, цей літературний дебют засвідчив появу нового оригінального таланту. Відтепер ...