Search:

Життя та творчість Дмитра Павличка

...зернини — то слова.

Як відберуть їх на насіння —

Мене чекає воскресіння,

І сонце, і весна нова,

І слави жнива золоті.

Та мав би вищу нагороду,

Як стали б хлібом для народу

Хоч на єдиний день в житті.

Так починається чітко сформований поворот душі і слова. Обриваються на цьому крутому маршруті малі тіснуваті стежки дитячих вражінь і замилувань,— хоч і які вони чарівні,— конденсується внутрішня енергія почуттів, інші фарби лягають на палітрі, і приходить сувора мета суворого слова — служити люди­ні. Явище нібито і не нове, але без нього поезія стає половою, одиноким осиротілим тілом, сірим багаттям, яке нікого не зігріло, чи тією убогою іскоркою, що, не розгорів­шись, погасла на вітрі.

Колись, після війни, відомий український письменник, що проживав у Львові, сказав мені з гіркотою: «Щось не видно у нас моло­дих поетів. Ось би в який час заговорити го­лосом Івана!» Він мав на увазі, звичайно, Івана Франка. Письменник у своїй гіркоті не добачав, як під сірими галицькими стріхами виростають молоді крила, як вони шукають Франкових маршрутів, і стануть лупати важ­кий камінь тієї дороги, що верстав і не докінчив великий співець. А сьогодні на Франковій землі працюють десятки на диво обдарованих і талановитих поетів, а з-поміж них крупним планом, масштабністю поетич­ного слова виділився Дмитро Павличко, кни­ги якого знані тепер по всій Україні та й далеко за її межами. Він з перших своїх кат­ренів став на ту тверду каменярську дорогу кропіткої упертої роботи, без зовнішнього блиску і словесної пишноти, без сухозлотиці дешевих метафор і рим, як стає молодий ко­валь до горна, певний своєї правоти і правди, з надією, що викуваний плуг прокладе бороз­ну і знайдене мужнє, вірне слово породить пісню.

Дмитро Павличко, коли йому радісно чи гір­ко, весело чи сутужно, щоразу звертається до свого порадника і вчителя, до великого Каме­няра, звіряючи йому свої таємниці і знахідки, ніби питаючи, які дороговкази ставити на життєвих шляхах і роздоріжжях.

Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до німоти. Хто ще умів любити так, як ти, Хто кликати умів ще так до бою, Кого ще так боялися кати...

Багато хто з наших віршотворців дарував Франкові свої посвяти і послання. Але Павличкові цикли віршів про Каменяра мають своє особливе і особисте забарвлення, якесь тонке, органічне і, я б сказав, автобіогра­фічне карбування. І їхнє своєрідне, з точним, ніби викутим, словом звучання носить на собі печать творчого духу, який не можна переоцінити, назвавши його Франковим напрям­ком в нашій поезії. Є своя особлива принада у відшуканні і відкритті нового, до тебе не сказаного. Але також є принада відкривати нові скарби на тій дорозі, що нею пройшов твій талановитий попередник. У Павличка є обидві риси цього обдаровання. Вони в його сьогоднішній поетичній практиці злилися в одне добре литво шукань і тверджень, в один міцний корінь, що дає плід і посів. Я не хочу бути настирливим у цитуванні поетових рядків, бо часто цитуванням та пе­реказом самого змісту віршів наші шановні критики підмінюють внутрішню характери­стику творчості, а особу поета роблять таким собі соціологічним придатком до його роботи. Але все ж хочу навести рядки, в яких Павличко певен своїх завдань:

Тепер не коле вже мене стерня,

Я — на хребті осідланого слова,

Дзвенить залізна рима, як підкова,

Прудкий скакун думки наздоганя.

Із таким щирим, відлитим словом, що дзве­нить, як підкова, виріс поет Дмитро Павличко, щоб служити своєму народові. Скільки разів прихильники чистої краси благословляли пое­зію, повну спокою і тиші, слово, одвіяне від гіркоти чи радості життя. «Поезія — це най­кращі рядки в найкращому ладу»,— говорив англієць Кіто. Це гарно, але неповно, бо справжня поезія — це і цвіт землі, зачарова­ний небом, і літопис пристрастей, і людська ду­ша, сповнена торжества і муки, і ще, і ще... А починається вона там, де починається біль за людину; без цього вболівання об'єктивний світ поезії став би мертвим і сірим, як догма, що пережила себе, і всі її прикраси та обладунки стають порожніми брязкотельцями. Молодому поетові Дмитрові Павличку не до­велося обирати символ віри. Така віра вже була втілена в титанічній роботі Шевченка і Франка, революційна поезія України повела її до нових вершин, і йому, дитині гуцуль­ських трударів, плоті від плоті народу, юна­кові, що знає, почім ківш лиха, випало стати в міцний злютований ряд поетів-громадян і з молодечим запалом обстоювати правду жит­тя. А її обстоювати завжди нелегко. Минули літа в роботі, і ми бачимо, як змужнів тембр голосу поета. Тепер його легко можна розпіз­нати серед багатьох; звучання його набрало глибокої розмаїтості: лірична нота переплі­тається з сарказмом чи іронією, філософський роздум — з гнівним громадянським осудом; строфи відливаються і в сонет, і в поему, і в задушевну пісню. Така розмаїтість є добрим свідком творчих перспектив і потенціальних можливостей поета.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19 


Подібні реферати:

Українська література ХХ ст

Українська література ХХ століття пройшла різні етапи і періоди: революційний, воєнний, післявоєнний, пострадянський. Кожний етап характеризується своїми особливостями, своїми літературними героями. У даній роботі спробуємо розглянути ХХ століття України у літературному розрізі. Традиційно вважається, що зачинателем українського модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах “З-над хмар і долин” (вийшов у 1903 р.), М.Вороний опублікував у “Літературно-науковому віснику” відкритий лист до українських письменників, ...

Розвиток кінематографії. Діяльність О.Довженка

1. Розвиток кінематографії в Україні Сімдесятип’ятирічний шлях Довженківської кіностудії славен ділами й іменами багатьох митців. Не раз їхні фільми представлялися на престижних кінофестивалях світу. Серед здобутків — 75 нагород міжнародних і 65 всесоюзних кінофестивалів, 17 державних і 9 республіканських премій. Є й найвища нагорода Американської кіноакадемії за фільм “Райдуга”. А почалася біографія концерну в далекому 1928-му, коли в недобудованому павільйоні ночами (бо вдень тривало будівництво) йшли зйомки першого ...

Життєвий і творчий шлях О.Кобилянської

Вона побачила світ у багатодітній родині дрібного службовця в маленькому містечку Гура-Гумора Ітепер Гура-Гуморулуй, Румунської Соціалістичної Республіки), в глибині Карпатських гір Північної Буковини. Дитинство і юність її пройшли далеко від українських культурних центрів, переважно в румунсько-німецькому середовищі, що не могло не накласти відбиток на освіту майбутньої письменниці, характер її ранньої творчості. її шлях до української мови, літератури, культури був довгим і складним, але наполегливим. Може, ніхто з інших ...