Search:

Відносини у трудовому праві

Правове регулювання праці категорій працівників, "подіб­них" до найманих — державних службовців, прокурорсько-слідчих працівників, суддів — регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином — зако­нодавством про працю. Разом з тим спостерігається процес зближення правового статусу цих категорій працівників, зок­рема, в питаннях надання гарантій відносно зайнятості, нор­ми робочого часу, часу відпочинку, матеріальної відповідаль­ності, соціальних гарантій, пов'язаних з материнством. Пле­нум Верховного Суду України в п. 12 постанови №9 від 1 листопада 1996 року " Про застосування Конституції Украї­ни при здійсненні правосуддя "[4] роз'яснив, що не можуть застосовуватися як такі, що протирічать ч. З ст. 43 Конституції України відомчі положення і статути про дисципліну, що передбачають мож­ливість переведення працівника без його згоди на іншу ро­боту в порядку дисциплінарного стягнення.

Не поширюється трудове законодавство на проходження служби військовослужбовцями, їхні трудові відносини регу­люються Статутами внутрішньої служби Збройних Сил України, стройовим статутом, статутом гарнізонної та вартової служби, Дисциплінарним статутом ЗС України. Ці акти затверджено Законом України від 24 березня 1999 p. [5]. Однак соціальні гарантії і відносно цих осіб повинні до­тримуватися. Норми Закону України "Про соціальний і пра­вовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20 грудня 1991 p. (зі змін. і доп.), що регламентують права військовослужбовців щодо проходження служби (ст. 8), служ­бового часу і часу відпочинку, відпустки (ст. 10), охорони здоров'я (ст. 11), соціальних гарантій прав членів сімей військовослужбовців (ст. 18) свідчать про те, що в основу їх покладені відповідні положення трудового законодавства. Треба вважати, що з переходом військової служби на кон­трактну систему, ця тенденція буде посилена.

Відносно працівників воєнізованої охорони слід вважа­ти, що їх трудові відносини повинні регулюватися трудовим законодавством, оскільки такі працівники укладають тру­довий договір з певним підприємством, установою, організа­цією. Особливості їх трудових відносин цілком узгоджують­ся із принципом диференціації трудового права. Для таких працівників при прийомі на роботу визначається трудова функція, її обсяг, оплата праці, місце роботи, режим роботи. Такі суттєві умови трудового договору не можуть бути змінені в односторонньому порядку роботодавцем і вимага­ють згоди працівника. Основною ознакою, що відрізняє пра­цю таких суб'єктів, є їхній правовий зв'язок із конкретним роботодавцем (організацією), а не з державою в цілому, як це має місце при виконанні військової служби.

Відносини щодо проходження служби в органах Мініс­терства внутрішніх справ України регулюються Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служ­би рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 p. постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 p. №114, Дисциплінарним стату­том органів внутрішніх справ України, затвердженим Ука­зом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 р. На думку В. Воловика, який дослідив особливості правового ста­тусу військовослужбовців і співробітників органів внутрішніх справ, є підстави віднести суспільні відносини, пов'язані з застосуванням праці військовослужбовців, до предмета адмі­ністративного права, оскільки при цьому має місце високий ступінь їх особистої залежності по службі, і відповідні тру­дові відносини виникають між цими військовослужбовця­ми та державою в цілому, а не конкретною державною уста­новою, а суспільні відносини, пов'язані з застосуванням праці співробітників органів внутрішніх справ — до предмета тру­дового права, оскільки при цьому має місце невисокий ступінь їх особистої залежності по службі, а їх трудові відно­сини виникають між конкретним органом внутрішніх справ, а не з державою в цілому [6].

Проте Верховний Суд України з цього питання має іншу думку. Так, при касаційному вирішенні справи X., котрий був звільнений з органів внутрішніх справ за п. 66 "е" Поло­ження про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни), судова колегія в цивільних справах вважала, що суд дійшов обгрунтованого висновку, що накази про звільнення X. є незаконними. Разом з тим касаційною ухва­лою було виключено із резолютивної частини рішення суду посилання на те, що X. має бути поновлений на попередній посаді начальника відділу Керченського міського управлін­ня ГУ МВС. Судова колегія мотивувала це рішення тим, що згідно з п. 21 Положення особи, які належать до складу органів внутрішніх справ України, зобов'язані проходити службу там, де це викликається інтересами служби й застережено в наказах прямих начальників. Тому визначення судом місця проходження служби особи, на яку поширюється дія названо­го Положення та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, суперечить чинному законодавству[7]. Звер­тає на себе увагу те, що таке твердження судової колегії су­перечить постанові Пленуму Верховного Суду від 1 листопада 1996 p. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", де як раз вказані положення розгля­даються як такі, що не можуть застосовуватись, оскільки протирічать ст. 43 Конституції про заборону примусової праці. Слід зазначити, що у демократичній державі, якою є Україна, норми відомчих положень, що регулюють трудові відноси­ни співробітників органів внутрішніх справ, мають бути приведені у відповідність із міжнародними правовими стан­дартами. Не можна розглядати як однорідну службову діяльність військовослужбовців і осіб начальницького і ря­дового складу органів внутрішніх справ. Останні при вступі на посаду укладають трудовий договір і те, що така робота називається "службою" не змінює природи трудових відно­син названої категорії осіб, — вони є найманими працівни­ками з усіма витікаючими юридичними наслідками. Від них не можна вимагати виконання роботи, не обумовленої тру­довим договором при вступі на роботу, не можна примушу­вати працювати з перевищенням загальної норми робочого часу, встановленої в Україні. Як відомо, на практиці це має широке розповсюдження.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 


Подібні реферати:

Господарське право (Шпори)

48. Порядок звiльnеnnя з роботи. Для звiльнення працiвника з роботи законодавство про працю встановлюе певний порядок, як ий залежить вiд пiдстав припинення трудового договору.Розiрвання трудового договору з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу зазвичай потребуе попередньої згоди профспiлкового органу первинної профспiокової ор­ганiзацiї, членом якої є працiвник. Порядок надання такої згоди профспiлковим органом визначений Законом України «Про професiйнi спiлки, їх права та гарантії дiяльностi» ...

Правові засади економічної конкуренції в Україні

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення для суб'єктів господарювання рівних можливостей, їх змагальність, тобто здорову конкуренцію, яка належним чином впливає на стимулювання виробництва саме тих товарів, яких потребує споживач. Закон України «Про захист економічної конкуренції» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 12, ст.64 ) визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, ...

Міліція

ПЛАН ВСТУП 1. МІЛІЦІЯ УКРАЇНИ: ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА СТРУКТУРА 2.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ 2.1. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБОВ’ЯЗКІВ, ЯКІ ВИКОНУЄ МІЛІЦІЯ 2.2. ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ МІЛІЦІЇ 2.3. ПОВНОВАЖЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ ВИСНОВКИ Вступ Протистояння суспільства і злочинності нараховує не одне тисячоріччя. За цей досить тривалий період у людства в боротьбі із соціальним злом були і успіхи і невдачі. В окремі історичні періоди в деяких регіонах удавалося знизити рівень порушень соціальних норм до такого ...