Search:

Доба культурно-національного Відродження (ХІХ – початок ХХ ст.)

На кінець ХVІІІ й на початок ХІХ ст. припадає зародження українськог світського театру у формі кріпацького та аматорського. Відомою була трупа акторів-кріпаків поміщика Гавриленка, який у селі Озерках Кобиляцького повіту збудував театральний зал. Акторів поміщицького театру в селі Качанів ці на Чернігівщині знав Т.Шевченко, який під враженням про їхнє життя написав повість “Музикант”. Аматорські групи існували в Харкові, Полтаві, Ніжині, Києві, Одесі, Кременчуці та інших містах і селах. Перший постійний театр засновано у Харкові (1789); активну роль у театральному житті міста відігравав Г.Квітка-Основ’яненко. У полтавському театрі режисером і актором певний час був І.Котляревський. Відомий також театр в селі Кибінцях Полтавської губернії, яке належало поміщикові Трощанському, де режисером був Василь Гоголь-Яновський. Серед акторів тих часів виділяються своїм талантом Михайло Щеп кін (1788-1863) та Карпо Соленик (1811-1851). М.Щеп кін став основоположником сценічного реалізму не тільки в українському, а й у російському театральному мистецтві.

Українське архітектурне мистецтво першої половини ХІХ ст. продовжувало утверджувати свою самобутність, вириваючись із-під чужих впливів. У той час панували класичний стиль та ампір, які на території України набирали національних прикмет, зв’язаних з традицією містобудування. Серед архітекторів виділяється Андрій Меленський (1766-1833), який протягом трьох десятеліть був головним архітектором Києва, спорудив і перебудував чимало будівель, зокрема контрактові будинки, новий корпус Київської духовної академії, церкву-ротонду на Аскольдовій могилі та інші. За проектом професора Київського університету італійця Беретті збудований головний університетський корпус. На півдні України – в Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Катеринославі працюють в основному російські архітектори. За проектом Франца Боффо споруджені тоді Потьомкінські сходи, які ведуть з одеського порту на Приморський бульвар, палац Воронова.

На початку ХІХ ст. синод заборонив будувати церкви українського типу, і національне церковне будівництво завмирає. Останньою церквою, в архітектурі якої відчутні українські традиції, став Троїцький собор Мотронинського монастиря на Чернігівщині (1801). На зміну приходять церковні будівлі у стилі ампір, а далі – у псевдо візантійському.

На цей час припадає мода влаштування декоративно-пейзажних парків при палацах багатіїв. Українські парки “Олександрія” (Біла Церква, 1797-1829) та “Софіївка” (Умань, 1796-1801) здобули світову славу.

Входження української культури в загальнослов’янський та світовий культурний процес (1840-1880 рр.). Придушення польського повстання 1830-1831 рр. на Правобережжі та поширення на ці землі українського національно-культурного руху з Лівобережжя у відповідь на посилену русифікаторську політику царизму зробило центром української романтики та визвольного антикріпосницького руху Київ, де у 1834 р. було відкрито університет. У Київському університеті з’являється група талановитих молодих романтиків, яких цікавить не лише історія, народознавство й літературна праця, а передусім майбутнє українського народу. Вони створюють таємну організацію – Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847), діяльність якого свідчить про початок нового, вищого етапу національно-культурного руху. Засновниками і членами товариства були М.Костомаров, ад’юнкт-професор університету, П.Куліш – письменник, історик і етнограф, В.Бєлозерський та М.Гулак – відомі в майбутньому громадські діячі, етнограф О.Маркович, автор “Кобзаря” Т.Шевченко та інші. Вони виробили ідеологію українсько-слов’янського відродження, яка стала панівною в середовищі української інтелігенції 40-50 рр., знайшовши свій вираз у публіцистиці та літературі нового періоду. Найбільш концентровано думки кирило-мефодіївців про суспільний розвиток і долю України викладені у “Книзі буття українського народу”, авторами якої були М.Костомаров і М.Гулак. Написана високим біблійним стилем на зразок подібних книг на Заході, вона подає в короткому викладі картини світової, сло’янської й української історії, провіщає майбутнє української землі:

“І встане Україна із своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не зостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Україні, ні в Чехії, ні у сербів, ні у болгар. Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: “От камень, его же нє брегоша зиждущии, той бисть во главу”.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Гобелен в сучасному інтер’єрі

Зміст Вступ Розділ 1 Історія розвитку ткацтва. Таригеріальні особливості ткацтва. Розділ 2 2.1 Матеріал, приспособлення та інструмент для виготовлення гобелену 2.2 Технологічні особливості виготовлення гобеленів. Розділ 3 3.1 Методика і послідовність виготовлення виробу. Розділ 4 4.1 Конспект уроку з ДБМ. На тему : “Ткацтво та його техніка ”.Для 9 класу. Висновки Список використаної літератури . Додатки Вступ У житті нашого суспільства проблеми розвитку матеріальної і духовної культури займають основне місце в тематиці ...

Бетховен, життя і творчий шлях

План Формування світогляду Бетховена. Громадянська тема у його творчості. Філософський початок. Проблема бетховенського стиля. Зв’язки з мистецтвом ХVІІ століття. Класициська основа бетховенської творчості. Творчий шлях. Роки художнього формування. Ранні твори. Значення банського періоду. Ранній венський період. Період зрілого стилю. Критичні роки. Пізній Бетховен. Фортепіанні сонати. Їх формально-конструктивні особливості. Характеристика Першої, “Патетичної”, “Місячної”, “Апасіонати”. Варіації. Камерно-інструментальні ...

Глина – сировина керамічної промисловості, матеріал для виробництва художніх виробів та творів вжиткового мистецтва

Вступ Існуюча наукова гіпотеза (думка) твердить про початок діяльності людини в старокам'яну добу (палеоліт) (100000 р. до н.е.) в т.зв. мустьєрську добу. В цю добу людина навчилась видобували вогонь і разом з цим обробляли глину, готуючи примітивний посуд для своїх потреб. Перші витвори мистецтва з глини (статуетки) датуються 23000 р. до н.е. На території України поява таких статуеток відноситься до доби пізнього палеоліту (епохи оріньокська-солютрейська-мадленська – 25000-15000 р. до н.е.). Біля 9000 р. до н.е. в ...