Search:

Життя та творчість Дмитра Павличка

Це був голос громадянської совісті, яка назвала своїм ім'ям не тільки «вождя всіх народів» та його діяння, а й застерігала, що з його смертю не зникає антидемократичний механізм чи­новницького адміністрування. Досі сонет Д. Павличка «Коли помер кривавий Торквемада» лишається неперевершеною й унікальною за своєю соціально-філософською проникливістю алегорією:

Пішли по всій Іспанії ченці.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Вони самі усім розповідали,

Що інквізитора уже нема.

А люди, слухаючи їх, ридали...

Не усміхались навіть крадькома;

Напевно, дуже добре пам'ятали,

Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Тільки теперішній перебудовний час по-справжньому роз­крив ідею твору. Не випадково найкращу її інтерпретацію зна­ходимо в таких далеких від української поезії роздумах Є. Но­сова: «З вершин бюрократичної піраміди було скинуто її творця, у порослих мохом стінах абсолютистської споруди пробили віддушину, впустили живодайне повітря. Але ж сама піраміда лишилась! З усіма своїми ієрархічними поверхами і навіть вільним кріслом на вершині. А поки крісло не прибране, завжди буде спокуса залізти в нього й примірятися. Отже все, що було зроблено, можна було назвати лише послабленням, а не демократією».

І було назване в поезії Д. Павличком! Він перший і єдиний, за тридцять літ до рязановської пісеньки «Мы не сеем, не пашем, не строим, // Мы гордимся обіцественным строєм», від­важив ляпаса функціонеру, котрий «Не оре, не кує і не будуе, //Лише гукає: «В комунізм йдемо!». Перший і єдиний відверто сказав про розшарування суспільства на тих, хто працює, і тих, хто розподіляє плоди цієї праці, не забуваючи про себе та погейкуючи «жвавіше, жвавіше!» («Лист прибираль­ниці до поета»). Образ «кам'яного чоловіка» з одноіменного вірша, що до збірки не ввійшов і лише раз побачив світ зі сто­рінок «Літературної України» (1962, 3 листоп.), досі лишається найсильнішою метафорою духовного скам'яніння, що охопило країну в пору репресій, породивши не тільки можновладця, а й сліпого виконавця. Того, хто й досі не може опритомніти, тупо наморщує низьке чоло й хитає головою, читаючи в пресі жаску правду про вчорашнє, про самого себе. Аж страшно, як актуально звучать ці давні рядки:

Як гордо він ходив землею

З високим стажем без доган.

Він зняв сьогодні портупею —

На пенсії його наган.

За кожну кулю по копійці

Йому сплатила вже казна,

Та вбиті ожили партійці,

У «Правде» їхні імена!

Встають розстріляні поети,

Співці червоних барикад,

І правда ожила, та все те

Ненавидить камінний кат.

Він остовпів у новім сяйві

Великих Іллічевих слів,

Обтяли Шіві руки зайві —

Лишили дві для мозолів.

Для праці чорної лишили,

Та він їх ніжно береже...

Він ще готов сотати жили

З тих, що його забули вже.

З партійних позицій Д. Павличко викривав духовний параліч як тяжкий наслідок сталінізму, художньо-публіцистичним словом розбивав закам'янілу в страху свідомість сучасника, власним прикладом, а не тільки жестом, кликав його «і рости, і діяти» на благо народу. Йому справді боліли «хайживістські ямби» («Шановний критику, немов старі монети,..»), духовне зубожіння через утрату зв'язків з рідною культурою («Лист до одного знайомого в справах філологічних»).

У відкритій комуністичній боротьбі за оздоровлення всіх сфер суспільного життя Д. Павличко став у той авангард куль­турно-політичного фронту, що випередив свій час і сягнув дня теперішнього. Поклик правди, кинутий поетом і заглушений переляканими жерцями напівправд, нині звучить на повну силу. Це видання вміщує всі вірші, які після 1958 р. більше не публікувалися.

Але головне в тому, що мужнє слово Д. Павличка і тоді не завмерло в пустелі. Воно було почуте й оцінене. Вся творча молодь, яка за три-чотири роки могутньою когортою виступила на літературну арену й опинилася в центрі уваги, знайшла в цьому слові підтримку власному дерзанню, мала його за надій­ний тил своїх духовно-інтелектуальних пошуків. Так, надійний, бо спалена «Правда кличе!» снопами іскор злетіла в «Тиші і громі» В. Симоненка, «Баладах буднів» І. Драча, «Атомних прелюдах» М. Вінграновського, «Двадцятому валі» В. Олійни­ка — в усій полум'яній ліриці «шестидесятників».

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19 


Подібні реферати:

Читання творів різних жанрів

Виразне читання — мистецтво синтетичне і складне. Синтетичність і складність його залежить від дійсності, що лягла в основу твору, а також від змісту і форми її зма­лювання. Це значить, і від жанру твору, оскільки худож­ня дійсність знаходить своє відбиття і в різних жанрах. У читанки для початкових класів входять різні жанри: оповідання, казки, вірші, банки, малі фольклорні жанри (приказки, прислів'я, загадки), а також твори, близькі до художніх — науково-популярні або ділові статті. Всякий літературний твір має свої ...

Розвиток кінематографії. Діяльність О.Довженка

1. Розвиток кінематографії в Україні Сімдесятип’ятирічний шлях Довженківської кіностудії славен ділами й іменами багатьох митців. Не раз їхні фільми представлялися на престижних кінофестивалях світу. Серед здобутків — 75 нагород міжнародних і 65 всесоюзних кінофестивалів, 17 державних і 9 республіканських премій. Є й найвища нагорода Американської кіноакадемії за фільм “Райдуга”. А почалася біографія концерну в далекому 1928-му, коли в недобудованому павільйоні ночами (бо вдень тривало будівництво) йшли зйомки першого ...

Ярослав Івашкевич

Ярослав Івашкевич Ярослав Івашкевич (1894 — 1980) народився в Україні, в місті Кальнику (тоді Київська губернія, тепер Вінницька об­ласть), жив у Єлисаветграді (нині Кіровоград), навчався у Києві — в гімназії, університеті (1912 — 1916), в консерваторії, а згодом працював керівником літера­турної частини київського польського театру «Студії». Поезія Ярослава Івашкевича відома київськими мо­тивами, де пам'ятки старовини відіграють значну роль. Архітектура («Блакитний палац»), історія ...