Search:

Пилип Орлик

А влітку розпочався наступ царської армії. Вирішальний бій відбувся на Пруті. Турецькі війська оточили росіян, і Петро перед загрозою неминучого полону запросив переговорів. Це було вигідно для Туреччини, і візир дав свою згоду. Впродовж переговорів Орлик постійно відвідував великого візира і наполягав на тому, щоб російська армія негайно покинула Україну, повернула награбоване майно, і щоб пункт про це був записаний до майбутнього договору. Але з цього мало що вийшло. Договір було укладено 13 (23) липня 1711 р. Він увійшов в історію як Прутськнй. Росія зобов'язувалася віддати Туреччині Азов, зрити фортеці Таганрог, Богородицьк і Кам'яний Брід. На Україні все залишалося, як і раніше.

У цій ситуації Орлик повернутися в Україну вже не міг. Тим більше, що цар після своєї невдачі просто лютував, знищуючи все і всіх, хто хоч якимось чином був зв'язаний з Орликом чи виявляв якесь невдоволення. Плач і стогін роздягався по Україні, ще страшніший, ніж після татарської навали. І зарадити цьому горю було нікому.

Тим часом активізували антиукраїнську політику уряди Англії, Голландії та інших країн особливо у зв'язку з перебуванням козацького війська в межах Туреччини. Щоб ознайомити держави Європи із своєю позицією щодо цього. Орлик складає «Маніфест до європейських королів». «Вважали ми потрібним проінформувати королів, — зазначається у цьому документі, — володарів республіки й інші християнські держави про мотиви, котрі привели нас в Турецьку державу й змусили підняти сьогодні зброю проти московського царя». У «Маніфесті» викладається історія україно-російських взаємин, починаючи з часів Богдана Хмельницького і аж до умови з Карлом XII. Що ж до стосунків з Туреччиною, то говориться так: «Його величність (султан. — Авт.) запевнив нас, що не має бажання завоювати й приєднати до своєї держави Україну, але лише обновити цю державу в старій її конституції, щоб покласти бар'єр між Оттоманською державою і володіннями московського царя, сусідство з якими є приводом для великих і кривавих війн між Туреччиною і Московщиною...»

Орлик добре розумів, що за тієї ситуації, що склалася у боротьбі за самостійну Україну, не обійтися без посередництва інших країн. Він пише у «Маніфесті» знаменні слова, які й сьогодні вражають проникливістю й болем за український народ, за його історичну долю: «Ми не можемо дивитись холоднокровне на нещастя, яким піддана наша нація, на порушення її прав у багатьох випадках; ми, одначе, не керуватимемося почуттям помсти, але виключно мотивом справедливості та згідно з правом, яке дозволяє кожному захищати свою власну справу й свою власну мету. Ми заявляємо, що не винні у людській крові, яка може пролитися, і щоби вказати що ми не проти посередництва християнських володарів, у спеціальнім артикулі нашого трактату з шведським королем ми говоримо, що коли за допомогою Господа Бога козацька нація буде обновлена в своїх правах, ми не відмовимося від посередництва безсторонніх держав для урегулювання кордонів й інших труднощів, які можуть трапитися».

Чи доводилося комусь з козацьких гетьманів підносити українську справу на такий високий рівень і обстоювати її і з такою юридично-правовою глибиною?

Розіславши «Маніфест», Орлик знову посилає делегацію до Туреччини з проханням захистити Україну. Прибувши у Константинополь, делегація знову звертається по допомогу до французького посла. У своєму донесенні у Париж Дезайєр повідомив, що козаки були надзвичайно витримані, але жодною мірою не хотіли відступати від інструкції Орлика «наполягати, щоб Порта вимагала від Москви відмови від всяких претензій на Україну». Далі він пише, що «козацькі посли особливо наполягають на амністії й визволенні українців, засланих у Московщину, й щоб москалі, залишаючи козацьку країну, за своїм звичаєм не руйнували України». Тоді ж таки делегація зустрічається з самим патріархом, і той обіцяє їй допомогу.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

УПА на Надніпрянщині

Робота з ідентифікації повстанців, зафіксованих у різних архівах, засвідчила дуже важливий момент — факт участі в УПА на теренах Гуцульщини багатьох вихідців не лише з сусідніх Чернівецької, Тернопільської та Львівської областей (що природно), а й зі Східної України. Це ж треба: не на Волині чи Поділлі, а далеко в Карпатах у лавах УПА воювали з німцями й угорцями, а пізніше — з оперзагонами МГБ курінні «Лісовий», і «Степовий», сотник «Сірий» — колишні офіцери червоної армії. Суворі правила конспірації забороняли оперувати ...

В’ячеслав Чорновіл

Дисиденти підхопили естафету боротьби за громадянські й національні права українського народу з рук попередніх поколінь українських патріотів – учасників визвольної боротьби 1917-1921 рр., вояків УПА і підпільників ОУН, котрі не припиняли своєї діяльності на Західній Україні протягом 50-х років. Письменники тоді вже інакше дивилися на речі. По-перше, з рук у руки передавалася праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка відкрила українському народові очі на смертельну небезпеку національного зникнення. Читали ...

Племенні об’єднання на Україні

Племенні об’єднання на Україні В епоху, в яку жили неандертальці, відбулось остаточне становлення людини. Близько 35 тис. років тому з'явились їхні нащадки, що вже нале­жали до сучасного типу - «людини розумної». В Європі їх ще називають кроманьйонцями, за назвою грота Кро-Маньйон (Франція), де вперше було знайдено п'ять кіс­тяків цього типу разом із кам'яними знаряддями праці та просвердленими раковинами. Фізичною будовою кроманьйонець нічим істотно не відріз­нявся од сучасної людини. Техніка виготовлення ...