Search:

Творчість та життя Л.Костенко

...Щоб урятуватися від незвичайно нестерпного болю, приготувала Маруся Чурай собі гіркий келих трунку. Він минув її. Але доля піднесла ще один келих гіркоти, який хоч фізично й не рятує вже хво­ру на сухоти дівчину, але оживляє її душу, що знову відкрилася назустріч і людській біді, і красі життя. Скасована угода про перемир'я зі шляхтою, Україна знову загорілася визвольним вогнем, знову з її, Ма­русиними, піснями вирушає в похід Полтавський ко­зацький полк:

Цвіте земля, задивлена в свободу.

Аж навіть жити хочеться мені.

А ще зовсім недавно чого бажала вона, пригнічена зрадою й смертю коханого, ганьбою прилюдного, не­праведного судилища? Небагато:

Останні дні вже якось перебуду.

Та вже й кінець. Переночую в смерть.

Цей спасенний келих гіркоти мусила випити леген­дарна піснярка, щоб навіки залишитися в пам'яті народній своїм очисним болем, своїми ліричними ви­творами, круто замішаними на гіркій сльозі та не­зламній силі духу.

Звичайно, в суперечках про історичну реальність особи Марусі Чурай незаперечною лишається вимога: поки не знайдено бодай одного документа, де зафік­совано її ім'я, можна говорити лише про літературну легенду, започатковану історичною повістю О. Ша­ховського «Маруся — малоросійська Сафо». На сьо­годні такого манускрипту ще не маємо, але після роману Ліни Костенко Маруся Чурай стає нарешті цілком реальною особою, хай не в площині історичній, та, що не менше, а в даному разі, мабуть, важливіше, на терені літератури. Вона — співець і громадянин — тривожить сьогодні нас, у XX столітті. А на оте не раз чуване — «Причому тут пісня?» — вже відповів свого часу Максим Рильський, недвозначно сказавши про таких Горбанів: «Раби на розум і на вдачу». Не вони творять життя, не вони залишаються в історії. Це ще раз підкреслив великою силою художньої ви­разності й переконливості історичний роман у віршах Ліни Костенко.

Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко

"То все разом, а ти - окремо. І сьогодні, і завтра, й навік". Так, людська душа має право на свої таємниці, на сокровенне, надійно відмежоване від суєтності й метушні буденного світу. І про це мають пам'ятати всі, хто поруч. Найчистіше, найніжніше не терпить чужої цікавості та навіть зайвого слова:

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити.

У цих рядках - відчуття межі, шляхетний самоконтроль: якщо десь є ті, кому при поєднанні двох доль заболить без вини, то честь диктує єдино можливий вихід - відступитися. Навіть тоді, коли з іншого боку зроблено протилежний вибір. Ще й ще раз вчитуємося в рядки, опромінені великою, внутрішньою силою.

Прощай, прощай, чужа мені людино!

Ще не було ріднішого, як ти.

Оце і є той випадок єдиний,

коли найбільша мужність - утекти.

"Ти дивишся. А я вже - як на трапі"

Я не покличу щастя не моє.

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього вже світає.

"Не знаю, чи побачу Вас, чи ні..."

Лірична героїня вміє зберегти світле своє почуття в найскладніших ситуаціях і щаслива тим, що в коханні знає ціну найголовнішому - подарованому ним теплу, яке зігріває душу, пульсуючи десь на дні чистим, ніжним джерельцем. Захланні і прагматичні люди при вимушеній розлуці з коханим почувалися б нещасними, обділеними долею, бо вічно налаштовані на винагороду, і їм не під силу піднятися на висоту, звідки все так чітко видно:

Краса - і тільки, трішечки краси,

душі нічого більше не потрібно.

"Я хочу знати, любиш ти мене"

Чи ще:

Ти Вельзевул. По душу теж приходив.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Подібні реферати:

Чому Іван Франко назвав п'єсу "Украдене щастя"?

Серед усіх п’єс І. Франка найвидатнішою є соціально-психологічна трагічна драма з сільського життя. У п’єсі «Украдене щастя» показано глибоку правду про гірку долю людей галицького села Ногуєвичі 70-их рр. 19 ст., поставлено питання про суспільно-політичні причини страждання народу. В образі Миколи Задорожного Франко змалював галицького селянина трудівника. Михайла Гурмана жертвою шахрайських дій багачів і сільської адміністрації. Образ Анни – один із найяскравіших образів жінок-селянок. Він втілює чарівні риси жіночого ...

Лесь Курбас і театр ХХ століття

План Вступ Розкриття теми Висновок Список використаної літератури Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково - у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського спілкування. Це було таїнство, присвячене якомусь богові, ...

Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. в селі Стопчатові на Підкарпатті в багатодітній селянській роди­ні. Точніше — десь неподалік цієї дати, якою поява дитини була зафіксована при хрестинах у церковній книзі. Сталося це в полі при копанні картоплі — звичайний епізод хліборобського що­дення. Кілька літ Павличкам довелося жити в стайні, бо хата згорі­ла, а нова зводилася поволі, зростала разом із дітьми. В пам'яті поета глибоко вкарбувалися майстерка, шурхіт пилки, запах розтятої деревини, ...