Search:

Пилип Орлик

На початку грудня цього ж року до Криму вирушила надзвичайна українська делегація, до складу якої входили прилуцький полковник Горленко, генеральний суддя Довгополий і генеральний писар Іван Максимович. Делегація мала укласти українсько-татарський договір. Був посланий представник і до кубанців, прихильників Булавіна, які заховалися від помсти царя на території кубанської орди. Ним був брат дружини Орлика, генеральний осавул Григорій Герцик.

Зрозуміло, що у своїй діяльності в ім'я українського народу Орлик не міг не орієнтуватися на саме населення, «змучене і озлоблене московським терором». Рятуючись від утисків, до Орлика втікали запорожці. Відібравши найспритніших, гетьман розіслав їх як своїх емісарів по Україні, і ті під виглядом бандуристів і старців поширювали його прокламації, готували народ до повстання.

Ця праця увінчалася успіхом. 10 листопада 1710 р. на нараді дивану було вирішено про війну Порти з Москвою. А 23 січня 1711 р. укладений союз між козаками і ханом на грунті повної незалежності України.

Поряд із зовнішньополітичною діяльністю немала робота була здійснена Орликом по організації української армії. Шведським і польським командуванням спільно був розроблений широкий план походу. «Перша експедиція Орлика, Потоцького і буджацького султана (так само і кримського хана), — писав Б. Крупницький, — мала характер основної операції, дві інші — допомогової. Після них приходила черга на турецьку армію, яка мала розвинути операції на звільненій від москалів Правобережній Україні».

Першим у середині січня 1711 р. виступив з Перекопу з 50-тис. ордою татарський хан. Діставшись Слобідської України, він, знищуючи оселі та беручи у полон людей, скоро повернув назад і вже у березні був у Криму. Майже водночас виступила й кубанська орда на чолі з султаном Іслам-Гіреєм, сином хана, але й вона, пройшовши понад Доном до Ізюма і набравши ясиру, повернулася швидко назад. 31 січня 1711 р. розпочався основний наступ на Правобережну Україну. За одними даними, Орлик вийшов з організованою ним 16-тис. українською армією, польським відділком Йосифа Потоцького, котрий був на стороні короля Станіслава Лещинського, та допоміжними татарськими силами. За іншими — поляків і запорожців було разом 7—8 тис., татарської орди 20—30 тис. Окрім Орлика на чолі козацьких військ стояв колишній отаман К. Гордієнко. Буджацько-білгородською ордою командував султан Махмед-Гірей, другий син кримського хана. У війську було 40 шведських інструкторів.

Завдяки підтримці місцевого населення армія швидко просувалася вперед. Міста здавалися без бою. Визнаючи Орлика українським гетьманом, до нього, за винятком Білоцерківського, перейшли всі козацькі полки Правобережної України. Такий успіх немало непокоїв як Иосифа Потоцького, котрий до того ж був і київським воєводою, так і лівобережного гетьмана Скоропадського. Перший затіяв суперечку — чи варто воювати далі, адже Правобережна Україна завжди належала Польщі, і після її завоювання не варто наражатися на війну з Москвою, другий направив проти Орлика військо на чолі з генеральним осавулом Бутовичем. Однак при першому ж зіткненні під Лисянкою воно було розгромлене, а сам Бутович потрапив у полон до Орлика.

18 березня союзники підійшли до Білої Церкви і 25-го почали її облогу. Однак шість гармат, що були у козаків, не могли завдати фортеці ніякої серйозної шкоди, польська і татарська ж піхота також була безсила. До того ж почався розбрат. Орлик, як міг, протестував проти пограбування поляками й татарами місцевого населення. А ті буквально чинили розбій. Одного дня татари зняли облогу і кинулись за ясиром, плюндруючи села і містечка. Війська Орлика і Потоцького лишилися одні.

Тут ще надійшла звістка про наближення російської армії. Не лишалося нічого іншого, як повертати назад. Наприкінці квітня Орлик був уже в Бендерах. Не вдалося задумане і шведам у Померанії. Все це було тяжким ударом для Орлика. Та надія на краще не полишала його. Він знову розсилає посольства, збирає прихильників.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Дмитро Байда-Вишневецький

Ось уже століття вчені-фольклористи марно доводять, що вельми популярна і здавна любима всіма українська народна пісня про козака Байду аж ніяк не стосується відомого козацького проводиря, гетьмана, легендарного князя Дмитра Вишневецького. Але народ, котрий склав цю пісню, доніс її до нас, твердо вірить, що присвячена вона саме Байді-Вишневецькому, хоча реальне його життя і те, яке зображене в ній, не у всьому відповідають одне одному. В Цариграді на риночку Там п'є Байда мед-горілочку; Ой, п'є Байда та не день, ...

УПА на Надніпрянщині

Робота з ідентифікації повстанців, зафіксованих у різних архівах, засвідчила дуже важливий момент — факт участі в УПА на теренах Гуцульщини багатьох вихідців не лише з сусідніх Чернівецької, Тернопільської та Львівської областей (що природно), а й зі Східної України. Це ж треба: не на Волині чи Поділлі, а далеко в Карпатах у лавах УПА воювали з німцями й угорцями, а пізніше — з оперзагонами МГБ курінні «Лісовий», і «Степовий», сотник «Сірий» — колишні офіцери червоної армії. Суворі правила конспірації забороняли оперувати ...

В’ячеслав Чорновіл

Дисиденти підхопили естафету боротьби за громадянські й національні права українського народу з рук попередніх поколінь українських патріотів – учасників визвольної боротьби 1917-1921 рр., вояків УПА і підпільників ОУН, котрі не припиняли своєї діяльності на Західній Україні протягом 50-х років. Письменники тоді вже інакше дивилися на речі. По-перше, з рук у руки передавалася праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка відкрила українському народові очі на смертельну небезпеку національного зникнення. Читали ...