Search:

Доба культурно-національного Відродження (ХІХ – початок ХХ ст.)

Цілу епоху в розвитку української музичної культури складає творчість Миколи Лисенка (1842-1912), талановитого композитора, піаніста. Диригента, музикознавця, педагога та громадського діяча, творця національного напрямку української музики, який вивів її у коло світового музичного мистецтва. У 70-90 рр. Лисенко створює найбільш відомі опери “Наталка Полтавка”, “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба” та інші, пройняті духом народні пісні. Велику шану композитору принесли його вокальні твори під загальною назвою “Музика до “Кобзаря” Шевченка”, збірки народних пісень, романси на слова І.Франка, Лесі Українки, М.Старицького.

Утвердження української культури як культури світового рівня (1890-1910-ті рр.). Цей період в історії української культури позначений великими досягненнями, які сприяли утвердженню національної самосвідомості українського люду. Утворення політичних партій і груп та вироблення ними своїх програм було значним кроком у розвитку української політичної думки в напрямку до державності та самостійності. Національні ідеї все глибше проникають у народні маси, руйнуючи стіну, яка до того розділяла інтелігентів-патріотів і народ. В галузі духовної культури це період плідного розвитку науки, літератури, преси та публіцистики, період діяльності таких корифеїв, як М.Грушевський та І.Франко.

З кінця 70-х років провідну роль у розвитку політичної думки починають відігравати західноукраїнські землі. Цьому сприяли ідейні шукання молодої інтелігенції – І.Франка, М.Павлика, О.Терлецького та інших, співпраця з ними М.Драгоманова, погляди якого знайшли тут значно більше прихильників, ніж на Сході України, та й самі обставини життя в Австро-Угорщині, де у 60-х роках було проведено ряд політичних реформ, які перетворили її в конституційну монархію. Правда, нові політичні ідеї знаходили прихильників не відразу, вони змушені були долати стіну консерватизму та провінціалізму галицької інтелігенції, темряву і нехіть до політики середніх народних мас. Великої шкоди завдавали досить сильні москвофільські настрої, які гальмували розвиток національної культури. Маючи в руках ряд організацій і товариств, москвофіли нав’язували галичанам свої ідеї та твори. На противагу москвофілам зі своєю програмою виступали народовці, які через політичний тижневик “Батьківщина” та щоденну газету “Діло” пропагують не тільки ідеї просвіти народу, а й галса суспільного прогресу, лібералізму, демократії та федералізму; 1885 р. вони остаточно розривають з консервативним крилом і створюють політичну організацію “Народна рада”, яка висуває програму самостійності і поділу Галичини на польську та українську.

Молодь 70-х років під впливом М.Драгоманова стала на більш радикальні позиції. У 1890 р. вона створює Русько-українську радикальну партію – першу на Україні політичну організацію європейського типу. Своєю кінцевою ціллю радикали бачили соціальне визволення селян та робітників і незалежність України.

З народовців і частини радикалів у 1899 р. створюється Українська національно-демократична партія, до якої увійшли найбільш визначні представники галицької національної свідомості інтелігенції Ю.Романчик, Кость і Євгне Левицькі, Є.Олесницький, І.Франко, М.Грушевський та інші. Саме ця партія бере на себе провідну роль у політичному житті Галичини і висуває у своїй програмі гасла, які стали основними для українського національного руху: єдність, соборність всіх українських земель та незалежність української держави.

На Східній Україні активізація національного політичного руху припадає на 90-ті рр. ХІХ ст. Молодь створює підпільні гуртки в гімназіях та громади в університетах. У 1900 р. гурток студентів Харкова, очолюваний Д.Антоновичем, засновує Революційну українську партію, яка порвала з культурництвом попередніх поколінь української інтелігенції і звернулася до політичної боротьби. Програмою її стала промова, виголошена М.Міхновським на Шевченківських святах у Полтаві та Харкові, основним гаслом якої було: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ”. Члени цієї партії розгорнули пропаганду своїх ідей, організували видання революційної літератури в Чернівцях та Львові.

Значно сприятливіші умови для розвитку українського шкільництва склались на західноукраїнських землях. Згідно із законодавством, питання про мову вирішувала місцева громадська рада. Якщо у школі частина дітей спілкувалась іншою мовою, ніж мова викладання, то ця мова була обов’язкова для вивчення як предмет. Відповідно у початковій школі викладання велося або польською, або українською, в середній – як правило, польською, а українська стає умовно-обов’язковою для вивчення. Лише в Академічній гімназії у Львові українська мова у 1874 р. стала мовою викладання. У 1880-1900 рр. вдалося заснувати українські гімназії в Перемишлі (1887), Коломиї (1893) та Тернополі (1898). На 1914 р. лише в Східній Галичині було 2510 українських шкіл (71%) та 6 гімназій.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Іконопис, розпис скла, малювання на тканинах та рідкісні техніки

ЗМІСТ Вступ 3 І Частина 3 ІІ Частина 15 ІІІ Частина 23 Література 29 ВСТУП Народні традиції в образотворчому мистецтві України сягають часів Київської Русі. Вони виявилися у монументальному малярстві, іконописі на дереві, полотні та склі, народній картині. Протягом віків творчість народних митців була важливим компонентом духовної культури. І ЧАСТИНА Ікону як вид малярства разом з усією її образною системою мистецтва Стародавня Русь із прийняттям християнства перейняла у Візантії. Молода Давньоруська держава власне в той ...

Творчість Жана-Батиста Симона Шардена в XVІІІ ст

В створеній просвітителями своєвласної атмосфери народжувалось і зміцнювалось направлення, в’язання зі смаками і поглядами третього спів мовлення. Ведучими в ?????? напрямку стали близькі до повсякденного життя і духовного світу простої людини жанри портрета, побутового живопису і натюрморту. При цьому широкого розвитку набув психологічний портрет з соціальною окраскою, особливу образну глибину набув натюрморт, глибоким моральним змістом наповнився жанровий живопис, зв’язок з природою набув пейзаж. Під впливом ідей ...

Художнє сприймання

Художнє сприймання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині. Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямова­ного, планомірного і систематичного розвитку. Основою, на якій здійснюється естетичне виховання художнього сприймання е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної ...