Search:

Життя та творчість Дмитра Павличка

Сказане потверджується й плідною, багатолітньою працею Д. Павличка і в галузі критики та літературознавства. Започат­кований студією над сонетами І. Франка науково-літературний доробок поета складається нині із сотень (!) статей, переважно портретного характеру, невеликих за обсягом і вельми цікавих за змістом, відмічених особливою чіткістю провідної думки. «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього світла» (1988) — не просто збірники статей. Це — складена з окремих розвідок довготривала, важка і захоплююча експедиція вглиб материка світової та рідної української куль­тури, яка потребувала від Д. Павличка великих сил, але віддя­чила такою широтою мистецького світогляду, якою міг похвали­тися хіба що М. Бажан.

В одному з віршів 1972 р. Д. Павличко скрушно зітхнув, по­глянувши на безмір за громадою вже зробленого, просторінь, яку б так хотілося охопити розумом і серцем:

Розпочав я сто робіт,

Сто та ще й одне начало.

Глянути не встиг на світ,

А воно й смеркати стало.

Відтоді минуло півтора десятиліття. Багато нового і доброго виніс поет зі своєї робітні на люди. А це почуття постійного невстигання, невтоленості, затятої творчої гонитви за обрієм, здається, тільки зросло: «Допоки я не захолов, пали мою ледачу кров»,— сказано у вірші «Мій болю» (1984). Невситима жага мислі й почуття, захопленість новою далиною і є «сто першим» началом Дмитра Павличка, його головним і останнім доказом у гуманістичному твердженні «Людино — ти можеш!». Такому доконечному твердженні в наш складний, тривожний, вирішаль­ний час.

Дмитро Павличко поет щедрого і своєрідного обдаровання, в палітрі якого яскраво просві­чують барви українського поля, людської душі і філософського роздуму. Легко писати про закінчений труд чи пройде­ну дорогу, але далеко складніше аналізувати явище, яке все в розвитку, і його глибина ще не зміряна ехолотом, а дорога не розбита на кілометри. Отакий і талант Дмитра Пав-личка. Кажуть, художник зростає по етапах. В поезії Павличка можна прослідкувати оці дуже цікаві етапи зросту, можна визначити основні лінії Його роботи як поета-майстра, але обрії його творчих шукань все ширшають і виповнюються новими картинами життя і часу, голос набирає змістовної поліфонічності, емоційної рясності і потужності. Він весь у весняній мандрівці, із своїм міцним, життє­любним талантом, і заявить про себе ще не одним гарним зразком поетичного натхнення, не однією піснею чи поемою. Пам'ятаю вихід у світ його першої книжки у п'ятдесят третьому році. Та й самого поета знаю з тих днів, широкоплечого, темперамент­ного юнака, з великими очима, в яких ніби світилося і вабило зелене гуцульське Покут­тя. І перша книжка, не такої ще вправної руки, пахла батьківською ріллею і рясним пи­лом доріг, вабила читача чистотою слова, зворушливими інтонаціями та картинами на­родного життя.

Я народився на землі

Від батька, що орав ту землю.

Ніколи я не відокремлю

Себе від хлопської ріллі.

У всіх нас, поетів старших і молодших, вихід­ців із селянських родин, від русявої юності і до сивизни бринить в серці журавлиний ключ рідного поля, осінній обрій в багреці та злоті, живе у пам'яті той черствий, загорьований шматок хліба, з яким тебе проводжали в дорогу. Асоціації і видозміни цих вражень пробиваються через брили життя, через нові нагромадження вражень і придбаних знань, через ерудовану психіку нового світу, щоб встати перед очима в своїй духовній чистоті і гідності вечірнім вогником, материнського ласкою, першим незабутим коханням. Світ можна змінити чи перетворити, але за­бути все, що пов'язано з ним, неможливо. Жорстокі та добрі напластування подій і явищ іще точніше й випукліше підкреслю­ють минуле. І в нових крилах залишається та основа, з якою ти прийшов у життя. Тому і в Дмитра Павличка розвинувся, задзве­нів, зацвів у слові вічний катран прикарпат­ського Покуття, з смереками і дубами, з мо­золистими, шкарубкими долонями батька, з ріллею, що пахне залізним плугом і посіяним зерном. Тому в поета зрубана ялиця плаче людськими сльозами, і жаль йому пшеничного колоса, який топче ногами кохана дівчина, бо той колос виплекали хліборобові руки. Лісове пташа свистить у нього за пазухою, як у чародійника, душа гуцула роздмухує бла­китний вогонь слова, і сам він схожий на сі­вача, в якого

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19 


Подібні реферати:

Поетичні крила душі Марії Морозенко

ЗМІСТ І. ВСТУП … с. 3-5 ІІ. “Я -ПРОСТО ЛЮДИНА,ЧАСТИНА ЗЕМЛІ…” (БІОГРАФІЯ ПОЕТЕСИ)……………………………………………… с. ІІІ. “ЗОРЯНІ ПЕРЕВЕСЛА” МАРІЇ МОРОЗЕНКО……………………… с. 1. ПЕРШИЙ КРОК У ПОЕТИЧНИЙ СВІТ……………………….….с. 2. ГРОМАДЯНСЬКА ЛІРИКА………………………………………. с. 3. “ПРОМІНЧИКОМ ДО ТЕБЕ ПРИГОРНУСЬ – І СЕРЕД НОЧІ ЗАПАЛАЄ ДЕНЬ…” (ІНТИМНА ЛІРИКА ПОЕТЕСИ)……с. 4. “І ПІСНЯ НАРОДИЛАСЬ У ТУ МИТЬ, ЯК ТОЙ ОСТАННІЙ ПОКЛИК ЖУРАВЛЯ.” (ПЕЙЗАЖНА ЛІРИКА)………………… с. IV. ІСТОРИЧНА ПОЕМА «КНЯГИНЯ ОЛЬГА” – ЄДНІСТЬ МИНУЛОГО І ...

Андрій Чайковський

Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині, закінчив у 1877р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після ...

Максим Рильський “Слово про рідну матір”

Невелика (за обсягом, та не змістом) лірична поема “Слово про рідну матір”, покликана до життя початком Великої Вітчизняної війни, уперше прозвучала 29 листопада 1941р. В Саратові, на радіостанції ім.Т.Шевченка, через яку українські письменники звернулись до своїх земляків, поглинутих фашистською навалою. Збереглися промовисті свідчення про те, з якою непідробною щирістю і схвильованістю виголосив своє “Слово...” автор. У присутніх складалося враження, що поет і справді промовляв не до бездушного мікрофона, а до цілого ...